- •1. Загальні засади дидактики
- •1.1. Сутність, функції і завдання дидактики
- •1.2. Методологічна основа дидактики
- •Системний підхід
- •Синергетичний підхід
- •Діяльнісний підхід
- •Праксеологічний підхід
- •Гуманістичний підхід
- •Аксіологічннй підхід
- •Суб'єктний підхід
- •Акмеологічний підхід
- •Культурологічний підхід
- •Компетентнісний підхід
- •1.3. Основні категорії дидактики
- •1.4. Особливості структури теорії навчання
- •1.5. Основні дидактичні концепції
- •Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827)
- •Йоганн-Фрідріх Гербарт (1776-1841)
- •Костянтин Ушинський (1824-1870)
- •Джон Дьюї (1859-1952)
- •Григорій Ващенко (1878-1967)
- •Петро Гальперін (1902-1988)
- •Василь Сухомлинський (1918-1970)
- •2. Процес навчання, його структура і види
- •2.1. Сутність, функції і структура процесу навчання
- •2.2. Структура діяльності вчителя
- •Цілепокладання
- •Планування
- •Організація навчальної роботи (навчальних дій)
- •Стимулювання навчальної активності
- •Контроль і регулювання
- •Аналіз результатів
- •2.3. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів
- •2.4. Основні види навчання
- •Пояснювально-ілюстративне навчання
- •Проблемне навчання
- •Програмоване навчання
- •Комп'ютерне навчання
- •3. Закономірності, принципи і правила навчання
- •3.1. Зовнішні та внутрішні закономірності навчання
- •3.2. Принципи навчання
- •Принцип цілеспрямованості навчання
- •Принцип науковості
- •Принцип систематичності і послідовності
- •Принцип доступності
- •Принцип свідомості
- •Принцип активності
- •Принцип міцності
- •Принцип ґрунтовності
- •Принцип наочності
- •Принцип емоційності
- •Принцип індивідуального і диференційованого підходу у навчанні
- •Принцип зв'язку теорії з практикою
- •3.3. Правила навчання
- •4.Зміст освіти в національній школі
- •4.1. Сутність і основні компоненти змісту освіти
- •4.2. Навчальні плани та програми
- •4.3. Підручники і навчальні посібники
- •4.4. Види освіти
- •5. Методи засоби навчання
- •5.1. Метод і прийом навчання
- •5.2. Зміст і класифікації методів навчання
- •Методи організування і здійснення навчально-пізнавальної діяльності
- •Класифікація методів за дидактичними цілями
- •Класифікація на основі зовнішніх форм прояву методів навчання
- •Наочні методи навчання
- •Практичні методи навчання
- •Класифікація методів навчання за типом пізнавальної діяльності учнів
- •Класифікація методів навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань
- •Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів
- •Метод формування пізнавального інтересу
- •Метод формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні
- •Методи контролю і самоконтролю в навчанні
- •Методи усного контролю
- •Методи письмового контролю
- •Методи лабораторного контролю
- •Графічна перевірка
- •Тестова перевірка знань
- •Класифікації за системним підходом
- •5.3. Проблема вибору методів навчання
- •5.4. Засоби навчання
- •6. Форми організації навчання
- •6.1. Сутність організаційних форм навчання
- •6.2. Урок як основна форма організації навчання
- •Сутність та основні класифікації уроків
- •Урок засвоєння нових знань
- •Урок формування і вдосконалення вмінь і навичок
- •Урок узагальнення і систематизації знань
- •Урок комплексного застосування знань, умінь і навичок
- •Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок
- •Комбінований урок
- •Підготовка вчителя до уроку і аналіз його результатів
- •6.3. Інші форми організації навчання
- •7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів
- •7.1. Сутність, функції і принципи контролю у навчальному процесі
- •7.2. Види контролю знань
- •7.3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів
- •8. Технології навчання
- •8.1. Теоретичні основи технології навчання
- •8.2. Таксономія цілей навчання
- •8.3. Основні технології навчання
- •8.4. Кредитно-трансферна система організації навчання
- •Теоретичні основи ктсонп
- •Самостійна та індивідуальна робота і самоосвітня діяльність студентів в умовах ктсонп
Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827)
Автором оригінальної дидактичної системи є швейцарський педагог Й.-Г. Песталоцці. Він вважав, що усі виховні дії мають ґрунтуватися на відповідних рівнях розвитку сил дітей. Вважаючи освіту людини "мистецтвом допомоги природі", основний зміст її вбачав у "відповідному підпорядкуванні і гармонії отриманих вражень рівневі розвитку сил дитини". Оскільки основною метою навчання Й.-Г. Песталоцці вважав розвиток моральності і розуму дітей, то і навчання на відміну від сучасників він розглядав як звичайне повторення учнями дій учителя. У цьому аспекті важливою є його думка про те, що навчання слід здійснювати не з книги чи слів учителя, а на матеріалі, доступному дітям для сприйняття і систематичного спостереження, воно має забезпечувати активність і самостійність самих дітей у пізнанні навколишнього світу. У процесі навчання він виокремлював чотири етапи:
1) сприймання предметів;
2) формування чітких уявлень про спостережувані предмети (їх кількість і форму);
3) зіставлення предметів і формування понять;
4) називання предметів (словом), розвиток мови. Основою процесу навчання Й.-Г. Песталоцці вважав
сприймання. Уміння керувати сприйманням є, на його думку, основою, на якій, як "на фундаменті, має бути побудовано ряд засобів, що ведуть до ясних понять", а за їх допомогою - до визначень. До цих елементарних засобів він зараховував число, форму і слово. Саме вони дають змогу людині пізнавати внутрішні властивості предметів. Дії, які при цьому виконуються, - лічба, вимірювання та мовлення.
Педагог зосереджував увагу дитини на зовнішніх і часто несуттєвих властивостях, не підводячи її тим самим до виявлення типових загальних властивостей об'єктів, а отже, перешкоджаючи формуванню чітких понять. Таке навчання, основане іноді на точному перерахуванні зовнішніх ознак, не забезпечує виявлення дітьми істотних властивостей предмета, що характеризують його реальні зв'язки з іншими предметами. Й.-Г. Песталоцці заперечував тезу про те, що джерелом загальних понять е загальні особливості предметів і подій, обстоював думку, що поняття наперед існують у душі дитини. Слабким місцем у його теорії початкового навчання була відсутність у цьому навчанні будь-яких елементів наукових знань.
Й.-Г. Песталоцці привернув увагу до ролі діяльності в процесі шкільного навчання. Як фундамент науки про речі, основаної на пізнанні навколишньої дійсності шляхом лічби, вимірювання і називання, він запровадив у методику початкового навчання такі форми практичної діяльності дітей, як спостереження, малювання, вимірювання, виготовлення предметів, - форм, які стали обов'язковою складовою початкового навчання.
Йоганн-Фрідріх Гербарт (1776-1841)
Німецький філософ, педагог і психолог Й.-Ф. Гербарт вважав дидактику частиною педагогіки, а її предмет (виховне навчання) трактував як найважливіший фактор виховання. Його ідеї сприяли становленню дидактичної теорії, що відводить основне місце в системі навчання заучуванню дітьми напам'ять готового змісту.
Метафізична філософія, на якій основана дидактика Й.-Ф. Гербарта, передбачала існування душі як чогось постійного і незмінного, а всі психічні реакції вважала її мимовільними актами. Апперцепція (засвоєння нових знань) ґрунтується на включенні нових уявлень до складу вже наявних, поєднанні (асоціації) з ними і включенні вже як понять у систему. На цьому припущенні, що не витримує критики з погляду сучасної психології, Й.-Ф. Гербарт розробив теорію виховного навчання, яка згодом одержала назву теорії формальних ступенів. Він виокремив чотири формальні ступені: ясність; асоціація; система; метод.
Й.-Ф. Гербарт вважав ці ступені способами навчання, припускаючи, що вони взаємопов'язані і неодмінно мають бути послідовними в будь-якому предметі шкільного навчання. Ясність означає насамперед повільне просування вперед, розчленування предмета на найдрібніші частини, вивчення кожної з них настільки, щоб учень зміг зрозуміти кожну деталь. Асоціація - це забезпечення зв'язку нового матеріалу із засвоєним раніше, що ґрунтується переважно на механічному повторенні чи "вільній розмові", яка є своєрідним різновидом "шкільної бесіди". Система вимагає "більш зв'язної лекції", виділення основних думок і виробленого за допомогою цього впорядкування знань. Метод знаходить застосування у виконанні завдань і робіт, при цьому учень має продемонструвати, наскільки правильно він зрозумів основні думки. Це своєрідне, але "вузьке" розуміння системи і методу.