Поліміксину м сульфат - Polimyxini м sulfas

Належить до поліпептидів бактеріального походження.

Властивості: порошок білого кольору, добре розчинний у воді, гігроскопічний.

Форма випуску: у флаконах по 500 тис. і 1 млн. ОД таблетки по 100 і 500 тис. ОД, мазь в тубах по 10,0; 25,0 і 50,0 г (1г - 20 тис. ОД).

Дія: згубна для грамнегативних мікробів переважно кишкової групи.

Показання, способи і дози застосування: місцево при різних повільно протікаючих гнійних процесах, погано загоюваних ранах, інфікованих опіках, пролежнях, абсцесах та інших хворобах, спричинених синьогнійною паличкою і грамнегативними мікробами; при актиномікозі великої рогатої худоби вводять безпосередньо в пухлину по 0,1 г в 2 мл 0,5-процентного розчину новокаїну. Зовні застосовують у вигляді пробивань і зрошень водним розчином, що містить 10...20 тис. ОД, і в формі мазі; всередину призначають при гастроентеритах, ентероколітах, дизентерії, диспепсії, пулорозі в птиці з лікувальною метою два-три рази, з профілактичною - один раз на добу.

Дози всередину (на 1 кг маси тіла): телятам, поросятам і ягнятам - 5...10 тис. ОД, птиці - 20...25, курчатам - 2...4 тис.ОД.

Екмолін - Ecmolinum

Поліпептид, одержаний з тканин риб.

Форма випуску: у формі 0,5-процентного розчину у флаконах по 10 мл.

Показання, способи і дози застосування: подовжує і підсилює дію пеніциліну та інших антибіотиків. Характерна слабка протимікробна дія на стафілококи, дизентерійну паличку і деякі інші бактерії. Застосовується як розчинник і понижувач дії пеніциліну та інших антибіотиків. Входить до складу екмоновоциліну.

Вправи

Виписати рецепти

1. Бензилпеніциліну-натрієву сіль на0,3-процентному стерильному розчині новокаїну. Коневі на чотири внутрішньом'язові ін'єкції.

2. Бензилпеніциліну-натрієву сіль. 50,0г мазі поверхневої дії. 1,0 мазі повинен містити 10 тис. ОД пеніциліну. Собаці.

3. Біцилін-3. Внутрішньом'язово. Вівці. Перед введенням у флакон ввести Змл 0,25% стерильного розчину новокаїну.

4.40,0 г мазі для очей, що містить 1 % тетрацикліну гідрохлориду. Зовнішнє. Лошаті.

5. Хлортетрацикліну гідрохлорид. Теляті (масою 50 кг) при диспепсії на 5 днів лікування. Ввести через рот.

6. Таблетки лівоміцетину. Поросяті на три дні по три таблетки в день при запаленні кишок.

7. Порошок з 0,25 г синтоміцину і 0,5 г фталазолу (8 шт.). Поросятам при паратифі всередину. У перший день по два, а потім по одному порошку.

8. Стрептоміцину сульфат на 0,5-процентному розчині новокаїну. Внутрішньом'язово. Корові.

9. Хлортетрацикліну гідрохлорид - по 5,0 г на одне введення. Корові п'ять болюсів.

10. Стрептоміцину сульфат 250 тис. ОД внутрішньом'язово. Теляті щоденно по флакону при пневмонії. Розчиняти на 0,5-процентному розчині новокаїну.

Сульфаніламідні препарати

Сульфаніламіди - похідні сульфанілової кислоти. Це синтетичні препарати, що широко використовуються як хіміотерапевтичні засоби для лікування тварин при різних захворюваннях. Сульфаніламіди - це кристалічні порошки білого або світло-жовтого кольору, малорозчинні у воді, краще у водних розчинах лугів. Солі (натрієві) сульфаніламідних препаратів добре розчиняються у воді.

Сульфаніламідам властива сильна бактеріостатична дія. Суть антимікробної дії полягає в тому, що мікроби, синтезуючи фолієву кислоту, захоплюють замість параамінобензойної кислоти (ПАБК) параамінобензосульфонову (сульфаніламід), концентрація якої в тканинах при лікуванні значно вища, ніж ПАБК. При цьому утворюється несправжня фолієва кислота, яка нездатна виконувати свої функції в процесах синтезу нуклеїнових кислот. При цьому блокується синтез білку і затримується розмноження мікробів.

Під час використання сульфаніламідні препарати в організмі тварин у терапевтичній концентрації перебувають недовго. Вони не сприяють загибелі мікробів, а навпаки, підвищують стійкість їх при наступному введенні. Такі сульфаніламіди вводять в організм хворої тварини через кожні 6...8 год, тобто 3...4 рази на добу. Щоб запобігти рецидивам хвороби після настання клінічного видужання, слід протягом 2...3 днів застосовувати сульфаніламіди.

Сульфаніламіди з організму виділяються в основному нирками протягом перших 24 годин.

В організмі сульфаніламіди можуть зазнавати різних перетворень, у тому числі ацетилювання (сполучаються з оцтовою кислотою). Ацетильовані продукти важко розчинні у воді і здатні випадати в осад, що може призвести до утворення в нирках сечових каменів. Щоб запобігти цьому ускладненню, сульфаніламіди призначають з одночасним забезпеченням водою або введенням слабких розчинів лугів (натрію гідрокарбонату).

До негативних факторів побічної дії сульфаніламідів належать алергічні реакції, а також анемія, анурія, ціаноз тощо. У разі їх появи сульфаніламідні препарати відміняють і призначають сечогінні засоби з безперебійним забезпеченням водою і введенням розчину натрію гідрокарбонату.

Залежно від інтенсивності всмоктування та виведення розрізняють такі групи сульфаніламідних препаратів:

• сульфаніламіди, що повільно всмоктуються з травного каналу і довше затримуються в ньому (фталазол, етазол, фтазин, сульгін). Вони діють переважно на шлунково-кишкову мікрофлору і застосовуються при шлунково-кишкових захворюваннях;

• сульфаніламіди, що легко розчиняються і досить швидко всмоктуються із травного каналу в кров. Застосовують їх в основному при септичних процесах та хворобах органів дихання (норсульфазол, сульфадимезин, сульфазин тощо);

• препарати, що швидко надходять у нирки і довше затримуються у сечовивідних шляхах (уросульфан, сульфацил та ін.). Застосовують їх здебільшого при хворобі нирок та сечових шляхів;

• сульфаніламіди пролонгованої дії, які порівняно швидко всмоктуються і дуже повільно виводяться з організму (сульфапіридазин, сульфадиметоксин та ін.). Вводять їх один раз на добу при хворобах органів дихання та при загальних інфекціях.

Призначають сульфаніламіди зовні, всередину, внутрішньовенно і зрідка внутрішньом'язово та підшкірно.

Сульфаніламіди, що застосовуються при хворобах нирок та сечових шляхів