Лікарські рослини у ветеринарній медицині

Значний прогрес у створенні нових фармацевтичних препаратів шляхом синтезу не зменшує інтересу до лікарських рослин.

Це пояснюється їх високою профілактичною і терапевтичною ефективністю при багатьох хворобах незаразної та інфекційної етіології, доступністю і простотою використання, малою токсичністю, дешевизною, екологічною чистотою тваринницької продукції, комплексністю дії тощо.

Крім того, чимало лікарських рослин одночасно мають неабияку поживну цінність, а також володіють радаопротекторною дією, що має особливе значення в умовах України.

Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України у своїй роботі піклується і пропагує в засобах інформації широке використання лікарських рослин у тваринництві, а також сприяє розповсюдженню практики їх вирощування, заготівлі та раціонального використання, особливо дикорослої флори.

Лікувальна дія рослин обумовлена високою біологічною активністю комплексу органічних і неорганічних речовин, набір яких залежить перш за все від виду рослин, стадії вегетації, грунтово-кліматичних умов, терміну збирання, технології консервування та зберігання, лікарської форми та способу застосування.

Ефективність застосувашся лікарських рослин залежить, як і інших фармакологічних засобів, від виду, віку, статі, умов утримання та годівлі, фізіологічного стану, продуктивності, умов експлуатації тварин, а також від дози, кратності та тривалості застосування, лікарської форми, набору лікарських трав тощо.

За характером домінуючого впливу діючих на живі організми речовин у рослинах можна виділити дві групи поживні речовини (білки, жири, вуглеводи) та регулятори біохімічних процесів і фізіологічних функцій, які у свою чергу поділяють на органічні (терпени, ефірні олії, смоли, алкалоїди, глікозиди, вітаміни, антибіотики) та неорганічні (макро- і мікроелементи).

Наведемо коротку характеристику органічних речовин рослинного походження, які з давніх давен використовуються в якості лікарських засобів.

Терпени - це вуглеводні та їх похідні, що входять до складу ефірних олій та смол хвойних рослин. Їх молекули включають різні кількості пов'язаних між собою залишків ізопрену. Терпени можуть мати циклічну і ациклічну структуру. За характером функціональних груп похідні циклічних терпенів поділяють на спирти, альдегіди, кетони, кислоти тощо.

Серед моноциклічних терпенів практичне значення мають ментол і метиловий ефір оцтової кислоти (ефірна олія м'яти перцевої, валідол) та терпінгідрат (штучно гідрірований пінен, який одержують шляхом фракційної перегонки скипидару).

Серед біциклічних терпенів мас значення камфора, яку одержують з камфорного дерева, а також полусинтетично з піхтової олії.

Ефірні олії є діючими речовинами багатьох лікарських рослин, таких як ялівець, аніс, фенхель, кмин, гірчиця, евкаліпт, аір, звіробій тощо.

Алкалоїди - органічні азотовмісні речовини лужного характеру. Вони мають складну хімічну природу, в основі якої е різні гетероциклічні ядра. Як правило, близькі за хімічною будовою алкалоїди містяться в рослинах однієї родини, інколи - в рослинах декількох родин, як наприклад, ефедрин.

Алкалоїди знаходяться в клітинах відповідних частин рослин, частіше в квітках, плодах, листках, корі, але вміст їх піддається досить великим коливанням.

У більшості випадків у рослинах зустрічається суміш декількох алкалоїдів, близьких за хімічною будовою, як це, наприклад, в опії (більше 20). Зрідка у рослинах деяких видів знайдено лише один алкалоїд (рицинін).

Схожість будови деяких алкалоїдів з вітамінами та ферментами свідчить про активну їх участь у життєдіяльності рослин.

Алкалоїди в рослинах знаходяться у вигляді солей органічних (яблучної, лимонної, щавлевої, янтарної тощо) і дуже рідко - неорганічних кислот. Як правило, всі вони погано розчиняються у воді.

За хімічної будови алкалоїди можна розглядати як похідні аміаку, у якому атоми водню заміщені гетероциклічними радикалами, тому вони є третинними, дуже рідко - четвертинними амінами.

Лише декілька алкалоїдів мають у своїй будові кисень (нікотин, анабазин), які є рідинами, на відміну від безкисневих, які в чистому вигляді є кристалічними речовинами.

За хімічною класифікацією алкалоїди поділяють на такі групи:

• похідні піридину та піперидину (лобелін та його супутники);

• похідні тропану (атропін, гіосціамін, скополамін, кокаїн);

• похідні хіноліну (хінін, хінідин, цінхонін);

• похідні ізохіноліну (папаверін, сальсолін, сальсолідин);

• похідні індолу (стрихнін, езерін (фізостігмін, гармін);

• похідні імідазолу (пілокарпін);

• похідні пурину (кофеїн, теобромін, теофілін);

• похідні метилпірролізидину (платіфілін, сенеціфілін, саррацін);

• ациклічні алкалоїди аліфатичного та ароматичного рядів (ефедрін, сферофізин, колхіцин).

Глікозиди - органічні речовини, головним чином, рослинного походження, молекули яких складаються із залишку цукру (моно-, ди-, трисахариди та ін.) і залишку інших органічних речовин, що не відносяться до цукрів.

Цукристу частину називають гліконом, нецукристу - агліконом або геніном. Спочатку їх називали глюкозидами, оскільки вперше виявили в якості глікону глюкозу, а пізніше, коли були виділені в якості глікону інші цукри (рамнозу, дигітоксозу тощо), то ввели нову назву - глікозиди.

Глікозиди добре розчиняються у воді та спирті і погано - в ефірі. Вони мають гіркий смак.

Глікозиди містяться в плодах, корі, коренях, рідше - в листках, але в різних клітинах з ферментами, які здійснюють їх гідроліз. При руйнуванні клітин глікозиди легко контактують з ферментами і при наявності води швидко гідролізуються. Тому процес одержання активних препаратів має неабиякі труднощі. Екстрагуються вони водою або розбавленим етиловим спиртом.

За хімічним складом глікозиди поділяють на О-, S- та N-глікозиди. Коли зв 'язок цукру з геніном здійснюється через кисень, то це О-глікозид, через сірку - S-глікозид, через азот - N-глікозид.

Найбільш розповсюдженими є О-глікозиди. Їх поділяють на:

• фенілглікозиди, що мають в агліконі одно- або багатоатомні феноли (наприклад, арбутин);

• антраглікозиди, аглікон яких є похідним антрацену та антрахінону (наприклад, глікозиди крушини, ревеню, алое);

• флавонглікозиди, агліконом яких є похідне флавону (наприклад, рутин, катехіни);

• азотовмісні глікозиди (наприклад, ціаногенні глікозиди);

• глюкоалкалоїди, у яких цукровий компонент пов'язаний з залишком алкалоїду (в рослинах родини пасльонових);

• стероїдні або серцеві глікозиди, аглікони яких мають стероїдну структуру.

S- або тіоглікозиди містяться в рослинах родини хрестоцвітних (сінігрін).

До N-глікозидів відносяться вторинні або третинні глікозидаміни, якими є коензим, антибіотики-аміноглікозиди тощо.

До ряду речовин, що мають глікозидний характер, відносять також сапоніни та частину дубильних речовин, які гідролізуються на цукри і аглікони фенольної природи.

Вітаміни - група речовин різної хімічної будови, які в малих кількостях є своєрідними каталізаторами ферментативних реакцій у живій клітині.

У зв'язку з різноманітністю хімічної будови, фізико-хімічних властивостей і характеру впливу на обмінні процеси в організмі вітаміни мають декілька принципів класифікації.

Самою ранньою є літерна класифікація вітамінів (А, В, С, Д, Е, К, Р, РР тощо), яка не відображає ні хімічної природи, ні фізико-хімічних властивостей, ні характеру фізіологічного впливу.

За розчинністю вітаміни поділяють на водорозчинні ( групи В, аскорбінова кислота, нікотинова кислота, фолієва кислота тощо) та жиророзчинні (А, Д, Е тощо).

За хімічною природою вітаміни та їх препарати поділяють на такі групи:

• препарати аліфатичного ряду (аскорбінова кислота, пангамова кислота, пантотенова кислота);

• препарати ациклічного ряду (А, Д);

• препарати ароматичного ряду ( К );

• препарати гетероциклічного ряду (Р, Р, РР, В).

Неорганічні речовини, що містяться в рослинах, є предметом вивчення дисциплін «Біохімія», «Фізіологія тварин», «Годівля тварин».