116

ВСТУП

І РОЗДІЛ

1. Сімейні відносини як показник формування особистості дитини

1.1. Сім'я як соціальний осередок суспільства

1.2. Характеристика типів сімейних відносин

1.3. Роль сім’ї у формуванні психіки дитини

РОЗДІЛ 2

2. Дитячо-батьківські відносини та їх вплив на особистість дитини

2.1.Дослідження особистості дошкільника

2.2. Порушення дитячо-батьківських відносин

2.3.Види батьківського ставлення та його вплив на формування дитячої особистості

РОЗДІЛ 3

3. Дослідження взаємозв’язку батьківських відносин і особистості дитини

3.1. Організація дослідження фактів впливу сім’ї на розвиток дитини

3.2. Інтерпретація дослідження відносин дітей і батьків

3.3. Рекомендації щодо подальшої роботи з сім’ями

ВИСНОВКИ

СПИСКИ ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Особлива роль у розвитку дитини і її емоційної і особистісної сфери, традиційно відводиться фактору взаємодії батьків і дитини, як на ранніх, так і на більш пізніх етапах розвитку. У процесі постійного контакту з дитиною, батьки допомагають регулювати і упорядковувати її афективні взаємини з навколишнім світом, освоювати різноманітні психотехнічні прийоми афективної організації її поведінки, стабілізації афективних процесів. Порушення внутрішньосімейних відносин може призводити до різних порушень психічного розвитку.

Найбільш чутливими до впливу сімейного неблагополуччя виявляються основні фактори особистості дитини – її уявлення про себе, самоставлення, самооцінка, образ себе. Оскільки повнота задоволення потреб дитини залежить від батьків, то її уявлення про себе і образ себе у значній мірі пов'язані з ставленням батьків до дитини, їх сприйняттям і розумінням дитини, з характером батьківських установок і якості прихильності як батьків до дитини, так і дитини до батьків .

Дитина виросте, а сформовані в неї якості особистості, духовно - моральні цінності, норми моралі залишаться. Саме ними буде керуватися доросла людина, проходячи свій життєвий шлях, роблячи часом нелегкий вибір. Враження, отримані в дитинстві, часом визначають подальшу роботу людини, її життєвий уклад. Адже сім'я передає і культурні традиції, і досвід попередників, який складався протягом багатьох років, і закладає дитині модель поведінки на все її подальше життя. Людина може давно забути свої дитячі переживання, але вони, залишившись в області підсвідомості, можуть нагадати про себе.

Актуальність даної роботи визначає складна ситуація в сучасному суспільстві, яка аж ніяк не ідеальна. У світі багато жорстокості, зла, байдужості людей до оточуючих, а часом навіть до своїх рідних і близьким. Злочинність зростає з кожним днем. І все це, найчастіше, результат неправильного виховання, результат насильства в сім'ї, результат прояву агресії батьків по відношенню до дітей, або просто байдужість.

З дитини, яка виросла в неповноцінній сім'ї, з недостатньою увагою до себе з боку батьків, в родині, в сім'ї з явно вираженою антипатією до дитини, виростає соціально дезадаптована особистість. Часто такі діти замикаються в собі, не можуть долати перешкоди, що виникають на їхньому життєвому шляху, і навіть стають агресивними. Такі діти можуть відставати у розвитку, у них можуть з'являтися психічні відхилення. А це заважає вести повноцінний спосіб життя. Завдання будь-якого «здорового» суспільства - не тільки запобігти наслідкам такого виховання, але й виключити причини його появи.

Завдяки своїм особливостям сім'я як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних проявів і задоволення емоційних потреб, які допомагають людині відчувати свою приналежність до суспільства, підсилюють відчуття її безпеки і спокою, викликають бажання надавати допомогу і підтримку іншим людям.

Об'єктом дослідження виступають типи сімейних відносин.

Предмет дослідження: процес формування особистості та вплив сімейних відносин на особистість дитини.

Гіпотеза: порушення системи сімейних відносин призводить до відхилень становлення особистості дитини.

Мета дослідження:

- вивчення міжособистісних відносин у сім'ях та дослідити позиції батьків, які впливають на формування особистості дитини.

Відповідно з позначеними вище проблемою, об'єктом, предметом дослідження і гіпотезою, в роботі були поставлені і вирішувались наступні завдання:

- проаналізувати літературу з проблематики виховання і формування дитини;

- дослідити типи сімейних взаємин і їх вплив на формування особистості дошкільнят;

- підібрати комплекс методик з дослідження дитячо-батьківських відносин;

- провести емпіричне дослідження з виявлення залежності особистості дитини від умов внутрісімейного виховання.

Дана робота складається з вступу, двох частин (теоретичної і практичної), висновків, списку літератури, додатків.

Методологічна основа:

-методика «Малюнок сім’ї»;

-анкета дослідження особливостей емоційної сторони дитячо-батьківської взаємодії;

-методика діагностики батьківського ставлення А.Я.Варга, В.В.Столина.

Дослідження проводиться на базі КДНЗ №2 «Капітошка» м.Нікополь.

РОЗДІЛ І

Сімейні відносини як показник формування особистості дитини

1. Сім’я як соціальний осередок суспільства

Сім'я - одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла раніше, ніж нації, держави, ще за часів первісного суспільства. Саме сім'я була, є і, мабуть, завжди буде найважливішим середовищем формування та розвитку особистості, яке відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, а й за відтворення певного способу його життя.

Для жінки сім'я - це можливість нормального існування, спокій і впевненість у собі, матеріальна і моральна підтримка, відчуття радості й щастя, повноцінне виховання дітей. Чоловіку сім'я надає стимул до життя, допомагає у подоланні утруднень і негараздів. Для дитини сім'я відіграє важливе значення насамперед тому, що дає перші й найважливіші знання про життя, про взаємини з людьми. Сім'я «створює матеріальні та моральні умови для її зростання, формує моральні життєві основи та статево-рольові установки» [6, 76].

Виховна функція сім'ї полягає у задоволенні індивідуальних потреб дорослих членів у батьківстві та материнстві, взаєминах з дітьми, їхньому вихованні, самореалізації у дітях. Завдяки реалізації цієї функції сім'я забезпечує соціалізацію молодих поколінь, їхню підготовку до майбутнього життя. У сім'ї виховуються і дорослі, і діти. Тому у виховній функції виділяють три основні аспекти.

Перший - формування особистості дитини, розвиток її здібностей та інтересів, передача від дорослих дітям накопиченого суспільством соціального досвіду, вироблення в них морально-етичних знань та способів поведінки, забезпечення розумового, фізичного та естетичного розвитку дітей.

Другий аспект - систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного його члена протягом усього життя.

Третій аспект - постійний вплив дітей на батьків.

З плином часу у функціях сім'ї відбуваються ті чи інші зміни: одні з функцій втрачаються, інші змінюються відповідно до нових соціальних умов. Порушення функцій сім'ї - це такі умови життєдіяльності, які утруднюють або перешкоджають виконанню нею функцій. Спричинюються такі порушення різними факторами: особистісними особливостями її членів, взаємовідносинами між ними, способом життя сім'ї тощо. Наприклад, причиною порушення виховної функції сім'ї може стати неадекватність взаємин дорослих членів між собою, відсутність, недостатність або хибність знань батьків щодо виховання дітей та ін.

У сім'ї відбувається процес соціалізації дитини, що передбачає різнобічне пізнання маленькою людиною оточуючої соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної і колективної праці, прилучення до національної і вселюдської культури. Провідними чинниками у цьому процесі виступає структура сім'ї, пануюча у ній моральна атмосфера, спосіб внутрішньосімейного життя та його стиль. У більш широкому розумінні маються на увазі соціальні установки, система цінностей сім'ї, взаємини її членів між собою та ставлення до інших людей, моральні ідеали, потреби, сімейні традиції тощо.

Сімейне виховання засновується на емоційному, інтимному характері відносин, виявляється в глибокій кровній любові батьків до дітей і дітей до батьків. Байдужість батьків, які не задовольняють прагнення дитини до спілкування, до спільної емоційно забарвленої і значущої діяльності, призводить до затримки соціального розвитку дитячої особистості, тобто гальмуванню засвоєння нею норм, правил, звичок соціальної поведінки і навіть до формування її асоціального характеру. Це зумовлено тим, що внутрішньосімейні взаємини виступають для дитини першим специфічним зразком суспільних відносин, до яких вона залучається вже з перших днів появи на світ, і які мають значний (якщо не домінуючий) вплив на формування загальної моделі її життя в майбутньому.

Сім’я – головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності – через фізичну і соціокультурну зміну поколінь забезпечуючи можливість існування суспільства. У сім’ї створюється найбільше суспільне багатство – людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітина, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім’ї, сімейно-родинних відносин.

Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім’я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім’ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси.

Сім’я – це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім’ї, впливають на характер суспільних відносин, на стан і розвиток самого суспільства. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.

Як складова суспільства, сім’я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва, безробіття, соціальна незахищеність – усе це справляє негативний вплив на сім’ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Криза інституту сім’ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.

Педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім'ї.

Сім'я - заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою.

Сім'я - це особливого роду колектив, який грає у вихованні особистості дитини основну, довгострокову і найважливішу роль. У тривожних матерів часто виростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так пригнічують своїх дітей, що це призводить до появи у них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, який не стримує себе з найменшого приводу, нерідко, сам того не відаючи, формує подібний же тип поведінки у своїх дітей і т.д.

Традиційно головним інститутом виховання особистості дитини є сім'я. Те, що дитина в дитячі роки набуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього подальшого життя. Важливість сім'ї як інституту виховання обумовлена ​​тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість, жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з сім'єю. У ній закладаються основи особистості дитини, і до вступу до школи вона вже більш ніж наполовину сформувалася як особистість.

Сім'я може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. Позитивний вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього в сім'ї людей - матері, батька, бабусі, дідусі, брата, сестри, не відноситься до дитини краще, не любить її так і не піклується стільки про неї. Разом з тим жоден інший соціальний інститут не може потенційно завдати стільки шкоди в вихованні дітей, скільки може зробити родина.

Саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться як себе вести в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому в сім'ї вчать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб вона бачила, що у дорослих теорія не розходиться з практикою.

Кожен з батьків бачить в дітях своє продовження, реалізацію певних установок або ідеалів. І дуже важко відступає від них.

Конфліктна ситуація в сім'ї може сильно впливати на формування особистості дитини.

Взаємини в сім'ї - психологічні відносини суб'єктів, пов'язаних спорідненістю, спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою.

Відомо, що сім'я як мала соціальна група є найкращим виховним середовищем. Однак, деякі фактори, пов'язані зі складом сім'ї, станом її внутрішніх взаємин або виховно-невірними позиціями батьків, можуть викликати зниження виховної здатності сім'ї. Ці фактори можуть призводити до порушень у поведінці дітей і навіть до негативних явищ у формуванні їхньої особистості.

Одним із чинників, що порушують виконання виховних функцій сім'ї, можуть бути зміни в її складі. Сім'я є такою малою групою, яка постійно розвивається і видозмінюється.

У виконанні виховної функції по відношенню до дітей головну роль грає подружня пара - батько і мати. У зв'язку з цим говорять про повну сім'ю та неповну, коли відсутній один з батьків. Стабільність сімейного середовища є важливим чинником для емоційної рівноваги і психічного здоров'я дитини. Розпад сім'ї, викликаний розлученням або роздільним проживанням батьків, завжди приносить глибоке потрясіння і залишає у дитини міцну образу, яку можна лише пом'якшити. Це явище - істотна суспільно-виховна проблема.

Розлука з одним з батьків може привести до появи у дитини почуття страху, депресію і ряд інших симптомів неврозу.

Атмосфера напруженості і конфліктних сімейних ситуацій діє на дитину різко негативно. Будинок перестає бути для неї опорою, вона втрачає відчуття безпеки, зникає те джерело, яким була для неї сім'я, коли в ній панував емоційний зв'язок батьків, коли вони і світ їх цінностей були прикладом для наслідування. Порушення такої стабільності сімейної системи може привести дитину, особливо в молодшому шкільному та підлітковому віці, до пошуків опори поза домом. У такому стані діти легше піддаються зовнішнім впливам, тому що прагнуть до розрядки внутрішньої напруги.

Треба пам'ятати, що чим довші за часом розбіжності в сім'ї, тим сильніше їх негативний вплив на дитину. [2]

Динаміка сімейного життя і характер емоційного ставлення батьків до дитини мають істотне значення для формування її особистості.

Сім`я - первинний осередок суспільства, вона забезпечує біологічне відтворення населення, передачу з покоління в покоління накопичених суспільством соціального досвіду і знань.

Сім`я виконує певні функції. Під функціями сім`ї розуміється спосіб прояву життєдіяльності та активності сім`ї та її членів. Ці функції по ходу історії змінювалися: вони обумовлені соціально-економічними особливостями суспільства.

Члени сім'ї виконують взаємні зобов'язання і приймають певні обмеження заради надання підтримки одна одній. Сімейна підтримка, своєю чергою, сприяє розвитку індивіда й суспільства.

Порівняно з іншими соціальними інститутами сім'я має певні особливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини. Розглянемо їх.

1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства чи окремих його соціальних верств. Таким чином, на думку А. Карлсона [11], сім'я - це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом.

2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.

3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім - людей поза сім'єю.

4. Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спрацьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологічних механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне "зараження". При цьому забарвленість емоційних контактів впливає на формування почуття задоволення (незадоволення) собою і оточенням.

Особливо значною роль сім'ї у становленні особистості дитини є на первинному етапі її соціалізації [6, 23].

Так, на першій стадії (до одного року) дитина розвивається за віссю "довіра - недовіра". Ступінь розвитку почуття довіри до інших людей і світу загалом залежить насамперед від якості материнської турботи, причому не так від кількості їжі чи ласки, які здатна надати мати, як від особливостей спілкування, здатності матері передати відчуття стабільності, тотожності переживань, того, що вона є людиною, якій можна довіряти.

На другій стадії (1-3 роки) дитина розвивається за віссю "автономія - сором і сумнів". Насамперед формується здатність до самоконтролю тілесних виявів, встановлюється певне співвідношення виявів впертості і добровільності дій. Особливості такого співвідношення залежать від готовності батьків поступово надавати дитині можливість самостійно контролювати свої дії, ненав'язливо обмежуючи її в тих сферах життя, які є потенційно або реально небезпечними для дитини і оточуючих. Переживання сорому проявляються як лють, спрямована на себе, коли дитині забороняється бути самостійною, коли батьки постійно роблять усе за дитину, або очікують, що вона робитиме самостійно те, що поки що не спроможна робити, У результаті у дитини може сформуватися невпевненість у собі, слабка воля.

Третя стадія (3-6 років) визначається розвитком дитини за віссю "ініціативність - провина". При цьому ініціатива додає до автономії здатність брати на себе зобов'язання, планувати, розв'язувати нові завдання, набувати нових корисних навичок. Чи переважатиме у дитини ініціатива, значною мірою залежить від того, як батьки ставляться до її волевиявлення, визнають і задовольняють її право на допитливість, фантазію, творчість.

Почуття провини у дитини викликають батьки, які не заохочують її до самостійності або надмірно карають.

Таким чином, сім'я, особливості взаємодії батьків і дитини багато в чому забезпечують (чи не забезпечують) успіхи дитини на подальших етапах її соціалізації.

До характеристик, що визначають особливості соціалізації в сім'ї, зараховують [6; 43]:

- соціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь);

- превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї;

- тривалість і характер спілкування з дітьми;

- загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків;

- зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо);

- матеріально-побутові умови.

В Україні типовою є нуклеарна сім'я з невеликою кількістю дітей (52,1% - однією дитиною), із професійно зайнятими батьками, що підтримують здебільшого ділові контакти з родичами. У неповних сім'ях виховують 1,5 млн дітей. Внаслідок зменшення реальних доходів родин переважна їх більшість не має можливості створити для дітей сприятливі умови життя [6].

Отже, сучасна українська сім'я часто не має змоги повною мірою реалізувати свій виховний потенціал. Це спричинюється як особливостями суспільного виховання, так і негативними змінами всередині сім'ї: зниженням її стабільності, малодітністю, послабленням традиційної ролі батька, трудовою зайнятістю жінки та інше.

У педагогіці й психології загальновизнаним є положення про визначальну роль впливу особистості батьків на дитину. Це зумовлено особливостями сімейного мікроколективу, тими взаєминами, які існують між його членами.

Батьки виступають для дитини по-перше, джерелом емоційного тепла і підтримки. По-друге, - владою, найвищою інстанцією, розпорядником благ. По-третє - зразком і прикладом для наслідування. І, в-четвертих, - порадником. Усі чотири функції мають бути присутні у взаєминах із дітьми незалежно від їхнього віку, хоча питома вага кожної з них у різні періоди неоднакова. Наприклад, у ранньому дитинстві «лідером» виступає перша функція, потім пріоритетності набуває друга. У молодшому шкільному віці повинна переважати третя, а з настанням пубертатного періоду - четверта. З цього випливає необхідність перебудови характеру взаємин, змісту, форм і напрямів спілкування дорослих і молодших членів сім'ї. Та доволі часто цього не відбувається, ігнорується той факт, що з мірою дорослішання, у дітей накопичуються певні знання, формуються особисті смаки, погляди, своя система моральних цінностей, які не завжди співпадають, а іноді й різко відрізняються від тих, які склалися в їхніх батьків. У таких випадках позиція батьків, їхнє ставлення до дітей може звестися до двох крайностей.

Відповідно до першої, позиція батьків ґрунтується на переконаності, що влада над дітьми надана їм «від бога». Виходячи з цього, будуються й їхні взаємини з дітьми: замість намагання порозумітися, розібратися в тому, що стало причиною невиконання тих чи інших вимог, дорослі воліють деспотично нав'язувати дітям свої судження, оцінки, не пояснюючи при цьому, чим вони керуються. Причини для виникнення таких ситуацій можуть бути різноманітними: поведінка, манера вдягатися, зачіска, небажання дитини займатися якимось видом діяльності, небажані друзі тощо. Така позиція може призвести до серйозних негативних наслідків, адже зустрівши опір з боку дітей, батьки врешті-решт доходять висновку, що юнацький стиль життя, який не відповідає звичкам, смакам і уподобанням дорослих, є аморальним. Ґрунтуючись на такому переконанні, у своїх спробах виправити справу вони можуть дійти до жорсткої регламентації усього життя дитини, а це негативно позначається на її розвитку, на формуванні дитячої особистості в цілому.

Інша крайність полягає в тому, що батьки починають побоюватися своїх дорослих дітей і поступово капітулюють перед ними.

Обидві позиції спричинюють порушення нормальних взаємин (озлобленість на старших у першому випадку; скептично-поблажливе ставлення з боку дітей, а то й презирство - у другому) між поколіннями, втрати дорослими авторитету.

На особистість дитини особливо впливає стиль її стосунків з батьками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем.

Як відомо, існує кілька автономних психологічних механізмів соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей [4, 12]. Це насамперед ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти засвоюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому наслідування супроводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація передбачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв'язку з ними.

Крім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм підкріплення: заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм.

Батьки можуть використовувати різні засоби заохочення - соціально-психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї). При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіша, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприймають його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у протилежному випадку вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, що б вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.