59. Холдингова форма організації об'єднань підприємств.

Холдинг – це особливий вид компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їхньою діяльністю. Класична холдингова компанія складається з головної (материнської), дочірніх та фірм – «онуків». Дочірні компанії мають статус самостійної юридичної особи й організовані у вигляді товариств, у разі банкрутства (неплатоспроможності) вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном своєї компанії. Нерідко дочірні компанії є власниками контрольних пакетів акцій підлеглих їм підрозділів – «онуків».

Холдингова компанія виконує такі функції:

– визначає стратегічний розвиток групи в цілому та її окремих підприємств (компаній);

– контролює фінансові результати роботи дочірніх компаній та всієї групи в цілому, складає консолідований баланс групи компаній;

– централізує капітальні вкладення і спрямовує їх на найбільш перспективні й прибуткові напрями бізнесу;

– здійснює кадрову політику групи;

– здійснює координаційні й комунікаційні зв'язки між учасниками холдингу;

– провадить аудиторську діяльність.

За структурою контрольного пакета розрізняють три види холдингових компаній:

1) портфельний холдинг (лише володіє контрольним пакетом інших підприємств);

2) інвестиційний холдинг (володіє і управляє портфелем акцій інших підприємств);

3) портфельно-інвестиційний холдинг (являє собою змішаний тип).

За характером діяльності холдинги поділяються на:

1) чисті холдинги, тобто компанії, що мають справу винятково з контрольно-управлінською діяльністю;

2) змішані холдинги, на які, крім функцій контролю та управління, покладене ведення підприємницької діяльності.

Вищим органом управління холдингом, зареєстрованим як акціонерне товариство, є загальні збори акціонерів материнського холдингу. Сформовані ним адміністративні органи управляють як його власною діяльністю, так і дочірніми фірмами й підприємствами. На вищому рівні управління холдингової фірми визначаються ключові питання її діяльності – інвестиційна стратегія, технологічна політика, перспективні проекти тощо. Дочірні фірми мають достатній рівень самостійності для виконання поставлених перед ними завдань.

Управління холдингом поділяється на два напрями:

– управління галузями: здійснюється координація виробничо-збутового циклу кожної категорії товарів і послуг;

– управління функціями: проводиться координація окремих аспектів діяльності фірми – планування, фінансування, дослідження ринків збуту тощо.

60. Сутнісна характеристика та вимірювання ефективності виробництва.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує су-спільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого — такі чи такі результати виробниц-

тва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Математично (у формалізованому виразі) закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:

де Вс — сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару;

Вуп — затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару;

Вжп — затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця); Вмп — затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) то¬вару;

Еск— сумарний корисний ефект (віддача) товару для спожи¬вача за нормативний строк служби.