7.3 Валютне регулювання: суть і необхідність

Валютне регулювання – це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюються на двох рівнях: міжнародному і національному.

Функції регулювання міжнародних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями. На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

Міжнародні органи валютного регулювання:

1) Міжнародний валютний фонд;

2) Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Має 2 філії : міжнародну фінансову корпорацію (МФК) для кредитування міжнародних приватних компаній за кордоном, та міжнародну асоціацію розвитку (МАР) яка надає формально кредити під безпроцентні позики терміном до 50 років;

3) Міжнародні фінансово-кредитні організації.

Валютний контроль – це важлива складова валютного регулювання, мета якого – дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Органи валютного регулювання: державна податкова інспекція (адміністрація) – контроль за повнотою сплати податків; державний митний комітет – вивіз та ввіз золота, валюти; міністерство зв’язку – переказ валюти за кордон.

Таблиця 7.2 Національні органи здійснення валютного регулювання

Органи валютного регулювання	Функції
Центральний банк	1) нагромадження і управління валютними резервами, операції з їх розміщення; 2) визначення сфери і порядку обігу іноземної валюти в країні; 3) встановлення правил і надання ліцензії КБ на здійснення операцій з валютними цінностями; 4) організація механізму обліку валютних операцій; 5) валютний контроль.
Міністерство фінансів	1) формування бюджетної політики щодо валютних цінностей; 2) формування і використання валютного фонду; 3) регулювання платіжного балансу й обслуговування зовнішнього боргу.
Органи валютного контролю	1) контроль за повнотою сплати податків; 2) контроль за повнотою переказу валюти, вивезення і ввезення золота, валюти.

В ідеальному світі валютний ринок мав би реагувати на всі впливи на нього та функціонувати як повністю вільний ринок. Проте валютний ринок, як багато інших ринків, не вільний від державного регулювання, бо центральні банки постійно втручаються у його функціонування. Наші поточні міжнародні фінансові умови, котрі називаються режимом керованого плавання (або нечистим плаванням), є такими, в яких обмінні курси коливаються з дня на день, але центральні банки намагаються впливати на обмінні курси їхніх валют через продаж та купівлю валюти.

Механізм валютного регулювання зводиться до таких форм:

Девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.

Об’єктивна основа: зниження офіційного валютного курсу в порівняні з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах; нестабільність платіжних балансів; нестабільність світової економіки. Наслідки: стимулювання експорту; стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку; підвищення конкурентноздатності країни на світовому ринку.

Ревальвація – підвищення курсу національної валюти відносно імпортних валют.

Наслідки: стимулювання імпорту; утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту; приплив імпортних (іноземних) інвестицій.

Валютна інтервенція – операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної – іншої держави.

Наслідки: зміна попиту і пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку; кореляція обмінних курсів валют. Способи здійснення валютних інтервенцій: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через “СВОП”- угоди); за рахунок продажу цінних паперів, вміщених в іноземній валюті, в т.ч. кредитних позицій.

Платіжний баланс – співвідношення всієї сукупності надходження із-за кордону платежів та їх надходження за кордон за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів.

Структура платіжного балансу

І. Баланс поточних операцій:

1) торговий баланс – це співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів:

а) експорт;

б) імпорт.

2) баланс послуг і некомерційних платежів:

а) платежі й надходження від транспортних перевезень, від усіх видів зв’язку;

б) міжнародний туризм;

в) утримання дипломатичних, торговельних і культурних представництв;

г) надходження від інформаційних, культурних, наукових обмінів.

ІІ. Баланс руху коштів і кредитів – співвідношення платежів і надходжень щодо ввезення та вивезення приватних і державних капіталів, одержаних і наданих міжнародних кредитів.

а) довгострокові і середньострокові позики;

б) короткотермінові кредити, поточні рахунки національних банків у зарубіжних банках.

Фактори, які впливають на стан платіжного балансу: нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція; циклічні коливання економіки; ріст закордонних державних видатків; міжнародна фінансова взаємозалежність; зміни в міжнародній торгівлі; негативний вплив інфляції; форс-мажорні обставини – стихійні лиха, переворот тощо.

Заходи щодо вирішення сальдо платіжного балансу: використання золотовалютних резервів держави; залучення зовнішніх джерел фінансування.

Якщо дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок вищезазначених заходів, то уряд може вдатися до наступних заходів:

- провести дефляцій ну політику, спрямування на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

- девальвувати національну валюту;

- запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Валютні резерви виражають платоспроможність країни перед іншими країнами та міжнародну валютну ліквідність.

Центральні резерви: 1) іноземна валюта (депозити, скарбні векселі, чеки, ринкові цінні папери); 2) авуари (грошові ресурси банку, що є на його рахунку у закордонних банках); 3) резервні позиції в МВФ; 4) золото.