Питання для самоконтролю

1. Сутність світового ринку праці

2. Структура та основні риси світового ринку праці

3. Тенденції у формуванні міжнародного ринку праці

4. Відмінність понять “еміграція” та “імміграція”

5. Мотиви та причини міжнародної міграції трудових ресурсів

6. Світові міграційні процеси та їх види

7. Регулювання міжнародної міграції робочої сили

8. Міграційна політика країн та методи її реалізації

9. Особливості державної міграційної політики західноєвропейських держав

10. Міжнародні організації, що регулюють міжнародні міграційні процеси

11. Міжнародна організація праці, її цілі та функції

12. Рівні регулювання міжнародних міграційних процесів

13. Світові центри притягання іноземної робочої сили

Тема 8. Світовий ринок технологій

План:

1. Технологічний вимір світової економіки

2. Рух технологій на світовому ринку

3. Трансфер технологій

4. Роль і місце України на світовому ринку технологій

Одним із визначальних критеріїв динаміки та спря­мованості руху світової економіки в останні десятиліття стає його «технологічний вимір». Технологічний детермінізм позбувся свого ідеологізованого наповнення і дедалі більше зумовлює міжна­родну конкурентоспроможність, темпи економічного зростання, структуризацію світогосподарських зв'язків. Він є і синтетичним індикатором у планетарному маркетингу техногенних та антропо­генних перспектив людства.

Іншими словами, глобальний розвиток і рух технологій, опосе­редкований СРТ, перетворюється на системоутворювальний чинник трансформації світової економіки на рубежі XX—XXI ст.

Об'єктивними передумовами цього процесу є:

1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологіч­ного укладу цивілізаційного розвитку, зокрема такі його скла­дові, як:

• переважна динаміка в науково-технічному прогресі «фунда­менталізація» технологічних процесів, впливу на мікроструктуру матерії, вдосконалення нематеріальних елементів продуктивних сил, що потребує об'єднання зусиль на глобальному рівні (генна інженерія, біотехнологія, нові композиційні матеріали, термо­ядерний синтез, штучний інтелект тощо);

• всеосяжна інформатизація суспільного життя на базі стрімко прогресуючої обчислювальної техніки, планетарних комп'ю­терних мереж, електронних, оптоволоконних та космічних теле­комунікацій.

2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвер­того сучасного фактора — інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний. Це зумовлено:

• потребами конкурентної боротьби у сферах високотехнологічного та науковоємного сервісу, підвищенням ролі «людського капіталу» як вихідного продуцента інновацій;

• можливостями, які надають потужна інтелектуалізація та інфор­матизація суспільства, соціально підтверджена масова схильність освічених людей до індиві­дуальної творчої самореалізації, в тому числі як суб'єктів СРТ.

3. Нагальність для всього світового співтовариства підвищення вимог до мінімізації техногенного та антропогенного впливу на природу шляхом переважної розробки й використання безпечних для довкілля технологій, оптимізації взаємовпливу ланок «людина — суспільство — природа», створення умов для ноосферно-кос­мічної цивілізації.

«Визрівання» зазначених передумов відбувається в усіх клю­чових сферах суспільного відтворення: в науці й освіті, вироб­ництві й обміні, в управлінні та в соціальному сервісі. Тому носіями технологій виступають і всі фактори виробництва (при­родні ресурси - сировина, праця, капітал, інноваційне підприєм­ництво), а в найконцентрованішому вигляді - товарна й нетовар­на продукція.

Планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання, трансферу (передання) і дифузії (поширення) технологій дістав назву техноглобалізму. Ди­намічний розвиток і змістове поглиблення процесу техноглоба­лізму опосередковує перехід об'єктивних загальних передумов у суб'єктивні конкретні ознаки нової конфігурації СРТ.

Зрозуміло, що процеси трансформації СРТ в один з системо­утворювальних факторів сучасної світової економіки не є однопо­рядковими, вони відбуваються в різних напрямах, з різною ін­тенсивністю, глибиною, специфікою. Але всі елементи й суттєві ознаки СРТ більшою чи меншою мірою зазнають якісних змін.

Світовий ринок технологій може бути схарактеризований як сукупність міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти — тех­нології продуктів, процесів та управління.

З огляду на внутрішню системну цілісність процесів техногло­балізму і трансформації СРТ вони розглядаються, включаючи і ринкові, і позаринкові аспекти, як одне ціле.

Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності може бути поділений на:

• доринкову стадію, яку характеризують процеси набуття нових знань і визначення їхнього технологічного застосування у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності;

• ринково-монопольну стадію, на якій відбуваються виробничо-комерційна реалізація технологій та їхній трансфер у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності;

• ринково-олігопольну стадію — процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі переважно міжкорпоративної інтер­національної власності.

На двох особливостях зазначеної еволюції форм власності на інновації та технології необхідно наголосити в контексті тенденцій техноглобалізму:

• по-перше, порівняно з зазначеними та супутніми формами власності більш динамічним є набуття технологіями форм ін­тернаціональної власності;

• по-друге, формується суто технологічна модель життєвого циклу товарів, яка поєднує їх як ринкову, так і позаринкову стадії.

Показовою є також еволюція факторів конкурентоспромож­ності.

У галузі технологій продуктів протягом останніх десятиріч про­стежується послідовна зміна пріоритетів: від ціни до якості продукції, далі — до її новизни та сервісу, нарешті — до міжнародної винятковості та післяексплуатаційної утилізації то­варів.

У технологіях процесів — це стимульована державами відмова від затратних техногенних процесів на користь ресурсо-, енерго- та природозбережувальних технологій на базі інтернаціоналізації їхньої розробки та впровадження.

В технологіях управління — це гуманізація процесів суспільної організації управління, підвищення соціальних та екологічних стан­дартів життя, зокрема дифузія цих технологій у країни світу.

Зрозуміло, і це природно, що на практиці абсолютно нові технології трапляються рідко. Як правило, вони синтезують тією чи іншою мірою традиційні елементи виробництва, організації, управління з новим знанням, є симбіозом стандартних та ін­новаційних процесів. Вони можуть також поєднувати усталені процедури в новий спосіб чи забезпечувати випуск модернізованої продукції тощо.