Самостійна та індивідуальна робота і самоосвітня діяльність студентів в умовах ктсонп

Робота у вищій школі на сучасному етапі реалізації ідей Болонської угоди спрямована переважно на інтенсивну інформатизацію, мобілізацію потенціалу системи самоорганізації навчання, які забезпечують формування в майбутніх фахівців цілісного досвіду педагогічної діяльності, самореалізацію професійних якостей. Це вимагає перегляду традиційних уявлень про розвиток особистості педагога, реалізації випереджувальних технологій його професійної підготовки. Усвідомлення суті та закономірностей самостійної пізнавальної діяльності, оволодіння високим рівнем її організації - один із шляхів удосконалення педагогічного процесу у вищій школі.

Для розуміння співвідношення між самостійною, індивідуальною роботою та самоосвітою студентів необхідно враховувати основні підходи до визначення цих понять у педагогічній науці. Самостійну роботу характеризують як форму організації навчальної роботи; вид навчання; метод навчання (Ю. Бабанський). Результати аналізу психолого-педагогічної літератури свідчать про невпорядкованість, розбіжності та багатогранність підходів до визначення сутності й структури самостійної пізнавальної діяльності. Незважаючи на відмінності в деяких аспектах, вони мають спільну ознаку: тлумачать самостійну роботу як специфічний вид діяльності студентів або засіб досягнення навчальних цілей.

В умовах кредитно-трансферної системи організації навчання у вищій педагогічній школі проблема формування досвіду самостійної діяльності студентів залишається малодослідженою. Ознайомлення з висновками теоретичних напрацювань учених, практичним досвідом підготовки студентів, з досвідом роботи вчителів дало змогу виявити основну суперечність: між об'єктивним зростанням потреби у вихованні "активного вчителя", здатного самостійно аналізувати, оцінювати і регулювати власну діяльність, усвідомлювати перспективи саморозвитку, і недостатнім рівнем сформованості рефлексивних механізмів у випускників педагогічних ВНЗ, слабким розумінням сутнісних вимірів власної діяльності і суб'єктивних станів, тобто відсутністю психологічної і теоретичної готовності до самостійної пізнавальної діяльності.

Підготовку майбутніх фахівців слід спрямовувати на формування здатності до самостійної діяльності на всіх етапах процесу навчання: цільовому; процесуальному; результативному; під час аудиторних занять (індивідуальних, групових і фронтальних); в позааудиторний час, коли студент здійснює науково-дослідну роботу, готується до семінарських та лабораторних занять" працює над контрольними та курсовими роботами, з різними джерелами інформації.

Під самостійною роботою в широкому значенні розуміють будь-яку діяльність особистості зі здійснення поставлених перед нею цілей без безпосередньої участі керівника. У цьому визначенні наголошено на діяльній стороні особистості, спрямованої на досягнення цілей самостійно. Будь-який вид занять, що створює умови для зародження самостійної думки, пізнавальної активності студента, пов'язаний із самостійною роботою. Тому її характеризують як сукупність самостійних діяльностей в умовах аудиторії або поза її межами, в контакті з викладачем чи за його відсутності. Однак часто самостійну роботу студентів трактують як навчальну діяльність, здійснювану за межами аудиторії в час, вільний від обов'язкових навчальних занять, без участі викладача.

Самостійна робота - діяльність студентів, яка полягає в самостійному визначенні мети, завдань, засобів їх досягнення на основі пізнавальних потреб та інтересів; виборі власного пізнавального шляху, спрямованого на створення творчого освітнього продукту; аналізі результату.

Під час організації навчальної самостійної роботи викладач ставить перед студентами цілі, пов'язані з необхідністю засвоєння навчального матеріалу, і пропонує їм самостійно, тобто без безпосередньої його участі, досягнути цих цілей. Залежно від задуму він визначає час здійснення самостійної роботи в процесі навчальних занять, узгоджує її з іншими видами навчальної діяльності, пропонує конкретні завдання, проводить інструктаж щодо їх виконання, з'ясовує повноту, глибину та обсяг обов'язкового виконання завдань, здійснює допоміжні заходи (консультації, спостереження, співбесіди та ін.) з опосередкованого управління діяльністю студентів і діагностики якості самостійної роботи.

Індивідуальна робота - форма організації навчального процесу, яка забезпечує реалізацію творчих можливостей студента через індивідуально спрямований розвиток здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність.

Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача у встановленому порядку (регламентований час, розклад) з урахуванням потреб і можливостей студента. Завдання викладача під час таких занять полягає не лише в перевірці та оцінюванні вивченого студентом, а й коригуванні його дій, допомозі організувати процес самостійного оволодіння знаннями. Індивідуальні заняття здійснюються в процесі консультацій із навчальних питань, творчих контактів, під час ліквідації академза-боргованості, виконання індивідуальних завдань тощо.

Ефективність індивідуальної роботи залежить від стану суб'єктів цього процесу, їхньої мотивації, педагогічної майстерності викладача, рівня використання інформаційних технологій тощо. Лише за високих показників можливий перехід навчання в новий стан, який характеризується як діяльність самонавчання студента (викладача). Правильно організована індивідуальна робота формує в студентів свідомі самостійні навчальні дії, вони відчувають себе вільними від зовнішніх обставин, обирають зручний темп роботи і спосіб виконання завдання, активно використовують для досягнення цілей усі засоби, розуміючи, що тільки від власних дій залежить результат.

Самоосвіта - специфічний вид діяльності, яку особистість здійснює добровільно з метою задоволення пізнавальних потреб чи покращення своїх особистісних якостей або здібностей.

У цьому трактуванні самоосвіти теж наголошено на її діяльній стороні, однак ця діяльність здійснюється відповідно до задумів самої особистості. Це означає, що цілі самоосвіти, засоби їх досягнення людина обирає сама чи сприймає як власні. Відмінність між самоосвітою і самостійною роботою полягає в тому, що самоосвітня діяльність відбувається під керівництвом викладача і без його участі під час виконання самостійної роботи.

Самостійна, індивідуальна роботи та самоосвіта особистості є складними видами її діяльності, які можуть бути пов'язані між собою, збігатися на певних етапах розвитку або загалом. Самостійна та індивідуальна роботи за умови позитивного ставлення і повного розуміння студентами їхніх цілей можуть стати самоосвітньою діяльністю. Щойно мета самостійної роботи перестає бути метою студента, відбувається зворотний перехід від самоосвіти до самостійної та індивідуальної роботи. Шляхом таких взаємопереходів можна підвищити рівень готовності особистості до самоосвіти, особливо тоді, коли домінують вектори руху від самостійної роботи до самоосвіти. Для того щоб забезпечити трансформацію самостійної роботи в самоосвітню діяльність, необхідно сформувати у студентів позитивне ставлення до професійно значущих цілей, високий рівень знань, умінь самостійно працювати з джерелами інформації, організаційно-управлінські уміння й навички.

Незважаючи на різні підходи до визначення сутності самостійної, індивідуальної робіт і самоосвіти, їхні структури містять однакові компоненти: суб'єкт, об'єкт, мету, зміст, засоби, результат. Отже, продуктивність цих видів діяльності залежить від сформованості їхніх структурних компонентів: мотиваційно-ціннісної сфери (ставлення до них, усвідомлення їхньої значущості); розробленості змісту самостійної, індивідуальної роботи та самоосвітньої діяльності на кожному з етапів їх здійснення; операційного компонента (використання методів і прийомів самостійної роботи під час аудиторних і позааудиторних занять); результативного (сформованість якостей самостійності, самоорганізації, самоконтролю, саморегуляції). Ці компоненти можуть бути і критеріями визначення рівнів сформованості готовності до самостійної і самоосвітньої діяльності.

Однак, попри вагому частку в навчальному навантаженні самостійної, індивідуальної робіт та самоосвітньої діяльності, їх організації не приділяється належної уваги. На думку деяких викладачів і методистів, немає потреби у застосуванні спеціальних методів і прийомів підвищення навчальної активності студентів, оскільки сам зміст і організація занять відповідають цьому завданню. Викладачі часто перебільшують значення педагогічної майстерності, логіки викладу змісту дисципліни і недооцінюють процеси його внутрішнього сприйняття. Часто кількість і обсяг завдань на самостійну роботу і кількість контрольних заходів визначає викладач за принципом "чим більше, тим краще"; необгрунтовано оцінюючи складність завдань і час, необхідний для виконання. Деякі завдання для самостійної роботи мають репродуктивно-пасивний характер, сформульовані у вигляді фрази "законспектувати...", "прочитати...", "повторити матеріал з теми...", "виписати формулювання термінів..." тощо. Для розвитку самостійності та навчальної активності доцільно використовувати завдання типу "дослідити...", "систематизувати...", "узагальнити...", "обґрунтувати..." тощо. Не завжди узгоджені в часі терміни представлення результатів виконання завдань з різних дисциплін, що призводить до нерівномірності розподілу самостійної роботи студентів у семестрі і навчальному році. Це призводить до формального виконання самостійної роботи, списування, зниження пізнавальної активності студентів тощо.

Критерії оцінювання ефективності самостійної роботи доцільно визначати за її основними компонентами: ціннісно-орієнтаційним (для оцінювання сформованості у студентів позитивного ставлення до самостійної роботи); інформаційно-змістовим (для визначення рівня оволодіння понятійним апаратом теорії самостійної роботи); дидактико-технологічним (для оцінювання рівня оволодіння методами, прийомами і технологіями самостійної роботи); оцінювально-корекційним (для діагностики вміння аналізувати результати навчальної діяльності, коригувати її відповідно до поставлених цілей).

Багато педагогів розуміють самостійну роботу студентів як роботу з першоджерелами, підготовку до семінарських і практичних занять. Часто викладачі ігнорують цей вид діяльності в умовах проведення аудиторних занять (лекції, семінари, консультації, співбесіди та ін.).

У вищій школі самостійну, індивідуальну та самоосвітню роботу можна будувати у двох основних напрямах:

1. Інтенсифікація самостійної роботи в процесі аудиторних занять. Реалізація цього напряму вимагає від викладача розроблення нових методик і форм організації аудиторних занять, які забезпечуватимуть формування високого рівня самостійності студентів і поліпшення якості підготовки.

Аудиторна самостійна робота реалізується під час читання лекцій, семінарських і практичних занять, виконання лабораторного практикуму, проведення консультацій, колоквіумів та ін.

У процесі читання лекцій необхідно підсилити їх методологічну роль в організації самостійної роботи студентів (висвітлити основні теоретичні підходи до планування й організації самостійної роботи, діагностики її результатів), контролювати засвоєння змісту навчального матеріалу через експрес-опитування з конкретної теми, тестовий контроль, опитування у формі гри, міні-бесіди, міні-диспуту, розв'язування завдань, аналіз ситуацій та ін.

На практичних і семінарських заняттях для організації самостійної роботи необхідно створити банк диференційованих завдань, ситуацій, задач для самостійного розв'язування. Однією з ефективних форм самостійної роботи для практичних занять є ділова гра, тематика якої зазвичай пов'язана з конкретними науковими чи практичними проблемами, моделюванням педагогічних ситуацій. Мета цієї роботи - завдяки імітаційним умовам забезпечити студенту можливість приймати і реалізовувати власні рішення. Під час семінарських і лабораторних занять самостійну роботу можна організовувати індивідуально і групами (розроблення проекту, моделювання ситуації, її аналіз). Публічне обговорення і захист свого варіанта проекту підвищує роль самостійної роботи, формує у майбутніх фахівців прагнення якісно виконати завдання. За такого підходу змінюється ставлення до лекцій, оскільки без розуміння теорії неможливо успішно виконати роботу, яка часто має дослідницький характер.

2. Самостійна робота в позааудиторний час. Організація цього виду діяльності ускладнюється певними перепонами: психологічною і професійною неготовні-стю до неї більшості студентів і викладачів, недостатнім інформаційним забезпеченням навчального процесу загалом і самостійної роботи зокрема; відсутністю інтелектуальної ініціативи та пізнавальної активності суб'єктів процесу навчання.

До основних видів позааудиторної самостійної роботи студентів належать: підготовка і написання рефератів, доповідей, тез та інших письмових робіт (з правом вибору теми і форми звітності); виконання індивідуальних навчально-дослідних і домашніх завдань різного характеру (розв'язування задач, переклад і переказ текстів, добір і вивчення літературних джерел, розроблення і побудова різних схем, моделей, діаграм, виконання графічних робіт, розрахунків); виконання курсових проектів і робіт; підготовка до семінарських і практичних занять, участі в науково-теоретичних конференціях, олімпіадах, конкурсах тощо. Значні педагогічні можливості в організації самостійної пізнавальної діяльності студентів має виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).

ІНДЗ передбачає: вивчення, творче осмислення та систематизацію навчального матеріалу з досліджуваної проблеми; поповнення і поглиблення набутих у процесі аудиторної роботи знань, умінь і навичок (самостійний пошук інформаційних джерел, роботу з матеріалами Інтернету для отримання найновішої інформації з різних проблем педагогічної діяльності, їх науковий аналіз); спостереження за роботою учителів, учнів, аналіз власних спостережень, ретроспективний аналіз фактів власного шкільного життя; вивчення передового педагогічного досвіду, досвіду творчих учителів та майстрів педагогічної праці; здійснення педагогічного міні-дослідження (інтерв'ю, бесіди, анкетування тощо); обґрунтування власної позиції щодо шляхів розв'язання проблеми; активізацію пізнавальної активності студентів; формування дослідницьких умінь; розвиток самостійності, педагогічного мислення, творчих здібностей майбутніх педагогів.

Важливою умовою ефективності позааудиторної самостійної роботи студентів є постановка й усвідомлення мети роботи на кожному її етапі, контроль результатів досягнення поставлених цілей з поступовим формуванням умінь самостійної постановки і вибору мети.

Важливою умовою організації самостійної роботи є розроблення комплексу методичного забезпечення вивчення дисципліни. Складова інтерактивного дидактичного комплексу, що реалізує процесуальний аспект підготовки майбутнього фахівця, передбачає застосування у навчальному процесі вищої педагогічної школи сучасних технологій навчання. Особливість їх розроблення полягає в тому, що технологія навчання є основою, навколо якої формується необхідне інформаційне середовище, що сприяє активній взаємодії суб'єктів навчання, і водночас зміст дидактичного комплексу є найважливішим елементом технології навчання.

Самостійна робота як важлива складова кредитно-трансферної технології навчання забезпечує самостійне визначення мети і засобів її досягнення на основі пізнавальних потреб та інтересів студентів. Для інтенсифікації роботи доцільно використовувати інноваційні методи навчання, адекватні діагностичні методи оцінювання навчальних досягнень студентів.

Термінологічний словник

Аналітичний (грец. analysis - розкладання) метод - метод навчання, що передбачає виділення з цілого окремої частини.

Бесіда - словесний питально-відповідний метод навчання, завданням якого є спонукання учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень.

Виокремлення основного - метод навчання, що передбачає конкретизацію предмета пізнання, розподіл інформації на логічні частини та їх порівняння, відокремлення основного від другорядного.

Відеометод - наочний багатофункціональний метод навчання, який полягає у використанні відеоматеріалів і активізує наочно-чуттєве сприймання, забезпечує більш легке і міцне засвоєння знань в їх образно-понятійній цілісності та емоційній забарвленості.

Вправа - практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх якості.

Дедуктивний (лат. deductio - відведення) метод - метод навчання, що передбачає перехід у пізнанні від загального до конкретного.

Демонстрування - метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді.

Дидактика (грец. didaktikos - повчальний) - галузь педагогіки, що вивчає теорію освіти і навчання, його закономірності, функції, категорії, форми і методи.

Дидактична гра - спеціально створена ситуація (модель реальності), з якої учням запропоновано знайти вихід.

Дидактичні категорії - найбільш загальні і фундаментальні поняття, що відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу.

Диспут - словесний метод навчання, суть якого полягає в цілеспрямованому зіставленні різних поглядів на наукову чи суспільну проблематику з метою формування в учнів оцінних суджень, зміцнення світоглядних позицій.

Домашня робота - самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.

Дослідницький метод - метод навчання, який передбачає творче застосування знань, оволодіння методами наукового пізнання, формування досвіду самостійного наукового пошуку.

Загальна освіта - процес і результат оволодіння основами наук, необхідних для формування світогляду та моральних якостей.

Закономірності навчання - суттєві, необхідні зв'язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'язки внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами).

Заліковий кредит - одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістового модуля чи блоку змістових модулів.

Засвоєння - пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння та навички.

Засоби навчання - матеріально-технічні засоби, що виконують специфічні допоміжні функції в навчальному процесі.

Зміст освіти система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їхнього світогляду, моралі, поведінки, підготовку до праці та життя.

Змістовий модуль - система навчальних елементів, об'єднаних ознакою відповідності певному навчальному об'єкту.

Ілюстрування - наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів І явищ у їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

Індивідуальна робота - форма організації навчального процесу, яка забезпечує реалізацію творчих можливостей студента через індивідуально спрямований розвиток здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність.

Індуктивний (лат. inductio - наведення) метод - метод навчання, що забезпечує перехід від одиничного до загального в пізнавальному процесі.

Інструктаж - словесний метод навчання, який передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця.

Конкретизація - метод навчання, що передбачає перехід від безпосередніх вражень до суті спостережуваного явища.

Консультація (лат. consultatio - звернення за порадою) - форма організації навчання, що полягає в наданні вчителем порад учням з метою скоригувати, систематизувати їхні знання, зорієнтувати у вимогах і структурі навчальної програми.

Контроль (франц. controle - перевірка) - виявлення, вимірювання і оцінювання знань та умінь учнів.

Кредит - одиниця обсягу та вимірювання результатів навчання, досягнутих на певний момент виконання програми навчання, система змістових модулів, які з урахуванням засвоєння студентами окремих навчальних елементів (відповідно до психофізичних норм засвоєння при використанні форм, методів І способів навчання) можуть бути засвоєні за 24-54 години навчального часу (сума годин аудиторної і самостійної роботи студента за тиждень).

Кредитно-трансферна система організації навчального процесу (КТСОНП) - модель організації навчального процесу, яка грунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

Лабораторна робота - практичний метод навчання, який передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.

Макроструктура уроку - послідовність етапів уроку; в уроках одного типу вона однакова.

Метод (грец. mеtodos - шлях до чого-небудь) навчання - спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на розв'язання завдань освіти.

Метод моделювання - метод навчання, що полягає у створенні абстрактних емпіричних моделей виучуваних явищ.

Метод проблемного викладу - метод навчання, який передбачає постановку вчителем перед учнями проблеми і визначення шляхів її розв'язання з приховуванням можливих пізнавальних суперечностей.

Методологія дидактики - вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання дидактичного процесу.

Модуль - задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу.

Мотивація учіння - комплекс мотивів, які спонукають і спрямовують пізнавальну діяльність учнів, визначають її успішність.

Навчальна дискусія - словесний метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами щодо конкретної проблеми з метою набуття нових знань, зміцнення власної думки, формування вміння її обстоювати.

Навчальна екскурсія - форма навчального заняття, яке проводять в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об'єктів, явищ дійсності, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Навчальна лекція - словесний метод навчання, що передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим обсягом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень і узагальнень.

Навчальний план - документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає склад навчальних предметів (для кожного типу шкіл), розподіл їх за роками навчання із визначенням кількості годин (уроків), які відводяться на вивчення кожного предмета в тиждень, а також встановлює структуру навчального року.

Навчальний процес - перебіг навчання, що охоплює всі його компоненти: викладача, учня, методи, прийоми, форми і засоби, матеріально-технічне забезпечення та ін.

Оцінка - кількісний показник якості результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Політехнічна освіта - освіта, зміст якої становлять знання про галузі та наукові принципи виробництва, передбачає ознайомлення учнів із науковими основами сучасного виробництва, формування в них трудових умінь і навичок творчого характеру.

Порівняння - метод навчання, що полягає у виявленні подібностей та відмінностей між предметами чи явищами.

Пояснення - словесний метод навчання, основне завдання якого полягає в розкритті причиново-наслідкових зв'язків і закономірностей у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення.

Пояснювально-ілюстративний метод - метод навчання, спрямований на повідомлення готової інформації різними засобами (словесними, наочними, практичними) та усвідомлення і запам'ятовування цієї інформації учнями.

Правила навчання - положення, якими має керуватися вчитель у викладанні.

Практикум - форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт та застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок.

Практична робота - метод навчання, спрямований на поглиблення І закріплення теоретичних знань та перевірку наукових висновків.

Прийом навчання - елемент методу, що становить сукупність навчальних ситуацій, спрямованих на досягнення його проміжної мети.

Принципи (лат. рrіпсіріит - основа, першооснова) навчання - система вихідних, основних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує ефективне виконання завдань учіння і розвитку особистості.

Професійна освіта - освіта, яка охоплює знання, практичні вміння і навички, необхідні для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Процес навчання - спеціально організована і змодельована пізнавальна діяльність, що охоплює викладання вчителя та учіння учнів.

Репродуктивний метод - метод навчання, спрямований на відтворення учнем способів діяльності за визначеним учителем алгоритмом.

Робота з книгою - багатофункціональний метод словесної групи, що полягає в опрацюванні літератури різних видів і спрямований на формування нових знань, їх закріплення, вироблення вмінь і навичок та реалізацію контрольно-корекційної функції в умовах урочного та позаурочного навчання.

Розповідь - монологічний виклад навчального матеріалу, який використовують для послідовного та емоційного повідомлення знань.

Самоосвіта - специфічний вид діяльності, яку особистість здійснює добровільно з метою задоволення пізнавальних потреб чи покращення своїх особистісних якостей або здібностей.

Самостійна робота - діяльність студентів, яка полягає в самостійному визначенні мети, завдань, засобів їх досягнення на основі пізнавальних потреб та інтересів, виборі власного пізнавального шляху, спрямованого на створення творчого освітнього продукту, аналізі результату.

Семінарське (лат. seminarius - розсадник) заняття - форма організації навчання, яка передбачає самостійне опрацювання учнями за завданням учителя окремих питань теми з оформленням результатів роботи у вигляді доповіді, реферату.

Синтетичний (грец. synthesis - з'єднання) метод - метод навчання, що передбачає уявне або практичне поєднання виділених шляхом аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле.

Спостереження - наочний метод навчання, який передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об'єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них відбуваються, і виявлення на цій основі внутрішніх зв'язків і залежностей, розкриття сутності явищ.

Технологія навчання - упорядкована сукупність і послідовність методів і процесів, які забезпечують реалізацію проекту дидактичного процесу і досягнення діагностованого результату.

Традуктивний (лат.traductio- переміщення) метод - метод навчання, що передбачає рух від окремого до окремого, від одиничного до одиничного, від загального до загального через порівняння за ознаками подібності (аналогії) чи відмінності.

Узагальнення - метод навчання, що полягає в переході від менш загальних до більш загальних знань, абстрагуванні та знаходженні спільних ознак, властивих предметам певної галузі.

Урок - організаційна форма навчання в межах класно-урочної системи, що характеризується відносною завершеністю обмеженого в часі педагогічного процесу, який проводить учитель за певним розкладом із групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки.

Факультатив - форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в певній галузі виробництва, культури і мистецтва.

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Частково-пошуковий метод - метод навчання, за якого окремі елементи знань повідомляє педагог, а частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв'язуючи проблемні завдання.

Література

Алексюк А. М. Методи навчання і методи учіння / А. М. Алексюк. - К.: Знання, 1980. - 48 с.

Алексюк А. М. Педагогіка вищої школи: курс лекцій: модульне навчання / А. М. Алексюк. - К.: ІСДО, 1993. - 220 с.

Амонашвили Ш. А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса / Ш. А. Амонашвили. - Минск: Университетское, 1990. - 560 с.

Бабанский Ю. К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе / Ю. К. Бабанский. - М.: Просвещение, 1985. - 208 с.

Бабанский Ю. К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект / Ю. К. Бабанский. - М.: Педагогика, 1977. - 254 с.

Бабанский Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований / Ю. К. Бабанский. - М.: Педагогика, 1982. - 192 с.

Бондар В. I. Дидактика: ефективні технології навчання студентів /

B. І. Бондар. - К.: Вересень, 1996. -129 с.

Бондарь В. И. Управленческая деятельность директора школы: дидактический аспект / В. И. Бондар. - К.: Рад. шк., 1986. -160 с.

Галузяк В. М. Педагогіка : навч. посіб. / В. М. Галузяк, М. I. Сме-танський, В. I. Шахов. - Вінниця: Віноблдрукарня, 2000. - 200 с.

Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

Гузій Н. В. Педагогічний професіоналізм: історико-методологічні та теоретичні аспекти: монографія / Н. В. Гузій. - К.: НПУ ім. М. П. Драго манова, 2004. - 243 с.

Гуманізація процесу навчання в школі : навч. посіб. / за ред.

C. П. Бондар. - [2-ге вид., допов.]. - К.: Стилос. 2001. - 256 с.

Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения: опыт теоретического и экспериментального психологического исследования / В. Давыдов. - М.: Педагогика, 1986. - 240 с.

Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). -

К.: Райдуга, 1994. - 62 с.

Дидактика современной школы : пособие для учителя / под ред. В. А. Онищука. - К.: Рад. шк., 1987. - 350 с.

Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти : Наказ МОН України № 371 від 05.05.2008 р. // Освіта України. - 2001. - 7 лютого.

Занков Л. В. Избранные педагогические труды / Л. В. Занков. - М.: Просвещение, 1990. - 424 с.

Кларин М. В. Технология обучения: идеал и реальность / м. в. кларин. __ рига: Эксперимент, 1999. -180 с.

Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва : навч. посіб. / В. Кравець. - Т. [б. в.], 1996. - 436 с .

Краткий психологический словарь / [сост. Л. А. Карпенко] ; под общ. ред. А. В. Петровского, М. П. Ярошевского. - М.: Политиздат, а 935 _431 с.

Лернер И. Я. Дидактические основы методов обучения / И. Я. Лер-нер. -М.: Педагогика, 1981. - 186 с.

Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посіб. / Н. Є. Моисеюк. - [З-те вид., допов.] - К.: ВАТ КДНК, 2001. - 608 с.

238

Література

Оконь В. Введение в общую дидактику / В. Оконь ; пер. с польск. Л. Г. Кашкуревича, Н. Г. Горина. - М.: Высш. шк., 1990. - 382 с.

Педагогика : учеб. пособие / под ред. П. И. Пидкасистого. - 3-е изд., доп. и перераб. - М.: Пед. общество России, 1998. - 640 с.

Педагогика: педагогические теории, системы, технологи : учеб. пособие / [С. А. Смирнов, И. Б. Котова, Е. М. Шия нов и др.]; под ред. С. А . Смирнова. - [2-е изд., испр. и доп.]. - М.: Академия, 1999.

Педагогический поиск / сост. И. Н. Баженова. - М.: Педагогика, 1987. -544 с.

Педагогіка: навч. посіб. / за ред. А. М. Алексюка. - К.: Вища шк.,

1985. - 296 с.

Педагогіка: підручник / за ред. М. Д. Ярмаченка . - К.: Вища шк.,

1986. -544 с.

Педагогічні технології: навч. посіб. / [О. С. Падалка, А. С. Нісімчук, I. О. Смолюк, О. Т . Шпак]. - К.: Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995.- 253 с.

Подласый И. П. Педагогика. Новый курс : учебник : у 2 кн. / И. П. Подласый. - М.: ВЛАДОС. 1999. - Кн. 1: Общие основы. Процесс обучения. - 576 с.

Про загальну середню освіту : Закон України № 651-ХІУ від 13.05.1999 р. // Інформаційний збірник МО України. - 1999. - № 15.

Про освіту: Закон України № 1060-ХІІ від 23.05.1991 р. // Голос України. -1996. - № 77.

Селевко Г. К. Современные образовательные технологии : учеб. пособие / Г. К. Селевко. - М.: Народное образование, 1998. - 256 с.

Сериков В. В. Личностно-ориентированное образование: к разработке дидактической концепции / В. В. Сериков // Педагогика. - 1994. - № 5. - С. 16-21.

Сухомлинский В. А. Сто советов учителю / В. А. Сухомлинский. - К.: Рад. шк., 1984. - 254 с.

Теоретические основы процесса обучения в советской школе/под ред. В. В. Краевского, И. Я. Лернера. - М .: Педагогика, 1989. - 320 с.

Ушинский К. Д. Избранные педагогические сочинения : в 2 т. / К. Д. Ушинский; [редкол. В. Н. Столетов (пред.) и др.]. - М.: Учпедгиз, 1954. - Т. 2: Вопросы обучения. - 734 с.

Ушинський К. Д. Твори : в 6 т. / К. Д. Ушинський. - К.: Рад. шк., 1952. -Т.4.-518 с.

Фіцула М. М. Педагогіка: навч. посіб. / М. М. Фіцула. - 3-тє вид., перероб. і допов. - Т.: Навч. кн.: Богдан, 2008. - 232 с.

Фридман Л. М. Психологический справочник учителя / Л. М. Фридман, И. Ю. Кулагина. - М.: Просвещение, 1991. - 288 с.

Чайка В. Педагогіка (тестові завдання): навч. посіб. для студ. вищих пед. закл. освіти / В. Чайка. - Т.: ТДПУ, 2000. - 168 с*

Чайка В. Про психолого-педагогічну підготовку вчителя в умовах кредитно-модульної технології навчання (з досвіду роботи) / В. Чайка // Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу: досвід впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ТИПУ ім. В. Гнатюка. - Т., 2005. - Ч. 3. - С. 47-66.

Щукина Г. И. Активизация познавательной деятельности учащихся в учебном процессе / Г. И. Щукина. - М.: Просвещение, 1979. - 160с.