Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
фармакология.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
31.69 Mб
Скачать

Всмоктування

Швидкість дії лікарських речовин залежить від інтенсивності їх всмоктування. Інтенсивність всмоктування визначається чотирма основними факторами: розчинність, концентрація в лікарській формі, інтенсивність циркуляції крові в зоні введення та площа всмоктувальної поверхні.

Добре розчинні сполуки всмоктуються і діють значно швидше, ніж малорозчинні, а нерозчинні не всмоктуються взагалі, як наприклад, барію сульфат. Це ж саме стосується і концентрації в лікарській формі - чим більше є молекул діючої речовини, чим більше їх проникає за одиницю часу через мембрани, тим швидше виявляється дія.

Оскільки основним транспортним середовищем є кров, то інтенсивність всмоктування і швидкість дії буде прямо залежати від інтенсивності циркуляції крові в ділянці введення. Нерідко вибір шляху введення ліків визначається саме цим фактором. Крім того, можна навіть регулювати цей процес за допомогою досить простих прийомів -прискорювати всмоктування масажуванням місця введення або його зігріванням; сповільнювати охолодженням або застосуванням судиннозвужуючих засобів. Велика площа всмоктувальної поверхні забезпечує швидку дію ліків, наприклад, при внутрішньочеревному введенні, або інгаляцією через легені, або ентеральними шляхами.

Шляхи введення ліків в організм

З метою місцевої, рефлекторної та резорбтивної дії застосовують ентеральні і парентеральні шляхи введення лікарських препаратів.

Ентеральні - це такі, що передбачають введення ліків через травний канал.

Оральне введення ліків (per os) - природний, найбільш давній, простий, доступний і економічний шлях. Його дуже широко використовують особливо в тих випадках, коли ліки задаються груповим способом у вигляді преміксів або з питною водою. Нерідко вводять ліки через рот за допомогою гумових пляшок, рото- та носостравохідних зондів, гумових трубок із лійками, шпателів, ложок, пілюле-, болюсо- і таблеткодавачів, а інколи тверді та м'які лікарські форми кладуть рукою на корінь язика.

Оральний шлях введення ліків використовується для місцевої дії лікарських речовин на слизову оболонку ротової порожнини, стравоходу, шлунка, кишок, а також для антимікробної, антигельмінтної та резорбтивної дії. Цей шлях має свої переваги і недоліки.

Переваги - це його природність, доступність та простота завдяки тому, що він не потребує особливих приладів та кваліфікації обслуговуючого персоналу.

Недоліки: під час індивідуального введення ліків тварин потрібно фіксувати; можна вводити ліки з подразнювальною дією, тому що вони можуть викликати блювоту (щоб послабити місцеву дію, їх рекомендується вводити після годівлі або разом із слизами); під час введення рідин за допомогою пляшок та зондів ліки можуть потрапити до трахеї та легень і викликати ускладнення; деякі ліки зазнають небажаного впливу від дії корму, шлункового соку, травних ферментів або мікроорганізмів у рубці жуйних тварин; лікарські речовини всмоктуються слизовою оболонкою шлунка та тонкого кишечника і через ворітну вену потрапляють спочатку до печінки, де піддаються частковій інактивації.

Жуйним тваринам інколи вводять ліки в рубець через черевну стінку 1.1 допомогою троакара або довгої голки й шприца, наприклад, розчин формальдсі іду як антидот при отруєнні сечовиною.

Ректальний (per rectum - через пряму кишку) шлях введення ліків застосовується для місцевої і резорбтивноїдії і має такі позитиві сторони: простий, доступний; лікарські речовини не зазнають інактивації, що зумовлюється відсутністю в прямій кишці травних соків і ферментів; речовини швидко (через 10...40 хв) всмоктуються в кров; після всмоктування ліки не потрапляють спочатку до печінки і не піддаються інактивації.

Недоліки: неможливість введення великих об'ємів і подразнюючих речовин, оскільки рефлекторно може настати акт дефекації, а також нездатність слизової оболонки прямої кишки всмоктувати живильні препарати - вуглеводи, амінокислоти, білки та ін.

Парентеральні (минаючи травний канал) шляхи введення ліків забезпечують точність дозування і швидку дію лікарських речовин. Сюди підносять ін'єкції, введення ліків через дихальні шляхи, у піхву, матку та на шкіру.

Шляхом ін'єкцій вводять рідкі лікарські форми, які не мають сильної подразнювальної дії, за допомогою шприців, ін'єкційних голок та гумових трубок при суворому дотриманні правил асептики.

Підшкірне введення найбільш поширене в практиці ветеринарної медицини. При підшкірному введенні твердих субстанцій фермент гіалуронідаза поступово деполяризує гіалуронову кислоту, яка потім перетворює їх у більш розчинні. Підшкірне введення суспензій значно сповільнює всмоктування діючої речовини, тим самим створюючи її депо на тривалий період, як наприклад, протамін-цинк-інсулін або гідрокортизон. Підшкірна інокуляція твердих препаратів дає можливість подовжити їх дію на тижні і навіть місяці.

При введенні розчинів лікарські речовини всмоктуються в кров через 5... 15 хв, а подразнювальні - рефлекторно збуджують центральну нервову систему відразу ж після введення.

Великим тваринам (великій рогатій худобі, коням, верблюдам) підшкірно вводять ліки найчастіше в ділянці середньої третини шиї; німцям - на внутрішній поверхні стегна; свиням - за вухом або на внутрішній поверхні стегна; собакам, кролям і котам - у ділянці лопатки або на внутрішній поверхні стегна.

Внутрішньом'язове введення забезпечує дуже швидке всмоктування ліків з розчинів. Так можна вводити погано розчинні речовини і суспензії в оліях, що забезпечує дуже повільне й рівномірне всмоктування, як наприклад, антибіотики пролонгованої дії (новоцилін, біцилін тощо).

Крім того, внутрішньом'язово можна вводити речовини з подразнювальною дією.

Внутрішньовенне введення забезпечує відповідну концентрацію ліків безпосередньо в крові за дуже короткий час. Цим шляхом вводять тільки водні та водно-спиртові розчини речовин, що діють на серце та судини, центральну нервову систему, замінники крові, хіміотерапевтичні засоби, а також речовини з місцевою подразнювальною, некротичною дією (кальцію хлорид, хлоралгідрат) та гіпертонічні розчини. Забороняється вводити олійні розчини, суспензії, речовини, що викликають коагуляціяю білків крові та гемоліз еритроцитів. Як правило, внутрішньовенне введення здійснюють повільно, а повторне - залежно від стану судинної стінки.

Коням, великій рогатій худобі, верблюдам, вівцям і козам розчини вводять в яремну вену; свиням - у вену вуха; собакам і котам - у вену стегна або гомілки.

Внутрішньоартеріальне введення застосовують рідко, оскільки артерії, розміщені в товщі тканини, мають пружні стінки, що утруднює введення в них голки. Крім того, після ін'єкції не виключена тривала кровотеча. Перевагою цього способу є те, що лікарські речовини потрапляють спочатку не в серце, а у відповідний орган. Заслуговує на увагу введення розчинів у черевну аорту, яке широко застосовується для введення телятам замінників крові та ізотонічних розчинів при зневодненні у випадках захворювання та розладу функції шлунково-кишкового тракту.

Внутрішньочеревне введення відрізняється від інших шляхів тим, що очеревина мас дуже велику поверхню, а це забезпечує швидке всмоктування лікарських речовин та рідини. Але очеревина дуже чутлива до подразнення та занесення інфекції.

Внутрішньокісткове введення передбачає дуже швидке всмоктування у кров. Воно застосовується у випадках, коли немає можливості ввести у вену або коли тварина знаходиться в стані колапсу.

При деяких захворюваннях центральної нервової системи з метою послаблення гематоенцефалічного бар'єра ліки вводять у спинномозковий субарахноїдальний простір. У ветеринарній практиці нерідко застосовують спинномозкову анестезію.

Інгаляційним (через дихальні шляхи) способом можна вводити в організм лікарські речовини газо-, пароподібного та аерозольного стану для місцевої (протимікробні, противірусні, антигельмінтні), рефлектор­ної (збуджувальні дихання, відхаркувальні) та резорбтивної (наркотики, сироватки, вакцини) дії. Цей спосіб дає змогу одночасно обробляти велику кількість тварин, захищає від стресових факторів і травм, а також забезпечує дуже швидке всмоктування діючих речовин у кров.

Для індивідуального введення використовують маски з паперу, пристосування у вигляді рукавів, торбин та спеціальних інгаляційних апаратів. Груповим способом обробляють тварин за допомогою аерозольних установок різної конструкції в спеціальних камерах, наметах, щільно закритих стаціонарних тваринницьких приміщеннях. Недоліки інгаляційного способу - значні перевитрати лікувальних засобів (до 50%) та труднощі у визначенні оптимальної дози.

У деяких випадках застосовують інтратрахеальне введення лікарських речовин (наприклад, розчин йоду при диктіокаульозі великої рогатої худоби) і дуже рідко - в легені.

Застосування лікарських засобів на шкіру, слизові оболонки та рани. На шкіру, слизові оболонки та поверхню ран застосовують ліки місцевої (в'яжучі, обволікаючі, пом'якшувальні, протимікробні, протизапальні, протипаразитарні, місцевоанестезуючі, кровоспинні), рефлекторної (подразнювальні) та резорбтивної дії.

Інтенсивність всмоктування прямо пропорційна розчинності в ліпідах, оскільки епітелій виконує роль жирового бар'єра. Всмоктування через волосяні луковиці не має особливого значення. Жиророзчинні речовини всмоктуються шкірою дуже повільно.

Прискорити всмоктування лікарських речовин можна втиранням олійних розчинів чи суспензій або за допомогою йонофорезу. На слизові оболонки ротової і носової порожнин, очей, сечовивідних шляхів, піхви та матки, на поверхню ран застосовують розчини і порошки місцевої і протимікробної ДІЇ. При цьому слід враховувати не кількість лікарської форми, а концентрацію діючої речовини, яка визначає характер дії.