Виведення лікарських речовин з організму

Лікарські речовини та продукти їх біохімічних перетворень виводяться з організму різними шляхами: нирками з сечею, печінкою із жовчю, слизовою оболонкою кишок із фекаліями, молочними, сльозовими, слинними, потовими та бронхіальними залозами, легенями, шкірою тощо.

Як правило, більш полярні речовини виводяться незміненими; менш полярні, жиророзчинні ліки погано виділяються. Вони спочатку піддаються метаболізму до більш полярних, більш водорозчинних, а потім виводяться.

Ниркова екскреція ліків з сечею включає такі три процеси: пасивну клубочкову фільтрацію, активну трубочкову секрецію та пасивну трубочкову дифузію. Кількість речовини, яка виділяється у фільтрат, залежить від рівня фільтрації та ступеня зв'язку з білками плазми крові.

У проксимальних ниркових трубочках виділяються сильні кислоти і луги, які надходять до гломерулярного фільтрату і утворюють трубочковий секрет.

У проксимальних і дистальних ниркових трубочках неіонізовані форми слабких кислот і основ піддаються реабсорбції або пасивній дифузії. Цей процес залежить від концентрації лікарської речовини та величини рН з обох сторін клітинних мембран.

Багато метаболітів утворюється в печінці і виділяються в кишковий канал з жовчю. Вони потім можуть виділятися з фекаліями, але більша частина знову всмоктується в кров, потім виводиться із сечею. Сильні органічні кислоти і основи досить активно транспортуються до клітин печінки, беруть участь у процесах жовчоутворення, а потім виводяться через ниркові трубочки. З травного каналу виділяються сполуки важких металів, миш'яку, кальцію, магнію, алкалоїди, деякі глікозиди.

Екскреція лікарських речовин із потом та слиною відбувається за допомогою подібних механізмів, але можливості їх обмежені. Це залежить від дифузії неіонізованих жиророзчинних форм через епітелій відповідних залоз, у той час як іонізовані форми виділяються дуже повільно. Такий же принцип виділення лікарських речовин з молоком, оскільки воно кисліше плазми крові і лужні компоненти можуть концентруватися в ньому. І навпаки, концентрація кислих компонентів у молоці дещо менша, ніж у плазмі, тому неелектроліти (алкоголь, сечовина, антипірин) швидше надходять у молоко, а концентрація залежить від величини рН молока.

Слід враховувати, що здатність деяких залоз (слинні, бронхіальні), а також печінки виділяти лікарські речовини в кінцевому результаті не сприяє виведенню їх з організму, а зумовлює більш тривалу циркуляцію, оскільки значна частина цих речовин знову всмоктується в кров.

Дихальними шляхами виділяються переважно леткі речовини - етиловий ефір, хлороформ, етиловий спирт, ефірні олії та деякі ін.

Фармакотерапія

Розрізняють декілька видів фармакотерапії: етіотропну, патогенетичну, симптоматичну, стимулюючу, комплексну.

Етіотропна (гр. attia - причина, tropo - спрямовую) фармакотерапія спрямована на усунення причини захворювання або послаблення її дії на організм. Вона є найбільш раціональною та ефективною, але потребує точного знання етіології захворювання і фармакодинаміки ліків. З цією метою застосовують протимікробні та протипаразитарні препарати, хімічні, фізичні та функціональні антидоти.

Але будь-яка фармакотерапія - це вимушений захід, який не завжди дає очікувані результати і вимагає додаткових витрат. Тому найбільш дешевим і раціональним є своєчасна профілактика захворювань, у тому числі за допомогою фармакологічних засобів. Як профілактичні використовують у формі преміксів протипаразитарні, антигельмінтні, кокцидіостатичні, вітамінні препарати, амінокислоти, макро- та мікроелементи, пробіотики тощо.

Патогенетична (rp.pathos - хвороба, genesis - походження) терапія спрямована на відновлення функції уражених життєво важливих органів шляхом нормалізації обмінних процесів, дихання та кровообігу, прискорення виведення з організму токсичних продуктів обміну, підняття тонусу центральної нервової системи, урівноваження функції вегетативної нервової системи тощо. З цією метою широко застосовують засоби, що впливають на обмін речовин, діють на центральну та вегетативну нервову системи, прискорюють діурез, діють на аферентні нерви тощо.

Симптоматична фармакотерапія спрямована на усунення або послаблення небезпечних для життя симптомів захворювання та створення більш комфортного самопочуття хворого, що має виключно важливе значення для видужування.

Ефективність симптоматичної фармакотерапії не можна порівняти з етіотропною, але своєчасне застосування наркотиків при значних травмах або жарознижувальних при критичній гіпертермії запобігає розвитку необоротних змін у життєво важливих органах, а значить попереджує загибель. Але виходячи з теорії нервизму, в основі якої домінуюче положення займають цілісність організму, єдність його з навколишнім середовищем та провідна роль центральної нервової системи, будь-яка дія фармакологічних засобів повинна мати і патогенетичний характер. Тому поділ ліків на симптоматичні носить дещо умовний характер. Для симптоматичної фармакотерапії найчастіше застосовують болезаспокійливі, жарознижувальні, спазмолітичні, гіпотензивні та деякі інші засоби.

У практиці ветеринарної медицини нерідко вдаються до стимулюючої терапії - застосування специфічних біологічних препаратів (вакцини, сироватки, анатоксини) та неспецифічних стимуляторів гемо- та лейкопоезу, імунітету, сперматогенезу, плодючості самок, росту та розвитку молодняку (природні та синтетичні імуномодулятори, тканинні препарати, пробіотики, препарати елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої, лимоннику китайського, пантокрину, деякі антибіотики, препарати макро- та мікроелементів, гормональні препарати). В останні роки підвищуються вимоги до застосування їх продуктивним тваринам у зв'язку з можливим негативним впливом на якість продуктів харчування.

Практика засвідчує, що найбільш ефективною та раціональною є комплексна терапія, оскільки найбільш поширені масові захворювання тварин носять поліетіологічний характер.