4.3 Оформлення курсової роботи

Правила оформлення.

Текст рукопису курсової роботи повинний бути надрукований на комп'ютері на одній стороні стандартного аркуша білого односортного паперу формату А4 (210х297 мм) через полуторний інтервал до 30 рядків на сторінці з полями навколо тексту. Розмір лівого поля – не менш за 20 мм, правого - не менш за 10 мм, верхнього - 20 мм, нижнього - 20 мм.

Усі сторінки нумеруються, починаючи з титульного листа. Цифру, що позначає порядковий номер сторінки, ставлять праворуч верхнього поля сторінки.

Кожний новий розділ починається з нової сторінки. Це ж правило відноситься до інших основних структурних частин роботи: вступу, висновку, списку використаної літератури, додатків.

Заголовки структурних частин курсової роботи “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ 1”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів – маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці надрукованого заголовку ставиться крапка.

Відстань між назвою розділу і наступним текстом повинна дорівнювати двом інтервалам. Між заголовками розділу і підрозділу витримують один інтервал. Відстані між основами рядків заголовка приймають такими ж, як у тексті. Крапку наприкінці заголовка, розташованого посередині рядка, не ставлять. Підкреслювати заголовки і переносити слова в заголовку не допускається.

Фрази, що починаються з нового (червоного) рядка, друкують з абзацним відступом від початку рядка, який дорівнює 1,5 см.

Ілюстрації і таблиці в роботі слід подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на початку наступної сторінки.

Обсяг тексту курсової роботи повинний бути в межах 50-60 сторінок машинописного тексту.

Представлення табличного матеріалу.

Цифровий матеріал, коли його багато чи коли є необхідність у зіставленні й виведенні визначених закономірностей, оформляють у курсовій роботі у вигляді таблиць.

Звичайно таблиця складається з таких елементів: порядкового номера й тематичного заголовка, боковика, заголовків вертикальних граф (голівки),

горизонтальних і вертикальних граф основної частини, тобто прографки.

За змістом таблиці поділяються на аналітичні й неаналітичні. Аналітичні таблиці є результатом обробки й аналізу цифрових показників. Як правило, після таких таблиць робиться узагальнення у вигляді нового (вивідного) знання, що вводиться в текст словами: “Таблиця дозволяє зробити висновок, що...”, “з таблиці видно, що...”, “таблиця дозволить зробити висновок, що...” і т.п. Часто такі таблиці дають можливість виявити і сформулювати певні закономірності. У неаналітичних таблицях містяться, як правило, неопрацьовані статистичні дані, необхідні лише для інформації чи констатації.

Порядковий номер таблиці служить для її зв'язку з текстом. Він складається зі слова "таблиця" і цифри її номера в курсовій роботі або номера розділу і порядкового номеру таблиці в розділі. Слово "таблиця" пишеться з прописної букви, значок "№" перед порядковим номером і крапку після нього не ставлять (наприклад: Таблиця 5 або Таблиця 2.5). Якщо в роботі одна таблиця, то ні нумерацій заголовок, ні слово "таблиця" не потрібні. У цьому випадку в тексті слово "таблиця" необхідно писати без скорочення, наприклад:

“Як видно з таблиці...” “За результатами аналізу (див. таблицю) видно, що...”

Якщо в курсовій роботі дві таблиці і більше, то вони повинні бути пронумеровані, і на кожну необхідне посилання в тексті. Слово "таблиця" у цьому випадку приводять у скороченому вигляді, знак "№" не ставлять, наприклад:

“Дані аналізу (табл. 2.5) показують, що...”

У випадку повторних посилань у тексті необхідно до посилання додавати загальноприйняте скорочення від слова "дивися" – “див.”, наприклад:

“Повторний аналіз (див. табл. 2.5) свідчить, що...”

Тематичний заголовок визначає зміст таблиці й вживається в разі потреби її використання без звертання до тексту. Такий заголовок, як і нумераційний, пишеться з прописної букви, без крапки на кінці. Посилання на таблицю варто сформулювати таким чином, щоб не дублювався тематичний заголовок, у якому варто уникати вживання наступних слів: значення, величина, розрахунок, залежність.

Усі дані, що приводяться в таблицях, повинні бути достовірні, однорідні і сумірні, в основі їхнього угрупування повинні лежати істотні ознаки. Не допускається розміщувати в тексті курсової роботи без посилання на джерело ті таблиці, дані яких уже були опубліковані.

Розміщувати в курсовій роботі слід тільки ті таблиці, що важко передати звичайним текстом (статистичні дані, результати проведених розрахунків, зіставлення розходжень, докладні довідкові дані і т.п.).

При перенесенні таблиці на наступну сторінку, голівку таблиці необхідно повторити і над нею помістити слова "продовження табл. 2.5". Якщо голівка громіздка, допускається її не повторювати. У цьому випадку пронумеровують графи і повторюють їхню нумерацію на наступній сторінці. Заголовок таблиці не повторюють.

Представлення окремих видів текстового матеріалу.

Текстовий матеріал наукової роботи дуже різноманітний. До нього (крім розглянутих вище елементів композиції і рубрикації) звичайно відносять числівники, літерні позначення, цитати, посилання, переліки і т.п., тобто все те, що вимагає при своєму оформленні знання особливих техніко-орфографічних правил.

У курсових роботах у словотворенні часто зустрічаються скорочення. Це частина слова чи ціле слово. Такий скорочений запис слів використовується тут з метою скорочення обсягу тексту, що обумовлено прагненням у його мінімальному обсязі дати максимум інформації.

При скороченому записі слів використовується наступний спосіб:

залишається тільки перша (початкова) буква слова (рік - р.);

Роблячи скорочення, треба мати на увазі, що скорочення повинне закінчуватися на приголосну і не повинно закінчуватися на голосну (якщо вона не початкова буква в слові), на букву "й", на м'який знак.

У науковому тексті зустрічаються такі види скорочень: літерні абревіатури; складноскорочені слова; умовні графічні скорочення за початковими буквами слова; умовні графічні скорочення за частинами слова і початковими буквами. Розглянемо їх більш докладно.

Літерні абревіатури складаються з перших (початкових) літер повних найменувань і поділяються на:

1) ті, що читаються за назвами літер (США);

2) читаються за звуками, що позначаються літерами (ЗЕД - зовнішньоекономічна діяльність).

У наукових текстах, крім загальноприйнятих літерних абревіатур, використовуються літерні абревіатури, що вводяться їхніми авторами, що скорочено позначають які-небудь поняття. При цьому перше згадування таких абревіатур указується в круглих дужках після повного найменування, надалі вони вживаються в тексті без розшифровки.

У тексті курсових робіт можуть зустрічатися умовні графічні скорочення частинами і початковими літерами слів. Вони поділяються на:

1) загальноприйняті умовні скорочення;

2) умовні скорочення, прийняті в спеціальній літературі, у тому числі в бібліографії.

Зазначимо загальноприйняті умовні скорочення, що робляться після переліку: і т.д. (і так далі), і т.п. (тому подібне), і ін. (і інші), та ін. (та інші).

Загальноприйняті умовні скорочення, що робляться при посиланнях: див. (дивися), порівн. (порівняй).

Загальноприйняті умовні скорочення при позначенні цифрами століть і років: ст. (століття), р. (рік), рр. (роки).

Загальноприйняті умовні скорочення: т. (том), н.ст. (новий стиль), ст.ст. (старий стиль), н.е. (нашої ери), м. (місто), обл. (область), гр. (громадянин), с. (сторінки при цифрах), акад. (академік), доц. (доцент), проф. (професор).

Слова "і інші", "і тому подібне ", "та інші" усередині речення не скорочують. Не допускаються скорочення слів "так званий" (т.зв.), "наприклад" (напр.), "близько " (бл.), "формула" (ф-ла), "рівняння" (рівня), "діаметр" (діам.).

У наукових текстах і формулах дуже поширені літерні позначення. Такі позначення повинні відповідати затвердженим стандартам і іншим наявним нормативним документам. В ідеальному випадку в кожній курсовій роботі повинна бути створена така система, у якій кожній букві відповідає одна величина, і навпаки, кожна величина представляється однією буквою. Іншими словами, ідеальна система не повинна містити багатозначних і синонімічних літерних позначень.

У наукових текстах зустрічається багато переліків, що складаються як із закінчених, так і незакінчених фраз. Незакінчені фрази пишуться з малих літер і позначаються арабськими цифрами чи малими літерами з напівкруглою закриваючою дужкою. Існує два варіанти оформлення таких фраз.

Перший варіант: переліки складаються з окремих слів (чи невеликих фраз без розділових знаків усередині), що пишуться в підбір з іншим текстом і відокремлюються один від одного комами. Наприклад: :

Інвестиції розділяють на два вида: 1) прямі, 2) портфельні.

Другий варіант: переліки складаються з розгорнутих фраз зі своїми розділовими знаками. Тут частини переліку найчастіше пишуться з нового рядка й відокремлюються один від одного крапкою з комою.

Інвестиції розділяють на два вида:

1) прямі;

2) портфельні.

У тому випадку, коли частини переліку складаються з закінчених фраз, вони пишуться з абзацними відступами, починаються з прописних літер і відокремлюються один від одного крапкою.

Текст всіх елементів переліку повинний бути граматично підлеглий основній вступній фразі, що передує переліку.

Представлення окремих видів ілюстративного матеріалу.

Ілюструвати курсову роботу необхідно виходячи з певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає позбутися від ілюстрацій випадкових, зв'язаних із другорядними деталями тексту, і попередити невиправдані пропуски ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація повинна відповідати тексту, а текст - ілюстрації.

Всі ілюстрації в курсовій роботі повинні бути пронумеровані. Нумерація їх звичайно буває наскрізною у межах розділу.

У тексті на ілюстрації робляться посилання, що містять порядкові номери, під якими ілюстрації розміщені в курсовій роботі.

До кожної ілюстрації необхідно додавати підпис, що повинний відповідати основному тексту і самій ілюстрації.

Підпис під ілюстрацією розміщується посередині безпосередньо під ілюстрацією і складається з трьох основних елементів:

• найменування графічного сюжету, що позначається словом "Рисунок";

• порядковий номер ілюстрації, що вказується без знака номера арабськими цифрами (1.1, 2.3, 3.2) і складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації в розділі;

• тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із характеристикою зображуваного в найбільш короткій формі.

Основними видами ілюстративного матеріалу в курсовій роботі є: рисунок, схема, діаграма і графік.

Використання та оформлення цитат.

Для підтвердження власних доводів посиланням на авторитетне джерело чи для критичного розбору того чи іншого наукового добутку варто наводити цитати.

При цитуванні кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, бібліографічний опис якого повинний наводитися відповідно до вимог бібліографічних стандартів. У випадку використання чужого матеріалу без посилання на автора і джерело запозичення курсова робота не допускається до захисту.

Загальні техніко-орфографічні правила оформлення цитат такі.

Текст цитати береться в лапки і наводиться в тій граматичній формі, у якій він представлений у першоджерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не беруться в лапки, крім випадків відвертої полеміки. У цих випадках уживається вираз "так званий".

Якщо цитата цілком відтворює речення цитованого тексту, то вона починається з прописної букви в усіх випадках, крім одного - коли ця цитата являє собою частину речення автора курсової роботи.

Якщо цитата відтворює тільки частину речення цитованого тексту, то після відкриваючих лапок ставлять три крапки.

Тут можливі два варіанти оформлення цитат. Перший варіант: цитата починається з прописної букви, якщо цитований текст йде після крапки, наприклад:

Ще Г.В. Плеханов у свій час відзначав: "Усі зміни відносин виробництва є зміни відносин, що існують між людьми".

Другий варіант: цитата починається з малої літери, якщо цитата вводиться в середину авторського речення не повністю (опушені перші слова), наприклад:

С.І.Вавилов вимагав "...усіма засобами рятувати людство від читання поганих, непотрібних книг".

Мала літера ставиться й у тому випадку, коли цитата органічно входить до складу речення, незалежно від того, як вона починалася в джерелі, наприклад:

М. Горький писав, що "у простоті слова – найбільша мудрість: прислів'я і пісні завжди короткі, а розуму і почуття вкладено в них на цілі книги".

Посилання в тексті й оформлення запозичень.

Посилання в тексті на номер рисунка, таблиці, сторінки, глави пишуть скорочено і без знака "№", наприклад: рис. 2.3, табл. 1.4, с. 34, гл. 2. Якщо зазначені слова не супроводжуються порядковим номером, то їх варто писати в тексті повністю, без скорочень, наприклад: "з рисунка видно, що...", "таблиця показує, що..." і т.д.

Посилання в тексті на окремий розділ роботи, що не входить до складу даної фрази, беруть у круглі дужки, ставлячи перед скороченням "див.".

Підрядкові посилання (виноски) друкують з абзацного відступу арабськими цифрами без дужки і розміщають угорі рядка. Від основного тексту виноска відокремлюється суцільною рискою.

Знак посилання, якщо примітка відноситься до окремого слова, повинний стояти безпосередньо поруч з цим словом, якщо ж воно відноситься до речення (чи групи речень), то - наприкінці. Стосовно розділових знаків знак виноски ставиться перед ними (за винятком знаків питання, оклику й трьох крапок).

Посилання нумерують у послідовному порядку в межах кожної сторінки. На кожній наступній сторінці нумерацію посилань починають спочатку.

У тексті курсової роботи часто доводиться посилатися на факти, встановлені іншими авторами, чи включати в текст запозичений у них матеріал. Щоб не бути обвинуваченим у науковому плагіаті, варто обов'язково вказувати в посиланні, з якого саме джерела робиться запозичення. Форми словесного оформлення запозичень дуже різноманітні, однак мовленнєвий академічний етикет виробив ряд стійких мовних штампів, що допомагають конкретніше і коротше вказати джерело запозичення.

Оформлення додатків і приміток.

Додаток - це частина основного тексту, що має додаткове (звичайно довідкове) значення, але є необхідною для більш повного висвітлення теми.

Кожний додаток оформлюють як продовження рукопису, кожен із них починають з нової сторінки. Їм дають заголовки, надруковані угорі малими літерами з першої великої симетрично стосовно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток А” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ , Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: Додаток А, Додаток Б і т.д.

Текст кожного додатка за потреби може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В 3.1 – підрозділ 3.1 додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис.Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д.

Нумерація сторінок, на яких даються додатки, повинна бути наскрізною і продовжувати загальну нумерацію сторінок основного тексту.

Зв'язок основного тексту з додатками здійснюється через посилання, що вживаються зі словом "дивися"; воно звичайно скорочується і береться разом із шифром у круглі дужки за формою: (див. додаток В).

Кожний додаток, як правило, має самостійне значення і може використовуватися незалежно від основного тексту.

Відображення додатка в змісті курсової роботи звичайно буває у вигляді самостійної рубрики з повною назвою кожного додатка.

Оформлення бібліографічного апарату.

Бібліографічний апарат у курсовій роботі – це ключ до джерел, якими користувався автор при її написанні.

Бібліографічний апарат курсової роботи представлений бібліографічним списком і бібліографічними посиланнями, що оформляються відповідно до ГОСТ 7.1-2003. Розглянемо спочатку оформлення бібліографічного списку, який іноді невірно називають “літературою”.

Бібліографічний список – елемент бібліографічного апарату, що містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновку. Такий список складає одну з істотних частин курсової роботи, що відбиває самостійну творчу роботу її автора, і тому дозволяє міркувати про ступінь фундаментальності проведеного дослідження.

У курсових роботах до бібліографічного списку не включаються ті джерела, на які немає посилань в основному тексті і які фактично не були використані студентом. Не включаються також енциклопедії, довідники, науково-популярні видання.

Алфавітний спосіб угруповання літературних джерел характерний тим, що прізвища авторів і заголовки (якщо автор не зазначений) розміщені за алфавітом. Однак не варто в одному списку змішувати різні алфавіти. Іноземні джерела звичайно розміщають за алфавітом після переліку всіх джерел мовою курсової роботи.

Принцип розташування в списку бібліографічних описів джерел - "слово за словом". Записи рекомендується розташовувати:

1. при збігу перших слів - за алфавітом других і т.д.;

2. при декількох роботах одного автора - за алфавітом заголовків;

3. при авторах-однофамільцях - за ідентифікуючими ознаками (молодший, старший, батько, син - від старших до молодшого);

4. при декількох роботах автора, написаних ним у співавторстві з іншими, - за алфавітом прізвищ співавторів.

При алфавітному способі розташування бібліографічних описів джерел їхній список звичайно нумерують. Зв'язок бібліографічних записів з основним текстом установлюється за допомогою прізвища автора й року видання.

Приклади бібліографічного опису різних видів творів друку наведені в Додатку В.

Правила оформлення бібліографічних посилань. Бібліографічне посилання - сукупність бібліографічних зведень про цитований, розглядуваний чи згадуваний в тексті документа інший документ, (його складову частину чи групи документів), необхідних для його загальної характеристики, ідентифікації і пошуку.

При оформленні таких посилань допускаються деякі відхилення від загальних правил бібліографічного опису джерел.

При включенні елементів опису до синтаксичного ладу основного тексту дотримуються правил оформлення тексту, а не бібліографічного опису, зокрема, при вживанні лапок (основний заголовок, заголовок серійних видань пишуть у лапках), при розташуванні ініціалів чи імен (вони передують прізвищам авторів, а не йдуть за ними).

Між областями опису знак "крапка і тире" можна заміняти крапкою, допускається використання форми короткого опису.

Коли від тексту, до якого відноситься посилання, не можна зробити плавний логічний перехід до посилання, оскільки з тексту неясний логічний зв'язок між ними, то користуються початковими словами "Див.", "Див. про це".

Коли треба підкреслити, що джерело, на яке робиться посилання, - лише одне з багатьох, де підтверджується, чи висловлюється, чи ілюструється положення основного тексту, то в таких випадках використовують слова "Див., наприклад", "Див. зокрема".

Коли потрібно показати, що посилання представляє додаткову літературу, указують "Див. також". Коли посилання приводиться для порівняння, пояснюють: "Порівн.:"; якщо робота, зазначена в посиланні, більш докладно висвітлює порушений в основному тексті предмет, пишуть "Про це докладніше див.".

Внутрішньотекстові посилання використовуються, коли значна частина посилання ввійшла до основного тексту курсової роботи так органічно, що вилучити її з цього тексту неможливо, не замінивши цей текст іншим. У цьому випадку в дужках зазначаються лише вихідні дані і номер сторінки, на якій надруковане цитоване місце, чи тільки вихідні дані (якщо номер сторінки зазначений у тексті), чи тільки номер сторінки (якщо посилання повторне). Наприклад:

Ця сторона математичної логіки так характеризується у відомій книзі А. Гільберта і В. Аккермана "Основи теоретичної логіки" (К., 2007): "Логічні зв'язки, що існують між судженнями, … могли б виникнути при словесному вираженні" (С. 17).

Існує кілька способів зв'язку основного тексту курсової роботи з описом джерела. Найчастіше для цієї мети служить порядковий номер джерела, зазначеного в бібліографічному списку; в основному тексті цей номер береться в квадратні дужки.

При вказівці в основному тексті на сторінку джерела остання також береться в квадратні дужки. Наприклад: [24, С. 44], що означає 24-е джерело, 44-а сторінка.

Д О Д А Т К И

Додаток А

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки,

молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 384

Форма № Н-6.01