3.3. Рекомендації щодо подальшої роботи з сім’ями

Дуже негативно позначається на самопочутті дитини розлад у стосунках між батьками. За таких умов у дітей виникають так звані конфліктні переживання. Останні є наслідком зіткнення у свідомості дитини протилежних за своїм емоційним забарвленням ставлень до близької людини, якщо батьки в усьому досконалі, знають правильну відповідь на будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити саму головну батьківську задачу - виховати в дитині потребу до самостійного пошуку, до пізнання нового.

Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів із дітьми, інформованості про справи дитини, ступеня розуміння й рівня вирішення питань, що турбують дитину.

Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Можна виділити основні його види: 1) авторитет пригноблення, при якому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство; 2) авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвальками, не вміють критично ставитись до власної поведінки; 3) авторитет підкупу, коли слухняність дитини «купується» подарунками, обіцянками. При цьому може виростати людина, привчена викручуватися, пристосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.

У випадку, коли дитячо-батьківські відносини характеризуються постійною ситуацією оцінювання, діти реалізують не власні бажання, а нереалізовані бажання батьків. Це породжує страх бути знедоленими, виникають проблеми з самоповагою, розвивається «помилкове Я» на догоду батькам. Цим обумовлюється використання таких захисних механізмів, як ідеалізація і знецінювання, характерних для нарцисичного типу організації особистості дитини, схильної ідеалізувати можливого агресора, котрий одержує додаткову можливість використовувати такогї дитини для задоволення своїх агресивних прагнень.

Сором'язливість, страх виявитися безпомічним перед сильними і значимими іншими розвиваються у дитини у відносинах із садистичними чи надто тривожними батьками, які не довіряють собі й дитині

Унаслідок підвищення моральних вимог дорослого до дитини, яка відчуває потребу в його позитивному ставленні, змінюється й сам характер взаємодії між ними: вона стає ефективно насиченою, напруженою, забарвленою негативними переживаннями.

Депресивний тип особистості використовує такі захисти, як інтроекція, звертання проти себе внаслідок властивих їй страху безпорадності, страху бути покинутим, наявністю ірраціональної провини за бажання бути самостійним та агресивним. Вони розвиваються в дитячо-батьківських відносинах, що характеризуються придушеними і зверненими на себе гнівними реакціями на емоційне насилля батька.

Ефективним засобом усунення суперечності між станом залежності і почуттям провини є гра. Вона формує розуміння спільності деяких проблем дітей і дорослих, а розв'язання їх у грі допомагає дітям краще засвоювати соціальні норми і ролі, які відповідають їхній статі і соціальному статусу. Гра для дитини дошкільного віку є провідним і найбільш природним видом діяльності, важливою умовою повноцінного розумового, морального, естетичного, фізичного розвитку, її соціалізації у суспільстві. Дитячі ігри взагалі - це єдина природна праця дитини, до якої вона береться без примусу і зовнішнього впливу. Водночас вони є чудовим засобом прищеплення практично всіх якостей характеру, які ми цінуємо у людей, але які часто намагаємося прищеплювати вербальними, тобто словесними, методами або простим привчанням, навчанням чи вправлянням.

Граючись, дитина вчиться жити. Під час гри вона досить легко опановує, розуміє суть і запам'ятовує її основні правила. В подальшому такі навички їй знадобляться, зокрема під час навчання у школі. Більше того, під час гри, залежно від її ходу, дитина мусить оцінювати ситуацію і самостійно ухвалювати рішення; пізнає потребу співробітництва, привчається поважати права іншого учасника гри, навчається стримувати себе і свої негативні емоції; натомість виробляти доброзичливість і щирість. Жодна інша діяльність не здатна дитині дошкільного віку дати стільки позитивних емоцій, які так потрібні їй для здорового психічного і фізичного розвитку. Не меншу користь приносять ігри і в старшому віці, але за умови поглиблення їх соціального змісту.

Навіть поєднання різних видів діяльності не викликає різкої зміни динамічних стереотипів, не порушує духовної рівноваги дитини, а стає послідовним фрагментом її життя, який розгортається безпосередньо. Головне - не допускати (особливо у віці до 3-х років) різкого, швидкого переходу з одного виду діяльності на інший, який не має з попереднім ніякого логічного зв'язку, тим більше, якщо він мало відомий або зовсім невідомий дитині. Це викликає протест, небажання, навіть хворобливий страх перед тим новим, що пропонують. Ось чому діти болісно реагують на те, що їх відволікають від іграшки або гри, яка їх цілковито захоплює.

Безапеляційно втручаючись у світ дитячої гри, дорослі травмують руйнують світ фантазій, травмують психіку дитини, деформують її уяву або, зрештою, дають хибні зразки поводження з почуттями інших та ставлення до продуктів їхньої праці. Тому так важливо бути тактовними з дітьми, зайнятими іграми та іграшками. Не поспішайте їх зупиняти, навіть якщо у вас є свої плани - навпаки, знайдіть час, поцікавитися, якою грою захоплена ваша дитина і в чому її зміст; ненав`язливо приєднайтесь - підіграйте, і ви відчуєте особливу вдячність дитини, її зацікавленість вами. Завдяки ігровій ситуації ви зможете навчити дитину чогось пізнавального та корисного. Як засвідчують спостереження, дошкільники дуже люблять гратися в такі ігри, як «Дочки - матері», «Дім», «У гостях» та інші. Їх сюжети батьки завжди можуть спрямувати на засвоєння певних правил співжиття у сім`ї, виконання обов`язків і дотримання етики поведінки та взаємин.

Керуючись народною мудрістю про те, що «дітей легше виховувати, аніж перевиховувати» та «розпочинати виховувати потрібно тоді, коли дитятко ще поперек ліжка лежить», потрібно завжди опікуватися тим, що, як і з ким робить ваша дитина. А щоб спрямовувати її на позитивні думки і гарні вчинки, доцільно велику увагу приділяти іграм морального змісту: вони можуть бути як рухливими, скажімо, вдень, так і досить спокійними - перед сном.

Позитивний виховний ефект мають такі ігри, як «Чарівне слово» (коли кожне прохання і дію необхідно супроводжувати належним добором і вживанням ввічливих, приємних слів); «Магазин однієї покупки» (коли дитина уявно потрапляє в ситуацію вибору, за якої з великої пропозиції різних можливих бажань має право обрати тільки одне. До речі, подібну ситуацію «у магазині» можна використовувати для того, щоб діти орієнтувалися в можливостях сімейного бюджету, у корисності чи зайвині окремих речей; вчилися робити усвідомлений вибір, за який їм самим доведеться відповідати в разі невдачі); «Добре - погано» (коли в ігровій ситуації дитині розкривається сутність доброго та поганого, і в неї формується система уявлень про причиново-наслідкові зв`язки різних дій, вчинків і поведінки загалом) тощо. Подібні ігри завжди сприятимуть формуванню уявлень дитини про ввічливість, про першочерговість бажань та потреб, про можливості їх задоволення і розвиватимуть та збагачуватимуть її мову, навіть якщо ви й не будете чітко означувати перед собою подібну мету виховання.

Не менш важливою для дитини будь-якого віку є можливість побути наодинці зі своїми думками. Адже численні життєві враження потребують усвідомлення і закріплення. Тому не тривожте дитину нетерміновим до неї звертанням - краще поспостерігайте за нею, за виразом її обличчя, поглядом, рухами. Спробуйте вгадати її настрій, зрозуміти його причину, відзначити про себе, наскільки адекватно до ситуації вона виявляє емоції. Такі спостереження дозволять батькам глибше і краще зрозуміти свою дитину, налагодити з нею довірливі стосунки, а при потребі навчати її адекватного вияву емоцій.

Дитина, яка в ранньому віці потребувала насамперед суто фізичного контакту, по мірі дорослішання шукає вже зовсім інші форми уваги до себе з боку дорослих: вона прагне співчуття, усмішки, спілкування. У дошкільному віці, як правило, намагається першою заговорити, задає численні запитання, які змістом до безкінечності йдуть від одного «Чому?» до іншого «Чому?». Відповідно різних батьківських реакцій вона починає усвідомлювати, що інші люди мають думки й уподобання, які відрізняються від її суджень, мають свої наміри, які також не завжди збігаються з її власними. Це розуміння надзвичайно важливо підтримувати у дитині й тоді, коли вона дорослішає, що дозволить пом`якшити дитячий егоїзм, зняти можливе напруження взаємин.

Проте не варто чекати швидких результатів - обопільне розуміння, яке лежить в основі партнерства між батьками й дітьми, не завжди складається легко, просто і швидко. Йому дуже шкодить моралізування, менторський тон. Тож потрібне терпіння та розуміння того, що воно досягається значно складніше, коли не приділяти цьому належної уваги або коли праця і домашні клопоти вкрай обмежують спілкування з дітьми. За тими хатніми клопотами можна втратити і дитину. То ж саме її особистість має бути на першому місці. З роками така доброзичливість і увага дитини буде повернута до вас.

Взагалі спілкування можна вважати універсальним методом виховання. Завдяки йому людина утверджується в житті, впливає на когось і сама перебуває під впливом інших, отримує інформацію про зміст довкілля і захищає себе.

Вельми важливим моментом під час спілкування є, напевне, взаємний емоційний контакт, сповнений вражень і задоволення. Як свідчить практика, батьківське виховання - це, перш за все, кропітка і тяжка у повному розумінні слова робота з налагодження міцного і постійного психологічного контакту з дитиною. Основою такого невимушеного контакту завжди постає щира зацікавленість батьків усіма справами дитини, вміння будувати діалог, який ґрунтується на принципах партнерства, рівноправ'я, взаємоповаги, визнання, розуміння та знання своєї дитини батьками. Дорослим важливо пам'ятати що діалог не можна перетворювати у монолог, тобто щоб замість партнерського спілкування не зосереджуватися тільки на собі чи тільки на дитині. В таких випадках контакт буде втрачений.

З огляду на це надзвичайно важливо, щоб у процесі реалізації взаємин «Я - ТИ» акцент ставився не на «Я» чи на «ТИ», а на їх зв'язок, який об'єднує два різних особистісних світи. Вияв цього «Я - ТИ» можливий за умови довіри вихованця до вихователя (дитини до батьків), що ґрунтується на механізмі емпатії. Отже, момент єднання - обов'язковий фактор досягнення виховних цілей. Все це слушно й актуально і для сім'ї та сімейного виховання дітей, яким необхідно почуватись не тільки улюбленцями своїх рідних, а й потрібними їм, навчитися здатності розуміти інших і бути готовими завжди прийти їм на допомогу, в тому числі і добрим словом.

Психологами доведено, що потреба в любові є однією з фундаментальних, її задоволення - необхідна умова нормального розвитку дитини.

У відповідності з поглядами відомого американського вченого У. Глассера, потреба в любові належить до базових потреб людини. Певною мірою ці погляди перегукуються з теорією 3. Фрейда. Саме Фрейд зазначив, що «дитина, яка зазнала повною мірою материнську любов, ніколи не буде одержима страхом перед невдачами. Любов розсіює цей страх і допомагає людині знайти в собі підстави для впевненості, самоповаги і відчуття власної значущості».

Якщо людина любить і її люблять, вона вже, в якомусь розумінні, досягла успіху.

Вважається, що ця фундаментальна потреба в любові має забезпечуватися в сім'ї. Однак при детальнішому розгляді з'ясовується, що такий погляд помилковий. Вчителів буквально приголомшують діти, яким явно бракує щирого тепла і ласки.

Дорослій людині, що зазнала дефіцит любові у дитячому віці, досить важко досягти потім успіху в житті, навчитися любити інших і полюбити себе.

Безумовно любити дитину означає приймати її не тому, що вона красива, розумна, добре вчиться і поводиться, а просто так, просто за те, що вона є ваша рідна, унікальна.

Дитині, зазвичай, відмовляють у любові тоді, коли вона більше всього цього потребує, коли в неї неприємності: зморилась, невдачі в школі, у стосунках з друзями. Вона тоді гірше себе поводить, грубить - ось тут ми й відвертаємося від неї, починаємо засуджувати. Ми ж розчарувались, ми не чекали, що в нас виросте така погана дитина. І ми залишаємо дитину одну з її проблемами, невдачами, що призводить, як правило, до того, що в душі дитини з'являються негативні почуття, спрямовані проти нас, а не вчинку, невдачі.

Проте, якщо в цій критичній для дитини ситуації ми покажемо, що ми, як і раніше або навіть більше, любимо її, жаліємо і розділяємо її неприємності, то й реакція дитини буде зовсім іншою. І джерелом неприємностей і мук совісті будемо не ми, батьки, а сам вчинок: «Погано те, що я зробив поганий вчинок, а не те, що батьки дізналися про це і покарали мене. Батьки зі мною завжди в усіх бідах і я зможу подолати їх».

Батьківська любов принесе дитині значно більше щастя, якщо вона бачитиме, що ця любов постійно виявляється у ставленні батьків не тільки до неї, але й один до одного.

ВИСНОВКИ

В даний час дуже гостро стоїть проблема впливу сім'ї на розвиток дітей. Бездоглядність, девіантна поведінка, надмірна агресія, жорстокість у дітей, наркоманія, алкоголізм, насильство ... цей список можна продовжувати до нескінченності. Нарешті, просто замкнутість, часті депресивні стани у дітей, нетовариський і невпевненість у собі - все це часто результат порушення сімейних взаємин. Дітям не вистачає ласки, любові, уваги і просто спілкування з батьками.

Зараз є Інтернет, різні комп'ютерні ігри, і батьки вважають, що дітям цього достатньо. Мами і тата займаються своїми справами і на спілкування з дитиною, після важкого робочого дня, у них не залишається ні сил, ні часу, ні бажання. А дитині потрібне спілкування! Він повинен відчувати, що його люблять, цінують, поважають, дитина повинна бачити, що його потребують, що з ним хочуть спілкуватися. Яким стане дитина, чого він доб'ється і як влаштує своє життя, залежить від його родини і від того, яку модель поведінки йому дадуть його батьки.

Дитині, що відчуває постійний емоційний дискомфорт і напругу, необхідна допомога. Чим раніше батьки зрозуміють, що відносини в сім'ї складаються неблагополучно і наносять дитині часом непоправної шкоди, тим більше можливість для корекції. Але для цього потрібна допомога фахівців, у тому числі педагогів та психологів. Якщо ж батьки відмовляються від спроби змінити ситуацію, не хочуть бачити що у сім'ї проблеми, ймовірність благополучного результату наближається до нуля.

Сім'я - невід'ємний елемент соціальної структури суспільства, сполучна ланка між ним і людиною, що забезпечує неперервність спадковості між поколіннями. З одного боку, сім'я - замкнене об'єднання людей, що захищає свій внутрішній світ, свої таємниці та секрети, протистоїть зовнішньому впливу. Якщо позбавити сім'ю її внутрішнього світу, зробити все, що в ній відбувається, відкритим для суспільства, вона розпадеться, 3 іншого боку, сім'я є відкритою для різноманітних процесів суспільного розвитку і це не руйнує її, а, навпаки, сприяє задоволенню потреби в спілкуванні з іншими людьми, гарантує почуття безпеки. Отже, сім'я тісно пов'язана з суспільством. Кожний її член входить до різних об'єднань та соціальних груп: виробничих і навчальних колективів, дитячих та юнацьких організацій, громадських об'єднань, політичних партій, вступає у відносини з підприємствами торгівлі, охорони здоров'я, з місцевою владою, сусідами тощо.

За своєю біопсихічною й соціально-економічною суттю сім'я має, так би мовити, «перекинути місток» між особистістю, яка розвивається, і суспільством. Саме в сім'ї, серед найближчих і найрідніших людей, дитина засвоює певні соціальні ролі, відповідні правові й моральні норми та цінності. Проте не треба забувати, що сьогодні, коли переоцінка цінностей досягла свого апогею, коли наркотики - майже узаконена злочинність, а корупція стала яскравою реальністю для українською суспільства, виконання батьками найважливіших функцій, притаманних сім'ї, значно ускладнюється.

Процес соціалізації дитини передбачає різнобічне пізнання маленькою людиною навколишньої соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної і колективної праці, прилучення до національної і вселюдської культури. Тому провідними чинниками у формуванні дитячої особистості виступають моральна атмосфера, що панує в сім'ї, спосіб внутрішньосімейного життя та його стиль. Йдеться про соціальні установки, систему цінностей сім'ї, взаємини її членів між собою та ставлення до інших, моральні ідеали, потреби, сімейні традиції тощо.

Аналіз життєвих реалій засвідчує, що загальна картина ціннісних орієнтацій дорослих членів сімей характеризується нестійкістю. Кризовий стан економічного й соціального розвитку України зумовив пріоритет матеріального чинника, що спричинює цілу низку суперечностей в установках сім'ї, впливає на змістове наповнення її функцій. Це виявляється а тому, що дефіцит грошових знаків (дійсний чи уявний) або їх надважкий заробіток викликає зниження уваги батьків до прищеплення дітям умінь і навичок працьовитості, формує зневажливе ставлення до цінностей праці. У вихованні молоді перевага надається орієнтації на «престижність» тієї чи іншої роботи, яка сприймається і усвідомлюється такою залежно від обсягу матеріальних благ, що вона може забезпечити. Однак проведені дослідження свідчать, що подібні установки батьків не завжди адекватно сприймаються дітьми. Це призводить до того, що досить поширеним явищем в українському суспільстві став феномен маргіналізації свідомості й поведінки молодих людей. Тобто йдеться про відмову (резиґнацію) значної частини дітей і молоді від власних зусиль, спрямованих на відповідність потреб вимогам середовища, необхідних для забезпечення достатньо високого рівня життя завдяки інтенсивному навчанню, праці, активній конкуренції тощо. Причому така соціально пасивна позиція притаманна як дітям, чиї батьки мають досить високі прибутки, так і представникам малозабезпечених верств населення.

Підводячи підсумок, треба відмітити, що в цілому батьки вважають, що саме вони здійснюють основний виховний вплив на дітей. Певне значення, на їхню думку, має також вплив неформальних об'єднань і кінопродукції. Вплив книжок і школи розцінюється ними як незначний. Також можна припустити, що батьки здебільшого розуміють виховання як цілеспрямований процес впливу на дитину (для виховання необхідно обрати певний проміжок часу, відповідні методи і «виховувати»). Водночас вони недооцінюють виховного впливу повсякденного життя сім'ї, значення власної побутової поведінки, звичайного родинного спілкування, не розуміючи, що саме повсякденний вплив зумовлює вироблення у дитини на неусвідомленому рівні певних стереотипів поведінки, які, в свою чергу, визначають не тільки окремі звички й життєві установки, а й значною мірою впливають на вироблення дитиною моделі власного майбутнього життя.

За останні роки сім'я втратила багато цінностей, які століттями вважалися основою сімейного виховання. З-поміж основних цінностей, на які батьки орієнтують дітей, найбільш поширеними в порядку їхнього значення є освіта, добробут, професійне самоутвердження, повага з боку друзів, сім'я. Орієнтація дітей на моральні цінності характерна для 11% сімей, на суспільні - 9%, на релігійні - 5%.

Отже, різні стилі догляду, спілкування, взаємодії батьків з дітьми сприяють розвитку та закріпленню певних особливостей дитячої поведінки і характеру, визначають напрям розвитку самосвідомості. З огляду на це, найголовнішим показником сприятливості батьківсько-дитячих взаємин є їх адекватність, що означає тотожність, достатню відповідність можливостям, здібностям, індивідуальним особливостям дитини. Прийняття дитини такою якою вона є, з її своєрідністю природженого темпераменту, характеру, що формується, особливостями особистості, що розвиваються, неодмінно визначає адекватні уявлення про неї та необхідні способи поводження.

Звідси випливає, що оптимізація важливої ролі сім'ї у сучасних соціально-економічних умовах - одне з найважливіших завдань суспільства, всіх його соціальних інститутів, психолого-педагогічної науки. Особлива роль у цьому належить соціальним службам, які в силу змісту та спрямованості своєї діяльності, наявності кваліфікованих працівників, можуть надати сім'ї суттєву допомогу як у вихованні дітей, так і у поліпшенні внутрішньосімейних взаємин у цілому. Однією з важливим передумов належного та ефективного розв'язання цих завдань є знання засобів, методів і форм сімейного виховання, яке ґрунтується на гуманізмі та демократії.

Гіпотеза про те, що порушення системи сімейних відносин призводить до відхилень особистості дитини, повністю підтвердилася в даній роботі. Також, підтвердилося те, що від ставлення до дитини батьків та інших членів сім'ї, від задоволення його психічних потреб багато в чому залежить подальший розвиток дитини, її ставлення до себе, до своєї родини і до оточуючих людей.

Мета роботи, вивчення міжособистісних відносин у сім'ях і те, яким чином позиції батьків впливають на формування особистості дитини, також досягнута відповідно до позначеними завданнями.

У даній роботі визначено основні поняття, необхідні для дослідження, вивчені типи сімейних взаємин і їх вплив на формування особистості дошкільників, розглянуто комплекс методик по цій темі і проведено експериментальне дослідження з виявлення залежності особистості дитини від умов внутрисімейного виховання. Отримані результати ще раз підкреслюють актуальність даної теми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексєєнко Т.Ф. Умови сучасного сімейного виховання: Науково-методичний посібник. - К., 2000. - 223 с.

2. Бех I.Д. Особистість народжується в сім'ї // Початкова школа. - 2002. - № 2. - С. 12-15.

3. Бех І. Д. Виховання особистості. У 2-х кн. - К.: Либідь, 2003.

4. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2001. - 96 с.

5. Вишневський О. Система цінностей і стратегія виховання: Тезовий виклад // Рідна школа. - 2004. - № 7-8. - С. 15-18.

6. Власова О. І. Педагогічна психологія. - К.: Либідь, 2005.

7. Дмитренко А. К., Мармазинська П. Є., Тарновська О. С. Психологія сімейного виховання. – Чернівці: Прут, 2001.

8. Коннор Д. Агресія и антисоціальна поведінка у дітей та підлітків. - С-Пб, 2005.

9. Кравченко Т.В. Сучасна сім'я у вимірі її вартостей // Рідна школа. - 2006. - № 1. - С. 15-18.

10. Кравченко Т.В., Трубавіна І.М. Допомога батькам у вихованні дітей: Методичні рекомендації для соціальних працівників. - К.: Держсоцслужба, 2005. - 100 с.

11. Немов Р.С. Психологія: Учеб. для студ. висш. пед. навч. закладів: В 3 кн. — 4-е изд. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. — Кн. 3: Психодіагностика. Вступ в наукове психологічне обстеження з елементами математичної статистики. — 640 с.

12. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. — К., 2000.

13. Обозов М.М. Світ нашого "Я" в малюнку і почерку. 1999.

14. Тест батьківського відношення (А.Я.Варга, В.В.Столин) // Психологічні тести. / Ред. А.А.Карелін – М., 2001, Т.2.- С.144-152.

15. Циба В.Г. Соціологія особистості: системний підхід: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2000. - 152 с.

16. Антонов А.И. Медков В.М.Соціологія сім’ї . - М., 2000. - 256 с.

17. Конфлікти з батьками: чи можна їх уникнути? // Все для вчителя. - 2005. - № 17-16. - С. 21-24.

18. Постовий В.Г. Цінності української родини // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах. - К., 2000. - 156 с.

19. Бойко А.М. Виховання людини: нове і вічне. - Полтава, 2006. - 566 с.

20. Бондар Л. Як зберегти особистість дитини у сучасному суспільстві // Початкова школа. - 2000. - №2. - С.1-2.

21. Виноградова Т. Виховання нового покоління // Завуч. - 2006. - №3. - С.4-6.

22. Власова О.І. Педагогічна психологія. - К.: Либідь, 2005. - 400 с.

23.  Габай Т.В. Педагогічна психологія. - М.: Наука, 2003. - 320 с.

24. Гадецький М.В. Психолого-педагогічна підтримка навчально-виховного процесу/ М.В. Гадецький, О.А. Гульба, Т.Г. Журавльова. - Х.: РА - Каравела, 2000. - 228 с.

25. Климов Е.А. Психологія: виховання і навчання. - М.: Владос, 2000. - 232 с.

26. Кононко О.Л. Виховання як педагогічна взаємодія // Дитина у кризовому соціумі: як її розуміти і виховувати. - К.: Знання, 2004. - 128 с.

27. Кузьмінський А.І. Педагогіка родинного виховання/ А.І. Кузьмінський, В.Л. Омельяненко. - К.: Знання, 2006. - 240 с.

28. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 240 с.

29. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. - К.: Вища школа, 2000. - 479 с.

30. Максименко С.Д. Загальна психологія. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 272 с.

31. Мойсеюк Н. Педагогіка. - К.: Педагогіка, 2003. - 336 с.

32.  Назаренко Г.І. Виховуємо людину. Гуманно-особистісний підхід. - Х.: Скорпіон, 2009. - 160 с.

33.  Орбан-Лембрик Л. Є. Соціальна психологія. - К.: Либідь, 2004. - 576 с.

34. Реан А.А. Психологія и педагогіка/ А.А. Реан, Н.В. Бордовська, С.И. Розум. - СПб.: Пітер, 2001. - 432 с.

35. Богданова Л.П., Щукина А.С. Гражданский брак в современной демографической ситуации // СОЦИС. - 2003. - №7. - С.100-105.

36. Кондрашенко В.Т., Донской Д.И., Игумнов С.А. Основи сімейної психотерапії і сімейного психологічного консультування // загальна психотерапія. - М.: Изд-во інститута Психотерапії, 2003. - С. 387-397.

37. Левин К. Супружеские конфликты // Психология конфликта: Хрестоматия /Сост. и общ. ред. Н.В. Гришиной. - СПб.: Питер, 2001. - С.118-132.

38. Митрикас А.А. Семья как ценность: состояние и перспективы ценностного выбора в странах Европы // СОЦИС. - 2004. - №5. - С.65-73.

39. Осипова А.А. Психокоррекция детско-родительских и семейных отношений //Общая психокоррекция: Учеб. пособие. - М.: Сфера, 2000. - С.439-484.

40. Сапоровская М.В. Детско-родительские отношения и совладающее (копинг) поведение ребёнка // Психология инновационного управления социальными группами и организациями: Мат-лы межд. конгр. / Отв. ред. А.В. Брушлинский и др. - М.; Кострома, 2001. - С.355-358.

41. Сапоровская М.В. Родители и дети: к вопросу о детерминантах детско-родительских отношений: Сборник научных трудов / Сост. В.А. Соловьёва. - Кострома: Изд-во КГУ им. Н.А. Некрасова, 2001. - Вып 1. - С.102-120.

42. Смирнова Е.О., Быкова М.В. Опыт исследования структуры и динамики родительского отношения.//Вопросы психологии. - 2000. - № 3. - С.3-14.

43. Терехин В.А., Криченко Е.В. Психологические аспекты качества семейно-брачных отношений // РЭГ. - 2000. - №12 (42).

44. Трапезникова Т.М. Определение согласованности семейных ценностей и ролевых установок в супружеской паре // Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / Под общ. ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. - СПб.: Питер, 2000. - С.486-497.

45. Хорни К. Конфликты материнства // Психология конфликта: Хрестоматия / Сост. и общ. ред. Н.В. Гришиной. - СПб.: Питер, 2001. - С.105-113.

46. Петриченко Н.Г. Проблемы экономической социализации личности ребенка // Педагогический вестник Кубани. - 2001. - №1. - С.36

47. Реан А.А. Социализация личности // Хрестоматия: Психология личности в трудах отечественных психологов. - СПб.: Питер, 2000.

48. Шинина Т.В. Особенности семейного общения как условие успешной социализации детей // Мат-лы Междун. конф. "Психология общения: социокультурный анализ" (Ростов-на-Дону, 30 октября-1 ноября 2003 г.). - Ростов н/Д.: Изд-во Ростовского гос. ун-та, 2003. - С.333.

49. Шинина Т.В. Проблема формирования идентичности детей 6-10 лет в процессе их социализации // Научные труды МПГУ. Серия: Психолого-педагогические науки. Сборник статей. - М.: Прометей, 2005. - С.724-728.

50. Шинина Т.В. Психолого-педагогическая культура родителей как фактор психического развития и социализации детей // Научные труды МПГУ. Серия: Психолого-педагогические науки. Сб. статей. - М.: Прометей, 2003. - С.758-759.

51. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. - СПб.: Питер, 2001. - 656 с.

52. Амонашвили Ш.А. Развитие познавательной активности учащихся в начальной школе // Вопросы психологии. - 1984. - № 5.

53. Андрущенко Т.Ю. Психологические условия формирования самооценки в младшем школьном возрасте // Вопросы психологии. - 1978. - № 4.

54. Андрущенко Т.Ю., Карабекова Н.В. Коррекция психического развития младшего школьника на начальном этапе обучения // Вопросы психологии. - 1993. - № 1.

55. Зайцев В.В. Механизмы, способствующие развитию личностной свободы младших школьников // Начальная школа. - 1999. - № 12. - C.101-104