Конкурентоспособность предприятия (не продукции предпрития):

На сьогодні конкурентоспроможність відображає успішність і ефективність функціонування підприємства на відповідному ринку та формується під впливом певного переліку чинників.

У літературі існує чимало поглядів на зміст та класифікацію чинників, що формують конкурентоспроможність підприємств. Так, М.М. Радєвою та П.М. Масловим виокремлюються зовнішні чинники (географічні межі ринку, місткість ринку та конкуренти) і внутрішні чинники забезпечення конкурентоспроможності (засоби виробництва, предмети праці, ресурси, продукція, маркетингова політика тощо). Окремі науковці доповнюють вищенаведену класифікацію, включаючи до зовнішніх чинників формування конкурентоспроможності підприємства законодавчу базу, фінансово-кредитну та податкову політику, громадські організації та політичні фактори, ринкову інфраструктуру, природно-ресурсний потенціал країни та соціальну ситуацію; а також, включаючи до внутрішніх факторів такі, як характер і швидкість впровадження інновацій, ефективність комунікацій, трудовий потенціал, мотивацію персоналу, організаційну структуру підприємства, ефективність технологій, організаційну культуру тощо. І.З. Должанський та Т.О. Загорна до зовнішніх чинників зараховують політичні обставини в державі, економічні зв’язки, конкурентів, розміщення виробничих сил, наявність сировинних ресурсів, загальний рівень техніки та технологій, законодавчу базу тощо; а до внутрішніх чинників включають систему управління, рівень виробничих технологій, систему довгострокового планування, інноваційний характер виробництва, маркетингову концепцію. Варто погодитись з виокремленням вищевказаними науковцями факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, але запропоновані чинники в межах цих двох груп виділені хаотично, не характеризуються єдиним об’єктним чи процесним підходом до групування, не враховують увесь спектр істотних чинників. Одну із найбільш комплексних класифікацій чинників формування конкурентоспроможності підприємств запропонували О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник та О.П. Романко, які за ознакою середовища функціонування виокремили фактори зовнішнього середовища прямої та непрямої дії, а також фактори внутрішнього середовища; за рівнем впливу – макроекономічні та мікроекономічні чинники; за рівнем урегульованості – регульовані, частково регульовані та нерегульовані; за змістовими характеристиками – техніко-технологічні, управлінські, фінансово-економічні, соціально-психологічні, ресурсні, товарні, інфраструктурні, галузеві. Останній поділ чинників за змістовою ознакою, на нашу думку, є найбільш вичерпним та змістовним, оскільки саме він розкриває склад та характеристику чинників, які на практиці забезпечують конкурентоспроможність підприємств.

42. Організація допоміжних та обслуговуючих цехів підприємства, техніко-економічні показники їх роботи.

Забезпечення ефективного функціонування основного виробництва вимагає високого рівня його технічного обслуговування і організації допоміжних виробничих процесів. Їх найважливішими видами на промислових підприємствах є: ремонтні, інструментальні, енергетичні і транспортно-складські процеси.

Склад і кількість допоміжно-обслуговуючих процесів на кожному підприємстві визначаються характером, структурою і масштабами цих процесів, типом і особливо цілями основного виробництва. Так, необхідність в ремонті устаткування і енергетичних послугах є на всіх підприємствах. Проте не всі підприємства потребують розгалуженого інструментального і транспортного господарства.

Наприклад, хімічне виробництво не потребує інструментального господарства.

Допоміжним процесам властива не тільки організаційно-технічна, але і економічна співвідносність з основним виробництвом: витрати на допоміжне виробництво і технічне обслуговування повинні окупатися ефективністю основного виробництва.

До допоміжних відносяться цехи і підрозділи, які виробляють продукцію для власних потреб підприємства: запасні частини для ремонту устаткування, ремонт і модернізацію устаткування (капітальний ремонт і модернізація включаються до складу товару, продукції); інструмент, оснащення і нестандартне устаткування, електричну енергію, пару, стисле повітря.

Обслуговуючі підрозділи (внутрізаводський транспорт і складське господарство) не виробляють продукцію, а лише забезпечують нормальну роботу основних і допоміжних цехів.

Робота допоміжних і обслуговуючих цехів і господарств має великий вплив на ефективність роботи основного виробництва і перш за все на ритмічність роботи цехів, собівартість продукції, що випускається, продуктивність праці.