- •1. Поняття, предмет і метод цивільного права. Функції та принципи цивільного права
- •2. Система цивільного права. Цивільне законодавство
- •3. Цивільні правовідносини: поняття, елементи та види
- •4. Поняття та зміст цивільної правоздатності. Обмеження цивільної правоздатності
- •5. Цивільна дієздатність. Надання цивільної дієздатності
- •6. Підстави та порядок обмеження дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною
- •7. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою
- •8. Підстави та правові наслідки оголошення фізичної особи померлою
- •9. Опіка та піклування в цивільному праві
- •10. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Юридичні факти
- •11. Здійснення та захист цивільних прав
- •12. Поняття та види об'єктів цивільно-правових відносин
- •13. Поняття та класифікація речей у цивільному праві
- •14. Гроші та цінні папери як об'єкти цивільно-правових відносин
- •15. Поняття, ознаки та види юридичних осіб
- •16. Порядок створення та державна реєстрація юридичної особи
- •17. Припинення юридичної особи
- •18. Поняття та види господарських товариств. Права й обов'язки учасників господарських товариств.
- •19. Поняття та види правочинів. Умови дійсності правочинів
- •20. Форма правочину
- •21. Недійсні правочини
- •22. Поняття та види представництва
- •23. Представництво за довіреністю
- •24. Строки та терміни в цивільному праві
19. Поняття та види правочинів. Умови дійсності правочинів
У цивільному праві правочин визначається як дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Правочини, як найбільш поширені юридичні факти, наділено певними особливостями, а саме: вони є вольовими актами; завжди є правомірними діями; завжди є діями суб'єктів цивільних відносин; спрямовуються на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини класифікуються на такі види:
Односторонні - дія однієї сторони, що може бути представлена однією чи кількома особами (видача довіреності, складання заповіту).
Двосторонні (багатосторонні) - погоджена дія двох або більше сторін (такі правочини називаються договорами).
Відплатні - дії сторін пов'язані з майновим інтересом - діям однієї сторони відповідає обов'язок другої надати зустрічне матеріальне відшкодування (купівля-продаж).
Безвідплатні-обов'язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна зі сторін, інша не обтяжена будь-якими обов'язками (дарування).
Реальні - вважаються укладеними з моменту фактичного передання речі.
Консенсуальні - вважаються укладеними з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами.
Строкові - правочини, в яких визначено момент виникнення у сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.
Безстрокові - не визначено ні момент вступу в дію, ні момент припинення (такий правочин, зазвичай, негайно набирає чинності та припиняється на вимогу однієї зі сторін).
У юридичній літературі можна натрапити ще й на деякі інші види
правочинів.
Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати певним умовам. Такі умови називають умовами дійсності правочину. Їх визначено у ст. 203 ЦК України:
зміст правочину не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
особа, котра вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
правочин повинен вчинятися у формі, встановленій законом;
правочин має спрямовуватися на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним;
• правочин, який вчиняють батьки (усиновлювачі), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.
20. Форма правочину
Форма правочину - це спосіб висловлення волі сторін, які беруть у ньому участь.
Законом передбачено, що правочини можуть укладатися як в усній, так і в письмовій (простій або нотаріальній) формах.
Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, що повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, крім правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення чи державна реєстрація, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їх недійсність. Характерною рисою правочинів, що вчиняються усно, є збіг у часі двох стадій - виникнення зобов'язання та його припинення шляхом виконання.
У письмовій формі належить вчиняти правочини:
між юридичними особами;
між фізичними та юридичними особами (крім правочинів, які виконуються в момент вчинення та не підлягають нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації);
між фізичними особами на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (окрім правочинів, які виконуються в момент вчинення та не підлягають нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації).
Для правочинів, які виходять за межі звичайних і впливають на істотні майнові інтереси громадян, законом передбачено обов'язкову нотаріальну форму. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється відповідно до Закону України "Про нотаріат". За відсутності нотаріуса, необхідні дії вчиняють уповноважені на це посадові особи виконавчої влади, інші посадові особи, зазначені в ч. З ст. 245 ЦК України.
До правочинів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, належать:
- договори купівлі-продажу, дарування, ренти, довічного утримання;
- договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів;
- договори про відчуження земельних ділянок;
- шлюбні договори, заповіти, спадкові договори тощо.
Докладніший перелік правочинів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, міститься в п. 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
За згодою суб'єктів, які вчиняють правочин, нотаріально посвідчуватися може будь-який правочин, навіть якщо ця вимога не є обов'язковою. У деяких випадках, окрім вимоги про дотримання письмової нотаріальної форми, обов'язковою є державна реєстрація правочину (ст. 210 ЦК України).
