5.5 Фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки.

Щоб грошово-кредитна політика була результативною, її потрібно тісно узгоджувати із фіскально-бюджетною політикою.

Фіскально бюджетна політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основні функції фіскально-бюджетної політики:

- вплив на стан господарської кон’юнктури;

- перерозподіл національного доходу;

- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Типи фіскально-бюджетної політики: 1) дискреційна; 2) недискреційна.

Дискреційна фіскально-бюджетна політика – політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Основні засоби дискреційної фіскально-бюджетної політики:

- зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов’язаних з витратами;

- зміна програм “трансфертного” типу (перерозподільчих);

- циклічні зміни рівня податкових ставок.

Недискреційна фіскально-бюджетна політика – це пасивна політика, пов’язана з автоматичною зміною в рівнях державних витрат і податків.

У сфері державного регулювання ринкової економіки є необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні допустимого (більше 3-4% ВВП) дефіциту державного бюджету та відмінного сальдо платіжного балансу.

Дефіцит державного бюджету – це перевищення видатків над його доходами.

Дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У протилежному випадку він негативно відображається на формування грошової, кредитної системи і всієї економіки в цілому. Дефіцит державного бюджету є основною причиною інфляції.

Джерела покриття дефіциту державного бюджету:

- збільшення кількості грошей (емісії);

- збільшення випуску облігацій Міністерства фінансів (казначейства);

- скорочення валютних резервів центрального банку;

- позики в зовнішніх кредиторів.

Тобто, для покриття дефіциту держаного бюджету держава може друкувати гроші, робити позики або витрачати свої валютні резерви.

Сеньйораж – це дохід, який отримує уряд внаслідок монопольного права друкувати гроші.

Покупцями облігацій Міністерства фінансів (казначейства) можуть бути:

- центральний банк;

- комерційні банки;

- домашні господарства;

- іноземці (як приватний, так і суспільний сектори).

Купівля центральним банком державних боргових зобов’язань називається монетизацією бюджетного дефіциту.

Монетизація дефіциту державного бюджету призводить до інфляції. У країнах з високою інфляцією населення, як правило, не купує нових державних боргових зобов’язань, валютні резерви центрального банку вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит шляхом емісії.

Контрольні питання:

1. Що являє собою грошова система?

2. Від чого залежить тип грошової системи? Охарактеризуйте основні типи грошових систем.

3. Чим характеризується золотомонетний стандарт?

4. Які елементи включає сучасна грошова система?

5. Назвіть недоліки біметалістичної грошової системи.

6. Охарактеризуйте емісійну систему.

7. За допомогою яких інструментів і методів Центральний банк регулює грошову масу в обігу?

8. Назвіть основні грошові реформи, що проводилися в Україні.

9. Проведіть порівняльний аналіз біметалізму та монометалізму.

10. Охарактеризуйте види та форми проявлення інфляції.

11 Які існують теорії інфляції?

12. Що є основними причинами, які викликають різні види інфляції?

13. Які особливості інфляції в Україні?

14. Які важливі заходи передбачаються монетаристською моделлю фінансової стабільності?