86.Поняття «культура», «нація», «національна культура».

Під культурою традиційно, у широкому розумінні визначається сукупність матеріальних, практичних і духовних надбань суспільства які відображають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, знаходять відображення у її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках. У вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему освіти, виховання, духовної творчості, включає в себе ті установи й організації, які забезпечують означені процеси: школи, вузи, музеї, театри, бібліотеки, інші культурні заклади, а також творчі спілки тощо. Нарешті, поняттям культура часто позначають рівень вихованості й освіченості людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знань та діяльності. У цьому випадку фіксуються якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до праці тощо. Адже основою культури є людяність, гуманізм; її гуманістичний характер реалізується через всебічний розвиток людини, виявлення її сутнісних сил і здібностей.

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміну:

Політична спільнота громадян певної держави — політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

1.Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ.

Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.

Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства, норм поведінки, які характеризують духовне життя людей в тій чи іншій країні, державі.Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис і релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогоюзв’язок з навколишньою природою та іншими народами.В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок – різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими.

87. Поняття «національної ментальності», «ідентичності», «державності.

Національна ментальність – це система образів, уявлень, що складають суспільну формацію, поєднуються по-різному, але завжди лежать в основі людських уявлень про світ і про своє місце в ньому, що в свою чергу визначає поведінку і вчинки людини. Усі взаємостосунки у суспільстві безпосередньо залежать від подібної системи уявлень. Мета– ідеал – дія – результат. (поняття ментальність доповнюється поняттям нац. самосвідомості). Національна ментальність –продукт історичного розвитку народів, феномен духовно-суспільний і культурно-психологічний (це і колективне без свідоме, і соц. хар-р, й індивідуальність етносу).  Складові менталітету: способи відчувати і мислити, система цінностей, ідеологій, права, звичаїв і т.ін. Функції (за А.В. Фурманом): 1) поглиблює взаємостосунки людей; 2) полегшує кооперацію діяльності і групове співіснування; 3) сприяє адаптації особистості до природного оточення і соціуму; 4) дає можливість відрізняти “своїх” від “чужих” за символом, знаком, етикетом; 5) створює атмосферу емоційної спорідненості (родства); 6) формує образ “МИ”; 7) об’єднує людей в таких формах духовності як моральна та етична; 8) обумовлює смислове наповнення ідеалів і цінностей на етнонаціон. та груповому рівнях об’єднання; 9) наповнює емоц.-духовне життя індивіда; 10) сприяє психологічному комфорту; 11)  визначає поведінку індивіда у групі та соц. середовищі.

Ідентичність – психологічне уявлення людини про своє «Я», яке характеризується суб’єктивним почуттям своєї індивідуальної самотожності і цілісності, ототожнення людиною самої себе з тими чи іншими типологічними категоріями. В науці розрізняють:

Соціальну ідентичність (ототожнення себе з соціальною позицією або статусом).

Групова ідентичність ( ототожнення себе з тою чи іншою спільністю).

Етнічна ідентичність (ототожнення себе з певною етнічною групою).

Культурна ідентичність (ототожнення себе з культурною традицією). Державність — специфічна ознака державно-політичної організації суспільства. Термін має багато значень і вживається: а) як синонім держави в цілому чи держави відповідного історичного типу (феодальна держава, буржуазна держава тощо); б) для характеристики системи (механізму) політичної організації суспільства; в) з метою визначення ступеня розвитку системи органів держави (державного апарату); Характер державності обумовлений обсягом суверенітету тієї або іншої держави. У незалежній Україні головними факторами суверенної держави є специфічні форми державної політичної організації суспільства (форми правління, державного устрою, організації державної влади), державні традиції, ідеологія, державна мова, державна символіка). З цими факторами пов'язаний суспільний і політично-правовий зміст державності, як засобу забезпечення суверенного розвитку України.