47. Організація циклу дослідження-виробництво в об'єднаннях підприємств

Цикл «дослідження — виробництво» — це тісний взаємозв'язок між науковими дослідженнями та їх промисловим освоєнням.

Інноваційний процес можна тлумачити як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему «наука — техніка — виробництво», що охоплює кілька стадій:

- фундаментальні теоретичні дослідження;

- прикладні науково-дослідні роботи;

- дослідно-конструкторські розробки;

- освоєння нововведень;

- впровадження нововведень у виробництво;

- комерціалізація нововведень.

У світовій практиці господарювання виділяють три базові форми організації інноваційного процесу:

• адміністративно-господарська;

• програмно-цільова;

• ініціативна.

У розвинених корпоративних структурах формування спеціальних інноваційних підрозділів відбувається на двох рівнях:

1) рівень простої організації (фірмовий рівень), який не включає у свою структуру інші організації;

2) рівень корпорації (корпоративний рівень) включає інші організації, якими керує спеціальна холдингова компанія.

Організаційні форми зв’язку науки з виробництвом

Науково-виробниче об'єднання (НВО), науково-виробничий комплекс (НВК) — це корпорація, яка являє собою єдиний науково- виробничий і господарський комплекс, до складу якого входять науково- дослідні, проектно-конструкторські й технологічні організації та підприємства або ряд підприємств. Головне завдання НВО, НВК — розробка та створення в найкоротші терміни нових високоефективних видів техніки, технології і продукції, які визначають науково-технічний прогрес у галузевому масштабі.

Міжгалузевий науково-технічний комплекс (МНТК) — відносно нова форма поєднання науки з виробництвом, покликана не тільки усунути відомчі бар'єри між наукою та виробництвом, а й повністю підготувати наукові ідеї до широкомасштабного впровадження.

Міжгалузеві державні об'єднання (МГО) — мають на меті прискорити інтеграцію науки з виробництвом, удосконалити методи й механізми економічних відносин між наукою та виробництвом.

Вузівсько-промислові дослідницькі центри — об'єднання фінансових коштів і матеріально-технічної бази підприємств з кваліфікованими вузівськими кадрами.

Венчурні фірми — малі підприємства, що спеціалізуються на розробці наукових ідей та їх втіленні в нові технології і нові продукти.

48. Необхідність і значення періодичної переоцінки та індексації основних фондів.

Переоцінка основних фондів здійснюється періодично. Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки у грошовому відображенні, але й у натуральних показниках у вигляді конкретних засобів праці. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, встановити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д.

Основні фонди – засоби праці, що використовуються у виробничий діяльності підприємства впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх вводу до експлуатації, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом.

Структура основних фондів підприємства характеризується питомою вагою їх різних груп в загальному обсязі основних фондів. Її аналіз дозволяє оцінити співвідношення різних видів основних фондів, надати характеристику змінам в їх складі.

Усі основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства незалежно від порядку їх формування, а також сукупність його обігових фондів (сировини, палива, матеріалів та інших матеріальних ресурсів) прийнято іменувати матеріально-технічною базою підприємства.

Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установленім на місці використання.

Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю.

Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.