Фармакопея

Фармакопея (гр. pharmakon - ліки, роіео - роблю) - збірник єдиних державних стандартів і положень, які нормують якість лікарських препаратів.

Першими державними фармакопеями вважаються фармакопея (антидотарій) Салернської школи (1140 р.), "Рицеттаріо Фьорентино" (Італія, 1498 р.) та ін. У Росії вперше була видана "Pharmacopola Rossica" латинською мовою (1778 р.), а в 1866 р. - "Российская фармакопея".

У нашій країні діючою залишається Державна фармакопея СРСР XI (ДФ XI, 1999, у двох томах), але фармакопейний комітет готує до видання Державну фармакопею України.

Державна фармакопея СРСР XI містить вступну частину, два розділи "Препараты", "Общие методы физико-химического, химического и биологического исследования" і "Приложения".

У вступній частині наведено нові назви препаратів та списки груп А (отруйні-Venena) і Б (сильнодіючі-Негоіса).

У розділі "Препараты" викладено статті про найбільш вживані вітчизняні та зарубіжні лікарські засоби, зареєстровані в СРСР. У кожній статті наведено назву препарату (російською та латинською мовами), структурну та емпіричну формули діючої речовини, молекулярну масу, їх основні ф ізико-хім Ічні властивості, методи визначення якості і кількості, умови зберігання, належність до фармакологічної групи.

У "Приложениях" наведено таблиці разових і добових доз отруйних і сильнодіючих засобів для дорослої людини, дітей і тварин, а також державні стандарти на реактиви, що використовуються в процесі аналізу та різні довідкові матеріали.

Державна фармакопея має законодавчий характер. Вимоги її, а також інструкції та настанови щодо застосування нових засобів, обов'язкові для виконання підприємствами і установами, що виготовляють, зберігають та застосовують лікарські препарати.

Лікарські форми, які виготовляють на заводах або в аптеках за прописами, зазначеними у фармакопеї або в інструкціях і настановах, називаються офіцинальними (лат. officina - аптека). Інші форми, які виготовляють за рецептами, складеними лікарем або фельдшером, називаються магістральними. Відповідно до цього і прописи таких рецептів називають офіцинальними і магістральними.

Як правило, кожна країна має свої національні фармакопеї. Але в умовах інтеграції створюються міжнародні або регіональні фармакопеї. Так, у 1964 р. члени Ради Європи підписали Європейську фармакопейну конвенцію, яка передбачає обов'язковим виконання країнами ЄС вимог Європейської фармакопеї. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) у 1979 р. випустила перший, а в 1981 р. - другий том Міжнародної фармакопеї, яка носить рекомендаційний характер.

Контроль за новими лікарськими препаратами, що не включені в діючу фармакопею, здійснюється згідно з вимогами фармакопейної статті (ФС) або тимчасової фармакопейної статті (ТФС).

Аптека

Аптека (гр. ароthеkе - комора, лат. officina - майстерня) - це установа, основні функції якої полягають у виготовленні, зберіганні й відпуску лікарських засобів. За призначенням розрізняють аптеки відкритого і закритого типів.

Аптеки відкритого типу (системи Зооветпромпостачу) продають за готівку і по безготівкових розрахунках зооветеринарні товари колективним, фермерським господарствам, індивідуальним замовникам, лікувальним закладам ветеринарної медицини та окремим громадянам, власникам тварин.

Аптеки закритого типу забезпечують ліками установи ветеринарної медицини державного підпорядкування та приватні для лікування амбулаторних і стаціонарних хворих тварин.

Аптеку обладнують у сухих просторих і світлих приміщеннях. В аптеці повинні бути: приймальна, торгова зала, кімната для миття посуду та одержання дистильованої води, рецептурна для приготування ліків, матеріальна для зберігання необхідних запасів лікарських засобів і підвальне приміщення або охолоджувальні апарати. У рецептурній кімнаті розміщують аптечні шафи і робочий стіл; на столі - ваги, а в шафах та шухлядах - ступки, пестики, склянки, банки, лійки, корки, фільтрувальний папір, мірний посуд та ін.

Користуючись вагами, слід дотримуватись таких правил: перед роботою перевіряти справність ваг; не перевантажувати їх, тягар класти на праву, а важки - на ліву шальку ваг; порошки насипати на зважений папір, а рідину зважувати в скляному посуді; дрібні важки переносити тільки пінцетом; контролювати правильність зважування (підраховувати важки).

Аптечні шафи звичайно розділені на дві частини: верхню й нижню. У верхній частині роблять полички, на яких розміщують аптечні склянки та банки з лікарськими речовинами, а в нижній частині у висувних шухлядах з надписами зберігають громіздку, здебільшого рослинного походження, лікарську сировину.

Аптечний посуд повинен бути скляним, фарфоровим або пластмасовим і добре закриватись. Розрізняють банки і склянки (посудина із шийкою). Аптечний посуд, у якому зберігають лікарські засоби, називають матеріальним, а той, у якому відпускають готові ліки, - рецептурним.

В аптеці повинен бути також мірний посуд: мірні колби, піпетки, бюретки, мензурки, крапельниці. Для подрібнення і змішування лікарських речовин застосовують фарфорові ступки і пестики. При роботі з сипкими речовинами користуються капсулатурками і ложечками, а з мазеподібними - шпателями.

У матеріальній кімнаті аптеки містяться запаси лікарських засобів та матеріалів, які не псуються при кімнатній температурі (18...20 °С).

У підвалі або в холодильних камерах зберігають біопрепарати, а також медикаменти, чутливі до високих температур. Легкозаймисті та дезінфікуючі речовини зберігають окремо в сухих закритих прохолодних приміщеннях.

У торговій залі обов'язково повинен бути касовий апарат.

Роботою аптеки керує завідуючий аптекою або працівник установи ветеринарної медицини. В обов'язки завідуючого аптекою входить своєчасне складання заявок на зооветеринарні товари та списування їх; одержання приладів, медикаментів, інструментів, дезінфікуючих засобів від відділень "Зооветпромпостачу"; відпуск медикаментів та ін.