Розділ 2 сфери конструювання жіночих образів

2. 1. Історична пам’ять

Історичний образ української жінки донедавна формували майже винятково чоловіки-історики. Оскільки до кінця ХІХ ст. вища освіта і наука були недоступні для жінок, серед дослідників їх просто не було. Крім того, процес формування української історичної науки на межі ХІХ–ХХ ст. відбувся в контексті піднесення національної свідомості, тож історичні праці також слугували цій меті. Як і в усіх інших національних проектах, жінок та їхню історію було використано для підкріплення та обґрунтування української національної ідеї. Цьому дуже посприяла актуальна в той час теорія матріархату: українські історики та етнографи активно шукали в українській минувшині та в культурі ознаки вищого становища жінок. Це мало б служити доказом прогресивності українців, порівняно з іншим сусідніми народами та аргументом на користь права нації на самовизначення²¹.

Поширенню образу сильної і рівноправної українки посприяла й тогочасна українська література, адже чимало письменниць поділяло феміністські погляди і у своїх творах вибудовували модель емансипованої жінки (Ольга Кобилянська, Леся Українка, Марко Вовчок та інші). Українська національно-свідома інтелігенція посприяла формуванню в суспільній свідомості уявлення про українок як повноправних жінок, що не відповідало історичній дійсності. ²²

Ідея матріархальності українського суспільства отримала друге дихання під час національного відродження наприкінці 1980-х. На тлі відсутності ґрунтовних історичних чи етнографічних досліджень щодо реального становища жінок різних верств у минулому, у 1990-х особливої популярності набув образ Берегині, в якому й втілилася дещо модифікована ідея українського матріархату. Проте й нині можемо спостерігати спроби інструменталізації жіночої історії задля політичних потреб. Лише всебічні і неупереджені, позбавлені надмірного пафосу та ідеологічних шор дослідження усіх без винятку аспектів життя жінок у минулому можуть створити адекватні знання з історії українського жіноцтва.

Поміж дослідниками жіночої історії вже віддавна точиться дискусія про те, чи повинні вони зосередитися на висвітленні фактів дискримінації жінок у минулому, чи варто також уважніше придивлятися до життя жінок та вивчати, як їм вдавалося використовувати різні доступні їм неформальні шляхи і засоби впливу, щоб забезпечити свої інтереси чи досягти певних цілей. Зрозуміло, що у правовому сенсі жінки мали дуже обмежені права та можливості, тому їм доводилося вишукувати різні «обхідні шляхи», вдаватися до маніпулятивних стратегій та інтриг там, де чоловіки могли діяти відкрито і легітимно. І хоча інтереси жінок далеко не завжди обмежувалися сім’єю та домашнім господарством, історичні хроніки та літописи вкрай рідко фіксували «закулісну» діяльність жінок. ²³

Інформації про жіночі історичні постаті небагато в сучасних підручниках з історії. Це створює таке враження, що поки чоловіки розбудовували держави, воювали з загарбниками, відкривали нові землі, розвивали науку, розбудовували економіку тощо, жінки весь час були собі десь на кухні чи біля колиски. Однак такі уявлення далекі від реальних подій. Дружини європейських монархів поза лаштунками впливали на політичні рішення найвищого рівня, а дружини знаних науковців нерідко були співаторками їхніх праць та винаходів, тоді як вдови-шляхтянки ефективно управляли великими господарствами, а дружини козацької старшини доброчинно підтримували освіту, створюючи школи та бібліотеки. Окремим талановитим жінкам вдалося здобути визнання та увійти в літописи за свої виняткові досягнення, однак абсолютна більшість не змогла залишити слід на скрижалях історії саме через те, що літописці не могли чи не хотіли помічати справ, які вони робили, чи визнавати спосіб, у який вони це робили. В історичних дослідженнях жінки залишаються дискримінованими доти, доки жіноча минувшина залишається малозначущою і маргінальною для дослідників.