ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………………2

Розділ 1. Історіографія, джерела та методи дослідження………………………...…4

1.1. Зміст і особливості “жіночих студій”.

1.2. Поняття “громадської думки”.

1.3. Джерела та методи їх дослідження.

Розділ 2 Сфери конструювання жіночих образів……………………………………19

2.1. Історична пам'ять.

2.2. Правове поле.

2.3. Дискусії в засобах масової інформації.

2.4. Професійні середовища.

2.5. Мистецтво.

Розділ 3. Стереотипні образи жінок…………………………………………………..40

3.1. Берегиня.

3.2. Барбі.

3.3. Ділова жінка.

3.4. Феміністка.

Розділ 4. Сучасні жіночі організації у світлі громадської думки…………………57

4.1. Жіночі організації традиційного типу.

4.2. Соціально орієнтовані жіночі організації

4.3. Організації ділових жінок

4.4. Феміністичні об'єднання

Розділ 5. Мікроісторії…………………………………………………………………..87

5.1. Домогосподарка

5.2 Студентка

5.3. Феміністка

5.4. Бізнесвумен

5.5. Політик

5.6. Водій

Розділ 6. Охорона праці і безпека життєдіяльності………………………………..99

Висновки………………………………………………………………………………..108

Список використаної джерел і літератури………………………………………….112

Додатки…………………………………………………………………………………..121

ВСТУП

Актуальність теми. Громадська думка щодо гендерних стереотипів та гендерних проблем у сучасній України не достатньо досліджена. Не викликає сумніву, що в ній підтримується досить чіткий розподіл гендерних ролей – перебування жінки у сферах трьох «k» – «kinder» ( з нім. – дитина), «Küche» (кухня), «Kirche» (церква), при чому областю реалізації чоловіка залишається громадське, економічне і політичне життя. Навіть у новітньому інформаційному суспільстві образ жінки принципово не змінився – це насамперед господиня, мати, берегиня. Якщо цей образ порушується – це викликає незадоволення в суспільстві.

Жінки, не помічаючи цих наперед заданих установок, які утверджуються в усіх сферах суспільного життя за посередництвом засобів масової інформації приймають для себе вже готову споживають модель поведінки. Зосередження уваги винятково на різноманітних проявах і механізмах дискримінації жінок у минулому призводить до мимовільного конструювання образу жінки як безпорадної жертви історичних подій, а це одночасно виключає можливість визнання та вивчення різних проявів її діяльності, тому треба розглядати образ жінки не в негативно-обвинувачувальному світлі, а з раціональних позицій.

Тривалий час в історіографії жінка розглядалася як «мовчазний свідок» подій, творцями яких були чоловіки. Однак поступово виокремився новий напрям у дослідженнях – так звані жіночі студії, які почали формувати жіночі образи через вивчення різних сфер діяльності, в яких себе проявляє жінка. Так жінки поступово стали діючою силою історичного наративу., а їх історія перетворилася з незрозумілого додатку патріархального історичного наративу в частину загальнолюдської історії.

Об’єктом дослідження є формування образу жінки у громадській думці сучасної України.

Предметом дослідження є: досвід «жіночих студій», сфери конструювання жіночих образів, стереотипні образи жінок, ставлення суспільства до різних форм вияву жіночої громадської активності та інституційного розвитку жіночого руху, окремі жіночі досвіди.

Мета роботи – дослідити шляхи формування у громадській думці сучасної України образу жінки, прослідкувати його трансформацію через виявлення стереотипних образів жінок, визначити зміну ставлення до жінки в сучасному українському суспільстві.

Завданнями даного дослідження є:

• дослідити сфери конструювання жіночих образів;

• виявити особливості притаманні стереотипним образам жінок;

• проаналізувати розвиток сучасних жіночих організацій різного типу;

• на підставі опитування жінок із різних сфер зайнятості укласти картину гендерних відносин у сучасній Україні;

• визначити чинники, що впливають на формування гендерних стереотипів.

У роботі зроблено спробу цілісно дослідити образ жінки через дослідження різних сфер його конструювання, таких як: історичне минуле, засоби масової інформації правове поле, мистецтво, література, професійні середовища, побутове життя. Виділені стереотипні образи жінок, такі як берегиня, феміністка, барбі і ділова жінка в роботі підтверджуються матеріалами усної історії, інформацію з яких здобуто методом інтерв’ювання представниць різних професій.

Структура дипломної роботи побудована за проблемно-тематичним принципом. Робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків.

Розділ 1 історіографія, джерела та методика дослідження

1. Зміст і особливості жіночих студій

З кінця 1960-х років в Європі та США в межах багатьох гумані­тарних наук (соціологія, соціальна психологія, соціальна антропологія, лінгвістика та ін.) почала бурхливо розвиватись нова ділянка досліджень, яку зазвичай називають «жіночими студіями» (англ. –  woman’s studies, фр. – études féministes, пол. – feminologia)¹.

Жіночі студії – комплекс міждисциплінарних досліджень (соціології, історії, психології, економіки) присвячених феномену статі в її соціальних вимірах. Центральними категоріями є гендер та його опозиція – маскулиність і фемінність, через призму якої досліджуються різні аспекти соціальних відносин – расові, національні, політичні, рольові.

Теоретичні засади гендерних студій у сучасній гуманітаристиці – явища вельми різнобарвного – визначає кілька принципових моментів, а саме: увага до проблем жінок, гендера і влади, а також пошук теорій і методологій, спроможних запропонувати альтернативні способи знання. ² 

У численних публікаціях висвітлені її головні методологічні і теоретичні засади. Ознакою визнання нового спектру досліджень стала поява колективних праць та спеціальних тематичних випусків фахових періодичних видань, присвячених висвітленню жіночої проблематики. Також підтверджує «валідність» жіночих студій започаткування спецкурсів у вищих навчальних закладах Європи та США (зокрема, 1971–1975 – у США та англомовній частині Канади, 1975–1978 – в Англії, 1977–1979 – у Франції та Квебеку, 1980–1983 – у Нідерландах, Швеції, Німеччині).

Відмінності у процесах становлення та рівні тематично-проблематичної структурованості жіночих студій в окремих країнах дослідники пов'язують насамперед із зростаючим суспільним впливом жіночих рухів, а також зі ступенем розвитку окремих академічних дисциплін (етнології, соціальної антропології, соціології тощо).

Жіночі студії згодом спрямували зусилля на дослідження різних форм вияву “жіночої компоненти”, її місця, ролі, значення в усіх сферах життя: у соціальних структурах, світогляді, господарсько-виробничій сфері, мистецтві, літературі тощо. В межах соціальної антропології жіночі студії розвивались на ґрунті дослідження способів культурного конструювання жіночості, аналізу структури сім'ї та статевого поділу праці; у літературознавстві – на контент-аналізі жіночого письменства.³

Від початку 1990-х ґендерна теорія приходить на пострадянський простір через дослідниць і активісток, які могли читати іншомовні тексти. В Україні знаковою постаттю в цьому сенсі була Соломія Павличко (1958–1999), а збірка її текстів та інтерв’ю «Фемінізм» (видана 2002 року, але статті друкувалися раніше) якраз і є взірцем такого переказу: фактично, вперше українською мовою були озвучені питання прав жінок через призму ліберальної феміністичної теорії. ⁴

Зважаючи на відсутність феміністичного руху в Україні на початку незалежності, ґендерні дослідження формувались як елітарно-марґінальна царина міждисциплінарного знання, де елітарність ґрунтувалася на вільному володінні мовами і певному академічному статусі. Це давало змогу опрацьовувати тексти з ґендерної теорії в бібліотеках західних університетів. Цікаво, що в самих ґендерних студіях власна марґінальність усвідомлювалась, але часто пояснювалася «недостатньою освіченістю чи дозрілістю» суспільства до ґендерної теорії та відповідних політик. Новостворювані осередки ґендерних досліджень в Україні опинились у непростій теоретико-методологічній ситуації. У 1990–2000-х роках почали з’являтися в Росії (російською мовою) переклади ключових текстів із ґендерної теорії, але навіть у великих українських містах придбати їх було неможливо: ці книжки продавали у двох-трьох книгарнях Москви та Санкт-Петербурґа і по них треба було їздити туди. ⁵

Кілька теоретично вартісних книжок випустило видавництво «Ахілл» у серії «Фемінізм і ґендер», але в дуже поганому перекладі, що суттєво знецінює ці видання. У видавництві Соломії Павличко «Основи» вийшли друком «Друга стать» Симони де Бовуар і «Сексуальна політика» Кейт Міллет: «феміністична класика» 1950–1970-х років. Методологічно сучасніші тексти також виходили, але чомусь мізерними накладами (саме так сталося з книжками «Ґендерний клопіт» Джудит Батлер і «Сексуальна політика» Торил Мой). ⁶

Розвиток цих досліджень окреслив як складність у розумінні гендера, так і різноманітність методів дослідження. Одним з найбільш поширених є розуміння гендера як соціальної конструкції, в межах якого розглядається його конструювання через різні інститути соціалізації, культуру, поділ праці. Тоді гендер розуміється як організована модель соціальних відношень між жінками і чоловіками, яка не лише характеризує їх відношення у сім’ї, але й визначає їх соціальні відношення в основних інститутах суспільства. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує основану на статевій ознаці соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, пов’язані з гендерним статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності і одночасно обумовлені ними домінування і влади. На думку Джоан Скотт, усвідомлення гендерної приналежності – конституюючий елемент соціальних відношень, що ґнунтуються на сприйнятті міжстатевих відмінностей, а стать – це пріорітетний спосіб вираження владних відношень.

В межах жіночих досліджень присутні дещо інші підходи. Це, насамперед, розуміння гендера як ідеологічного конструкту і як суб’єктивності. Таке розуміння сьогодні існує передусім в теоретичних побудовах радикального фемінізму, який спрямований на артикуляцію специфічного жіночого досвіду, дослідження того, які конкретні соціальні структури і процеси формують умови жіночого існування і вивчають проблеми жіночої суб’єктивності (ідентичності).⁷

Дослівно термін гендер перекладається з англійської як «рід» у лінгвістичному сенсі цього слова (наприклад, рід іменника). У соціальних науках цей термін вперше вжив американський психоаналітик Роберт Столлер у праці  «Стать і ґендер: про розвиток чоловічости та жіночности» (1968). У сучасному значенні термін ґендер використали дослідниці-феміністки Ґейл Рабін, Адрієн Річ та ін., на противагу терміну “стать” (sex) як категорії суто біологічної. Сьогодні ґендер розглядають як соціальний конструкт, систему міжособистісної взаємодії, за допомогою якої створюється, підтверджується та відтворюється уявлення про чоловіче та жіноче як категорії соціального рівня. Іншими словами, ґендер – це соціальні вияви статі, або ж просто соціальна стать.

Одне з ключових понять, що ними оперує сучасна ґендерологія (а раніше – феміністична теорія та фемінологія) – патріархат, що визначається як система влади та домінування чоловіків над жінками, яка є – завдяки дії суспільних, політичних, економічних інституцій – джерелом гноблення жінок. Витоки сучасного соціологічно-психологічного прочитання патріархату містяться у працях американської вченої Ненсі Ходоров, яка розглядала патріархат як систему соціальних відносин з характерним домінуванням чоловіка над жінкою. На початку 1990-х років Сільвія Волбі розвинула теорію патріархату, вбачаючи у ньому насамперед систему соціального чоловічого контролю і порядку, що трансформувався з мікрорівня (сім’ї) до макрорівня (системи суспільних відносин). Відтак усі сучасні суспільства перебувають в ідеологічних тенетах патріархату, відрізняючись лише за ступенем і характером прояву ґендерних нерівностей.

Сучасна теорія ґендеру доводить, що суспільні відмінності між чоловіками та жінками не мають біологічного походження, не є одвічно даними, а лише набутими, приписаними індивідові суспільством. Ця ідея найкраще висловлена у знаній сентенції Сімони де Бовуар: “Жінкою не народжуються, жінкою стають”.

Сучасні дослідження головну увагу зосереджують не стільки на проявах ґендеру, скільки на механізмах його відтворення. Серед історичних дисциплін з’явилась нова галузь – історична андрологія (як відповідь на розгортання історичної фемінології 80-х рр.). Відтак зроблено вагомий крок до становлення справді ґендерної історії – історії взаємин статей, чи то історії розвитку ґендерної системи. Її потрібно розглядати не лише як ідеї та інститути, але й як поведінку індивідів й усі види комунікативної інтеракції.⁸

Власне такий підхід до питання про ґендер (як сукупність соціальних ролей, приписуваних індивідові) передбачає певну (часто значну) відмінність між його чоловічим та жіночим варіантом, тобто певну статево-рольову (ґендерну) диференціацію, яка виявляє себе у: статево-віковому поділі праці; специфіці процесів ґендерної соціалізації; сімейній статевій стратифікації; особливих моделях (нормах) поведінки; розподілі реальних прав та обов’язків.

Однак ґендерні дослідження не зосереджуються виключно на дослідженні сфер, де експліцитно виявлена ґендерна диференціація (чи то ґендерний дисбаланс). Головним здобутком ґендерного підходу є врахування багатоваріантного впливу фактора статі на будь-які об’єкти досліджень в межах соціальних та гуманітарних дисциплін. Стереотипи фемінінності/маскулінності та ґендерні ролі співвідносяться як ідеальний та реальний образи, що корелюють більшою чи меншою мірою, залежно від сукупності дії суб’єктивних і об’єктивних чинників. ⁹

Англомовне поняття «ґендер» має ще досить короткий вік на Заході, але за кілька десятків років воно прожило як період тріумфу, коли його поява стала символом революційних зрушень в осмисленні людини і суспільства, так і пізніші часи підозр і непопулярності (коли потреба в ньому на рівні теорії майже відпала). До 1970-х років це був суто філологічний термін на позначення граматичного роду, а соціологію, психологію та інші соціогуманітарні та природничі дисципліни, що вивчають людину, цілком задовольняло поняття «статі», бо саме анатомічну стать трактували як визначальний чинник соціальної поведінки людей. Така позиція називається біологічним детермінізмом, вона й до сьогодні переважає у масовій свідомості і часто – в науковому дискурсі.

Десь у 1968 році виникає нове змістове наповнення для узвичаєного терміна: психологи, що працюють із так званими «розладами статевої ідентичності», пропонують уживати слово «ґендер» на позначення соціального виміру статі – підкреслюючи в такий спосіб, що стать індивіда (стать) і індивідуальне та суспільне усвідомлення статі, її формування та нормування (ґендер) є різними, хоча й пов’язаними між собою феноменами. Виникнення нового терміна мало революційне значення, особливо в контексті потужного феміністичного руху в США та Европі, бо саме він дозволяв поставити під сумнів історичну та культурну незмінність становища жінок, проблематизувати «природне призначення» осіб різної статі.¹⁰

Джерелом жіночих студій ХХ ст. вважають фемінізм. Категорія фемінізму неоднорідна, оскільки посідає водночас декілька значень: політичне (суспільні рухи), ідеологічне (стратегії суспільних змін) і теоретичне (методологія аналізу культури і суспільства). Перший його аспект слід вважати первісним (базовим), оскільки власне розгортання феміністичного руху призвело до виникнення ідеології фемінізму та феміністичної теорії.

Витоки феміністичних ідей вбачають в аболіціоністському русі за громадянські права у США в XIX ст. Одна з найвпливовіших феміністок того часу Сара Ґрімке у своїй праці Листи про рівність статей і становище жінок (1838) писала про те, що демократичні цілі та вартості Американської Революції повинні однаково стосуватися і жінок, і чоловіків. Одним з найважливіших понять фемінізму цієї доби слід вважати емансипацію, яка була гаслом більшості кампаній за здобуття рівноправности жінок у різних сферах (насамперед в царині освіти, праці, громадянських прав) у межах існуючих суспільних структур.

Організований рух захисту жіночих прав має на меті досягнення конкретних практичних цілей у певний спосіб, залежно від того ідеологічного підґрунтя, якого він дотримується. З-поміж безлічі напрямків сучасного фемінізму (які втілюють цілісне поєднання комплексів ідеологій, практик і теорій) на особливу увагу заслуговують три головні гілки.¹¹

1. Ліберальний (поміркований) фемінізм, що має найтривалішу історичну традицію. Першим повним викладом засад ліберального фемінізму слід вважати книгу Мері Вулстонкрафт «Обґрунтування прав жінок» (1789). Головна ідея книги – забезпечення жінкам однакових з чоловіками умов та можливостей особистого зростання у царині освіти та громадянських прав. Течія має реформістський характер і спрямована головно на пошук шляхів покращення становища жінок в межах існуючих суспільно-економічних структур. Сферу приватного життя послідовники поміркованого фемінізму вважають такою, що не підлягає реґулюванню ззовні (через це зазнають жорсткої критики від представниць радикального фемінізму).

2. Соціалістичний (марксистський) фемінізм засновується на суспільно усталених відмінностях між чоловіками та жінками як відмінностях класових, ієрархічно представлених, і вбачає головну причину дискримінації жінок у поділі праці за статевою приналежністю (зокрема, закріплення за жінками непрестижних, низькооплачуваних або й зовсім неоплачуваних – як-от домашня праця – сфер самореалізації). Натомість пропонується концепція культурного розподілу праці. Відтак головна мета – зміна соціально-економічної площини суспільного буття. Яскравими представницями цього напрямку є Джулієт Мітчелл та Енн Оуклі.

3. Радикальний фемінізм. Його головна теза – дискримінація жінки за ознакою статі (сексизм) є наслідком універсальної дії патріархату як системи домінування чоловіків над жінками. Відтак будь-яке особисте приниження жінки є справою політичною, оскільки є наслідком дії всієї патріархальної системи влади. Головним завданням жіночого руху радикальні феміністи/феміністки вважають докорінну зміну системи суспільних відносин на користь жінок. Збереження системи є винятковим інтересом чоловіків, тому в крайніх своїх проявах представниці радикального фемінізму проголошують своєю метою побудову феміноцентричного суспільства і ліквідацію чоловіків як класу. Головними теоретиками цього напряму вважають Емму Ґолдман та Шуламіт Файрстоун. Суттєва зміна у жіночих студіях відбулася в середині 80-х років внаслідок їх поєднання з новітніми формами наукового та суспільного дискурсу (постмодернізму) й теоретико-концептуальних вчень (насамперед – соціального конструювання, постконстуктивізму, деконструктивізму та ін.). Результатом інтеґрації стала поява нового терміну й методологічного підходу до вивчення культури та суспільства.

Ґендерний стереотип – комплекс стійких уявлень (про чоловіків чи жінок), що сформований історично і детермінований соціокультурно. Ґендерні стереотипи пронизують усі ланки життєдіяльності етносу, окреслюючи чоловічі чи жіночі риси вдачі, сфери і стиль самореалізації, особливості виховання, а також вказують на суспільний престиж статі.

У процесі інтеріоризації (засвоєння) індивідом стереотипу статі той набуває для нього особистісного змісту – перетворюється на усвідомлені мотиви та позасвідомі спонуки поведінки, цілеспрямовуючи та впорядковуючи її.

У доіндустріальних суспільствах маскулінні та фемінні риси вважають суворо дихотомічними, а будь-яке відхилення від нормативу сприймалось як патологія. Традиційно жіночими вважали слабкість, залежність, пасивність, м’якість, емоційність, експресивність та орієнтованість на інших, на противагу силі, незалежності, активності, агресивності, раціональності, орієнтованості на індивідуальні досягнення, що їх вважали одвічно-чоловічими прикметами. Такі уявлення містять деяку частку істини, оскільки експериментально доведено, що відмінність чоловічого стилю життя як більш предметного та інструментального від переважно емоційно-експресивного жіночого стилю посідає міжкультурну валідність.¹²

Дослідники, які використовують гендер в якості категорії аналізу, виходять з того, що окрім біологічних відмінностей між людьми (на позначення який використовують слово “стать”) існує розділення їхніх соціальних ролей, форм діяльності, розбіжностей в емоційних реакціях і поведінці; а наші уявлення про “правильне жіноче” і “правильне чоловіче” – більш ніж умовне, а правильніше – культурно і соціально обумовлене. Гендер як соціальна стать позначає сукупність певних культурних норм, які мусить виконувати людина, залежно від того до якої статі вона належить; і зрештою саме ці соціокультурні приписи визначають специфіку у поведінці і психології жінок і чоловік. Наразі йдеться про систему розбіжностей і відносин між чоловіка і жінками, в якій чоловіки майже завжди знаходяться у домінуючому/владному положенні. Словом “гендер” позначають багаторівневий складний процес формування розбіжностей чоловічих і жіночих соціокультурних ролей і власне результат цього процесу, важливим елементом якого є протиставлення “чоловічого” і “жіночого” та підпорядкування “жіночого” “чоловічому”. ¹³

Сьогодні жіночі студії посіли гідне місце у системі наукових знань. Спеціалізовані періодичні видання (як от: Feminist studies, Woman's Studies International Forum – США, Canadian Women’s Studies – Канада, Nouvelles Questions Feministes – Франція, Pelnym Glosem – Польща та ін.) отримали міжнародне визнання завдяки публікаціям серйозних наукових розвідок з різних питань “жіночої” тематики. Свідченням поважного ставлення до всебічного вивчення проблеми “жінка в історії, суспільстві, культурі” є видання у 1991 році фундаментального п'ятитомного монографічного дослідження Г.Дюбі та М.Перо «Історія жінок на Заході», загальним обсягом близько 3000 сторінок. З іншого боку, це видання стало тріумфом історичної фемінології, головне завдання якої полягало у зміні уявлень про минуле з акцентом на роль жінки в суспільно-історичних процесах, тобто в написанні “її історії” (HER story) на противагу до єдино-панівної досі “його історії” (HIS story).

Жіночі студії в Україні перебувають на етапі становлення, хоч ще наприкінці XIX – на початку XX ст. засадничі ідеї українського фемінізму, започаткованого Оленою Пчілкою, Н.Кобринською, Лесею Українкою, О.Кобилянською, Л.Яновською, знайшли свій розвиток у діяльності жіночого Клубу Русинок та Кружка українських дівчат, і далі – у створеній 1906 року всеукраїнській організації „Жіноча громада“. Публікації у тогочасному жіночому альманасі „Перший вінок“ та часописі для жінок „Мета“ засвідчили високий рівень розвитку жіночої свідомости, прихильність освіченої частини українського жіноцтва до тогочасних передових ідей емансипації, продемонстрували значні інтелектуальні та ідейно-теоретичні потенції українського фемінізму початку століття. Штучно перервана на тривалий час традиція жіночих студій в Україні, спотворені комуністичною ідеологією та дискредитовані соціалістичною практикою засадничі ідеї фемінізму – головні чинники занепаду цього напрямку досліджень в Україні. Звична недооцінка значення опрацювання жіночої тематики академічною наукою, зведення досліджень до рівня окремих аматорських публіцистичних розвідок ще більше ускладнили ситуацію, залишаючи українців на марґінесі світового наукового процесу у цій важливій ділянці.¹⁴

В останні роки, попри зростання наукових зацікавлень ґендерною проблематикою, вітчизняні жіночі студії все ще мають однобічний та фраґментарний характер, оскільки зосереджені у площині вивчення історії жіночого руху, розвитку феміністичних ідей та феміністичної літературної критики. Ґендерні та жіночі дослідження, провідні фахівці та видавничі програми зосереджені переважно в науково-дослідних центрах, що діють як громадські організації (Київський Центр Ґендерних Студій – Ніла Зборовська, Віра Агеєва, Тамара Гундорова; Харківський Центр Ґендерних Досліджень – подружжя Жерьобкіних, Вікторія Суковата та ін.; Одеський Науковий Жіночий Центр – Людмила Смоляр; Львівський Науково-дослідний Центр Жінка і Суспільство – Оксана Кісь, Вікторія Середа, Ліліана Гентош та ін.). Ґрунтовні дослідження ґендерної системи в Україні здійснюють також окремі вчені, науковий доробок яких отримав визнання не лише у нас, але й за кордоном (Р.Лавріненко, О.Маланчук-Рибак, М.Богачевська-Хом’як, М.Рубчак, О.Луценко тощо). Швидкими темпами розвивається ґендерна освіта у вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, Львова, де розроблено авторські програми та викладають навчальні курси, хоч відповідні дисципліни все ще не стали інтеґральною складовою системи гуманітарної освіти в Україні.¹⁵

Великий інтерес, який сьогодні відчувається до гендера як поняття, що відкриває нові теоретичні і пізнавальні перспективи, свідчить про те, що в останні два десятиріччя відбулося не лише переосмислення проблеми взаємовідношення статей, але що воно почало сприйматись як форма соціальної організації. Аналогічні процеси відбувались у кінці ХVIII ст., коли значно розширили значення такі поняття, як культура, клас, демократія. Гендерні студії стали тим відгалуженням феміністичної теорії, яке наголошувало, що неможливо адекватно зрозуміти становище жінки в суспільстві без аналізу гендерних відношень. Поняття гендера виявилось надзвичайно продуктивним не лише для теоретичних концепцій, але й для тих політичних теорій і практик, які виходили з необхідності зміни соціального становища жінок у суспільстві.¹⁶