Розділ 3 стереотипні образи жінок

3.1 Берегиня

Берегиня – заступниця, хранителька роду люд­ського. Берегинею землі української вважають образи жіночого божества – Великої Матері часів трипільської культури, святу Оранту Софійського собору – Богоматір Заступницю, а також ікони Богородиці – Замилування, святої Покрови тощо. Та не тільки святих вважали Берегинями. На нашій землі ними вважалися українські жінки. Цей образ утвердився за козацьких часів. Чоловіки були у походах, воювали, захищали отчий край. Жінки ж вели домашнє господарство, вирощували хліб, виховували дітей, берегли не просто дім, а – родинне вогнище. І все у них завжди було до ладу, тож, повертаючись, чоловіки і не прагнули ламати усталеного порядку. Саме в козацькі часи сформувалися визначальні риси української жінки: самостійність, волелюбність, неза­леж­ність, гідність, самоповага, мужність, відданість, доб­ро­­зичливість. Вона передавала з покоління в покоління всі національні традиції, родову і національну пам’ять. ⁶⁶

Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Із давніх-давен зверталося і звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині — до матері, уславлюючи її благословенне ім'я. Мати дарує людині життя, надихає на добрі справи, віддає все, що має: тепло своєї душі, своє серце і безмежну любов. Її колискові супроводжують нас протягом всього життя, а мудре слово допомагає долати труднощі. Для українців образ Матері триєдиний: любов до рідної неньки, яка переростає у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була покровителькою українців, та невгасиму палку любов, що втілювалася у вічній боротьбі, до Матері-України, яка потребує захисту.

Образ Матері-жінки для української культури пов’язувався з берегинею-заступницею роду (а образ дівчини – з моральною чистотою).

Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і передусім матері. Зі смертю чоловіка саме вона завжди виступала на перший план, ставала главою сім’ї Образ матері – розсудливої, доброї і водночас суворої господині – яскраво змальований у класичній літературі.⁶⁷

Жінка як символ самого Життя була об’єктом поклоніння у українців ще з часів Трипільської культури (символи родючості та символи добробуту — жіночі статуетки, зображення сонця, тощо). В давніх українських віруваннях важливе місце займала Берегиня – мати всього живого, первісне божество-захисник людини, богиня родючості, природи та добра. З часом Берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-амулети носили на шиї. Традиційний малюнок Берегині - символічна постать жінки з застережливо піднятими руками.

Культ матері, який у українців пов’язувався з обожнюванням землі, став основою етнічної домінанти українського національного характеру. Юрій Липа⁶⁸, видатний український етнопсихолог вважає, що “... в центрі духовності стоїть жінка-мати, істота, що єднає коло себе родину. Найдавніший символ того агрикультурного населення — це образ Великої Матері, божества прапрадідів сучасних українців”.

У релігійному аспекті культ жінки втілений в Богородиці. З Х ст., тобто з часу прийняття християнства, символічний смисл Берегині (Венери, Рожаниці) було перекладено на образ Богородиці. В ньому людина вшановувала саму природу, життя, подвиг материнства. У свідомості людей Давньої Русі Богородиця сприймалась як всемогутня заступниця людства перед Богом. Вона бачилася посередником між світами, бо саме вона заступалася за грішне людство перед своїм божественним Сином.

Міфологема «Берегині» життєва в українському дискурсі вже тільки тому, що є міфологемою, що впродовж століть знаходила найрізноманітніші способи утвердження в свідомості українців: від історичних та етнографічних досліджень до творчості канонічних фігур української культури. Образ Берегині був сконструйований цілком штучно на самому початку незалежності. Його появою і стрімким поширенням завдячуємо насамперед творчості українських письменників-народників. Доволі швидко ця ідея і сам образ Берегині – символ жінки-матріарха – здобули значну популярність і почали використовуватись не лише письменниками чи публіцистами, але й пропагуватись громадськими і політичними діячами.

На тлі практично повної відсутности ґрунтовних історико-етнографічних досліджень становища жінок в минулому з’явилось безліч науково-популярних публікацій, що легітимізували в науковому і суспільному дискурсі образ Українки-Берегині, апелюючи до такого історичного досвіду українського жіноцтва, який, начебто, засвідчував одвічне домінування жінки, засадничий ґендерний паритет в українському суспільстві чи навіть його фемінну сутність. У більшості сучасних видань з жіночої/ґендерної проблематики знайдемо розділ чи статтю, що звернені до її історико-етнографічних витоків. Подвійна шкода, що її завдають жіночій свідомості подібні тексти, полягає в тому, що вони, з одного боку, репродукують консервативні ґендерні стереотипи з характерним прикріпленням жінки виключно до приватної сфери (сім’ї, дому), з іншого ж – під гаслом “відродження традиції” насаджують штучну модель жіночої ідентифікації, що насправді має небагато спільного з українською минувшиною.

Романтизують і сакралізують образ Українки-Матері або навіть недвозначно вимагають материнської самопосвяти від сучасної українки. І той факт, що сучасна українка-мати насправді опікується абсолютно усіма проблемами дітей (як от: харчування, режим дня, навчання, одяг, відвідування культурних закладів, лікування та ін.), свідчить якраз про те, що подібний нормативний тиск має свої практичні результати, залишаючи роль батька суто формальною.

Іншою невід’ємною складовою образу Берегині є роль господині дому, опікунки родини і хранительки домашнього вогнища. У згаданих вище працях віднаходимо особливий акцент на важливості господарсько-виробничих функцій жінки і, відповідно, особливих повноваженнях та певній економічній незалежности й авторитеті господині в межах традиційного селянського господарства. Відтак автори проводять пряму паралель до статусу жінки у сучасній українській родині, не беручи до уваги змін у структурі життєдіяльности сім’ї та функціях її членів. Важливість цієї складової настільки значуща, що деякі дослідники схильні виділяти окремий тип жіночої ідентичности –домогосподарка.⁶⁹ 

Саме жінки середнього віку, які найгостріше переживали цю кризу, стали основними реципієнтами образу Берегині, що легітимізував неминучу для багатьох відмову від професійної кар’єри, обґрунтовуючи це особливою суспільно-культурою місією жінки як опікунки домашнього вогнища та виховательки нащадків.

Традиційний образ господині дому у 1990-х роках зазнав значних трансформацій насамперед завдяки впливові ринкової ідеології масового споживання. Як слушно відзначає українська дослідниця Т.Журженко, реклама, пропонуючи силу-силенну цілковито нових для українських жінок товарів і послуг, перетворила сам процес їх споживання на справжнє мистецтво, що вимагає від жінки навичок, досвіду і навіть хисту .

“Реклама … – це магія перетворення акту споживання в акт культури” ⁷⁰. Відтак у ній представлені ті культурні смисли, що притаманні даному суспільству, і зокрема – ґендерні стереотипи. Протиставлення чоловічої та жіночої сфер є прикметною рисою реклами товарів та послуг, де закріпляється традиційний розподіл ролей та функцій у суспільстві і сім’ї. Зображення жінки переважно в межах дому (локалізація – кухня, ванна, дитяча кімната) чи магазину при виконанні побутових, материнських і подружніх обов’язків (прання, приготування їжі, прибирання, догляд за дітьми іншими членами родини, купівля товарів щоденного вжитку тощо) зміцнюють у суспільній свідомості загалом та свідомості жінок зокрема стереотипні уявлення про приватну сферу і домашні обов’язки як винятково компетенцію жінки-домогосподарки. Повсякденне життя віддзеркалює практичну їх дієвість: українські жінки й справді виконують абсолютну більшість побутової праці вдома. Відтак було проголошено одвічними, незмінними, освяченими історією, Богом та людьми такі “найприродніші” для жінки ролі, як “матір”, “дружина”, “господиня дому”, “носій традицій” та “хранителька духовності”.⁷¹

Ситуація з монополізацією цієї моделі фемінности стала справді досить серйозною і навіть загрозливою, коли українські політики (і жінки, і чоловіки) почали активно експлуатувати та пропагувати цей образ у політичній сфері. Це відбувалося на різних рівнях влади, у різний спосіб та при будь-якій нагоді (особливо на свята Восьмого березня чи День матері). Як пише у своїй статті “Зміна образу жінки в сьогочасній Україні. Знестатевлення статі?” американська учена-україністка Мар’яна Рубчак, “Цей метасимвол жіночої влади використовується і нині, незважаючи на цілком очевидну його невідповідність сьогочасним українським реаліям” . Проаналізовані нею матеріали недвозначно свідчать, що політики артикулюють головно один аспект образу Берегині – ідею Універсального Материнства, водночас нехтуючи іншими жіночими репрезентаціями у суспільстві. Фактично, таким чином “природна” жіноча роль матері розширюється на всю державу і суспільство. Така легітимізація образу Берегині робить його ледь не сакральним і, відтак, майже недосяжним для критики та деконструкції. Тобто Берегиня набула статусу офіційної моделі жіночої ідентифікації, що підтримується державою.⁷²

На противагу історично сформованому типу розумної, вольової, енерґійної та самодостатньої української жінки нам настійливо пропонують патріархально-піднесені фольклорні типи поведінки, що мають на меті відсунути жінку на узбіччя суспільного життя. На жаль, в Україні немає яскравих постатей політичних і громадських діячок, мізерною є кількість жінок на найвищих щаблях влади. Проте жіночий рух, на відміну від чоловічого, не потребує харизматичного лідера. "Жіноча" політика - корпоративна, лідер у ній виконує необхідну функцію, а не стає символом. ⁷³

Небезпека, що чатує на українське жіноцтво за таких обставин, полягає у створенні та підтримці ілюзії про особливе і високе становище жінки в Україні, що насправді має мало спільного з існуючими соціальними реаліями. Водночас така позиція фактично дає моральні підстави для легітимного витісненню жінок у приватну сферу. Образ Берегині – ідейний наркотик, самообман, спосіб втечі від жорстокої реальности, де жінка – зневажена, експлуатована, безправна, безмовна, у світ мрії – де весь український космос обертається навколо Жінки-Берегині, що гордо стоїть на постаменті. Цей міт суттєво перешкоджає українському жіноцтву усвідомити власні проблеми і перспективи у суспільно-політичні сфері.