Чинники економічного зростання

Динаміку економічного розвитку характеризує гос­подарське зростання, що є головним інтегральним показником руху економічної системи. Існує три головні концепції, які роз­кривають процес нарощування, збільшення валового національ­ного продукту: кейнсіанська, неокласична та посткейнсіанська.

Послідовники Кейнса виходять із того, що економічне зростання має неврівноважений, незбалансований характер. Зокрема, мо­дель Харрода—Домара передбачає два типи економічного зростання: гарантований (рівноважний), коли забезпечується пов­не використання виробничих потужностей, і природний (мак­симальний), спрямований на повніше використання робочої сили. Незбалансованість економічного зростання полягає в тому, що гарантований тип, як правило, не збігається з при­родним, що призводить до надлишку чи дефіциту капітальних ресурсів.

Сучасні неокласики, зокрема Р. Солоу, дотримуються проти­лежних поглядів, тобто розглядають зростання як урівноважений, збалансований процес. Рівноважні моделі виходять із того, що ринковий механізм забезпечує ефективне й максимально повне використання ресурсів у процесі нарощування виробництва. По­рушення ж рівноваги спричинюється монетарною політикою чи асиметричністю інформаційних потоків.

У посткейнсіанських моделях економічного зростання (Калдор, Дж. Робінсон) великого значення надається підприємницькій поведінці, яка часто-густо залежить не лише від економічних, а й від політичних, історичних, етнічних, психологічних та інших факторів.

Головними факторами економічного зростання є праця, земля, капітал, які своєю чергою диференціюються на людський капітал, природні ресурси, технологічні знання.

Важливу роль в економічному зростанні, крім зазначених факторів, відіграють також ефективне розміщення ресурсів, еко­номія на масштабах, комплекс інституціональних та ментальних факторів.

Складові економічного зростання в окремих, навіть близьких за рівнем розвитку та структурою економіки, країнах значно різ­няться.

Незаперечним є твердження про те, що капітал, праця і земля є універсальними, фундаментальними факторами виробництва та його зростання. Водночас економічна динаміка окремих країн та регіонів визначається реальним змістом, матеріальним наповнен­ням цих категорій, тобто рівнем науково-технічного розвитку, якістю людського капіталу, продуктивністю землі тощо. Еконо­мічна історія світу засвідчує залежність глобального господарсько­го поступу (логістичної кривої) від двох головних факторів: зрос­тання населення та технічних і технологічних змін. При цьому технічні й технологічні відкриття відіграють провідну, вирі­шальну роль, визначають своєрідну верхню межу економічних досягнень.

Вплив науки й технічного прогресу на економічний розвиток яскраво виявляється в довгих хвилях економічної кон'юнктури.

В цілому формується усталена тенденція до збільшення ролі освіти, науки, технологій (так званих невидимих факторів) в еко­номічному зростанні. В середньому, за оцінками, фізичний ка­пітал становить 30 % у системі факторів економічного зростання, а 70 % приросту ВВП припадає на абсолютні (тотальні) фактори продуктивного зростання, пов'язані зі знаннями та їхньою ма­теріалізацією в різних формах. Зростає також частка високотех­нологічних товарів у доданій вартості та експорті промислової продукції розвинутих країн.

Позитивним фактором економічної динаміки є підвищення темпів економічного розвитку країн із низьким і середнім дохо­дом. Серед цієї групи країн найбільші контрасти спостерігались між двома групами держав — Південно-Східної Азії та Східної Європи й Центральної Азії, куди входять і нові незалежні країни колишнього СРСР. Перша розвивалася найвищими у світі тем­пами аж до вибуху світової фінансової кризи. Друга з початку 90-х років вступила в смугу різкого спаду виробництва, кризи й депресії.

За останні півстоліття світовий ВВП зріс більш ніж у 6 разів. При цьому внаслідок нерівномірності розвитку відбу­лося зростання питомої ваги Азії у світовому ВВП за рахунок відповідного скорочення частки Північної Америки та Європи. З серйозними ускладненнями в забезпеченні економічного зростання зіткнулися постсоціалістичні країни, й особливо дер­жави СНД.