3.5 Закон кількості грошей, необхідних для обігу

Закон грошового обігу полягає в тому, що протягом даного періоду часу для обігу необхідна певна, об’єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Зміст цього закону можна виразити рівнянням:

, де

– фактична маса грошей в обігу; – об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Виходячи з відомого рівняння Фішера, кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкість обігу грошової одиниці:

,

– абсолютний рівень цін; – реальний обсяг виробництва; V – швидкість обігу грошей.

В країнах з розвиненою ринковою економікою врахування вимог закону К_Н здійснюється на основі визначення стану грошового обігу, тобто фактичної міри збалансованості К_Ф і К_Н та розробки і впровадження в життя відповідної кредитної та бюджетної політики.

Збалансованість К_Ф і К_Н є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Через механізм виведення з рівноваги К_Ф і К_Н на сталість грошей впливають фактори їх кількості та швидкості обігу. Вони безпосередньо впливають на величину К_Ф, постійно збільшуючи її щодо К_Н. Це пояснюється з одного боку, прагненням емітентів одержати додаткові грошові ресурси за рахунок нового випуску грошових знаків, а з іншого – прискоренням обігу грошей внаслідок удосконалення організації й автоматизації грошового обігу.

3.6 Механізм поповнення маси грошей в обороті

Випуск в обіг грошових знаків у всіх формах називається емісією. Розрізняють первинну емісію (здійснюють центральні банки), і вторинну емісію депозитних грошей комерційних банків.

Центральним банкам належить виняткове право здійснення банкнотної емісії. Згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” НБУ є емісійним центром і йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг.

Банкнотна емісія має кредитний характер - кожному впровадженню в обіг певної суми банкнотних знаків на рахунок в Центральному банку має відповідати певна кредитна позиція (чи то кредит уряду, чи комерційного банку, чи зарубіжні активи).

Іншим каналом поповнення маси грошей в обороті є система обслуговування бюджетного боргу. Вона ґрунтується не на випуску нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов’язань.

Продаючи цінні папери, держава позичає гроші у суб’єктів фінансового ринку й оформлює ці позики як державний борг країни. Купуючи державні зобов’язання, центральний банк створює “базу” для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо цінні папери держави розміщуються поза емісійними установами, то приріст державного боргу не впливає на пропозицію грошей. У цьому випадку відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позикового капіталу.

Центральний банк здійснює емісію грошей у разі купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Емітентами грошової маси є також комерційні банки. Вони утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли надають позику, грошова маса зростає, коли отримана позика повертається, то грошова маса зменшується. Такий ефект емісії грошей має місце, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери, тоді державні зобов’язання перетворюються в платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива також шляхом придбання банком іноземної валюти. І навпаки, продаж державних цінних паперів чи продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси.

Обов’язкові резерви – це частка (норма у відсотках) банківських депозитів, яка згідно вимог чинного законодавства чи у відповідності до діючих нормативних актів має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у ЦБ. Норми обов’язкових резервів в Україні встановлюється НБУ. Їх визначення має за мету:

- забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків;

- підтримання ліквідності банків;

- регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей: за допомогою високої норми резерву звужувати емісію, низької – стимулювати.

Банк може видавати нові позики й утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, які перевищують встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов’язаний зберегти.

Видаючи кредит, банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу. Банк відкриває рахунок, з якого боржник виписує чеки для розрахунків зі своїми кредиторами. Чеки надходять в інші банки, збільшуючи їх депозитний потенціал і можливості кредитування. Тому, депозитні суми, надходячи в міжбанківський оборот, мають властивість до самозростання грошової маси. Ланцюгова реакція охоплює інші банки і, таким чином, у банківській системі виникають нові кредити та депозити.

Зв’язок між банківськими резервами та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор – це величина коефіцієнта, на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку:

, де

т – величина грошового мультиплікатора чи коефіцієнт експансії депозитів; MR – норма обов’язкових резервів.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) нормативних резервів з даною величиною MR.

Щоб визначити максимальну суму нових грошей (М), що можуть бути утворені банківською системою на основі даної суми наднормативних резервів (Е), треба помножити Е на коефіцієнт експансії (т). Отримаємо формулу:

,

яка визначає ефект кредитного мультиплікатора в реальному грошовому вираженні.