Екзаменаційний білет № 1

1. Поняття предмет та визначення кримінології.

2. Соціологічні концепції причин злочинності: загальна характеристика.

Соціологічний напрямок з'явився внаслідок розчарування, втрати інтересу до суто біологічних аспектів вивчення злочин­ності. Спочатку він мав характер стихійного протесту гнітючої більшості криміналістці проти такого підходу до цієї проблеми, а з часом набув характеру різкої критики деяких положень антро­пологів. Після з'їзду Міжнародної спілки криміналістів у 1889 р. цей напрямок оформився організаційно й загалом кон­цептуально. Для нього було характерне сполучення криміналь­но-правової доктрини та соціологічного бачення злочинності.

Кримінологи-соціологи цікавилися, передусім, залежністю між злочинним і соціальним середовищем. Серед причин зло­чинності вони називали, передовсім, соціальні обставини, що коре­няться не стільки в порочному індивіді, скільки в порочному суспільстві. Основні принципи соціологічного напрямку: злочин - явище соціальне; злочинцями не народжуються, ними стають під упливом несприятливого середовища.

Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезенто­ваний теоріями соціальної дезорганізації та диференціального зв'язку.

Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в за­лежність від процесу функціонування суспільства загалом.

Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо,упраці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та насліду­вання. Обидві його праці "Закони спадкоємства" й "Філософія по­карання" (1890 р.) були надруковані в Парижі. Злочинців він на­зивав своєрідним "соціальним експериментом" і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на ршних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвину­ваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.

3. Попередження необережних злочинів.

Запобігання злочинам, учиненим з необережності, як і іншим видам злочинів, повинно здійснюватися на двох взаємопов’язаних рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному. При цьому пріоритет, безумовно, має належати заходам загальносоціального запобігання, спрямованим на удосконалення управління суспільством, розвиток науково-технічного прогресу, покращення умов і охорони праці, поліпшення техніки безпеки, впровадження сучасних засобів механізації, автоматизації, комп’ютеризації виробництва і до певної міри сфери побуту, укріплення соціальної, виробничої і технологічної дисципліни, виховання у населення почуттів громадянської відповідальності й обов’язків, екологічної правосвідомості тощо. Це різні за змістом заходи соціального, економічного, організаційно-управлінського, технічного та іншого характеру, що передбачені, як правило, у загальнодержавних соціальних програмах та інших не менш важливих документах вищих органів влади і управління і реалізація яких розрахована на тривалий строк.

Спеціально-кримінологічні заходи при запобіганні необережній злочинності мають певною мірою обмежений характер порівняно із запобіганням умисним злочинам. При вчиненні необережних злочинів відсутні підготовка до злочину або замах на злочин, співучасть, і тому неможливо застосувати деякі форми і методи, що характерні для запобігання умисним злочинам (наприклад, виявлення особи, що готується до злочину, та запобігання злочину, припинення розпочатих злочинів, встановлення співучасників, злочинної організованої групи тощо). Тому в системі заходів запобігання необережній злочинності питома вага зально-соціальних заходів є значно вищою.

Серед заходів же спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, учиненим з необережності, домінуюче становище повинна займати профілактика, серед головних напрямів якої слід визначити такі. Вплив на знаряддя і засоби виробництва, джерела підвищеної небезпеки. Цей напрямок передбачає розробку нових, максимально безпечних для людини і оточуючого середовища машин і механізмів; впровадження нових, особливо, екологічно чистих технологій; технічне удосконалення і підвищення надійності устаткування, що вже використовується на виробництві; поліпшення контролю за технічним станом знарядь і засобів, їх своєчасна діагностика; нейтралізація небезпечних факторів, властивих технічним системам, і зменшення можливої шкоди від їх експлуатації; наявність відповідної технічної документації на устаткування, чітка регламентація вимог його експлуатації і правил техніки безпеки при поводженні з ним; недопущення сторонніх або непроінструктованих належним чином осіб до експлуатації машин і механізмів, максимально можливе обмеження доступу до зони їх дії інших працівників; вилучення із побутового обігу небезпечних предметів (зброї, отруйних, вибухових речовин) та ін.

Вплив на криміногенну ситуацію. Цей напрямок передбачає забезпечення належного технічного стану об’єктів, що становлять або можуть становити підвищену небезпеку (дороги, шахти, цехи, технологічні лінії тощо); поступове скорочення, нейтралізацію і ліквідацію джерел підвищеної небезпеки залежно від об’єктивної можливості й економічної доцільності; виведення з експлуатації будівель і споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці; встановлення надійного попереднього контролю за небезпечною ситуацією, виявлення різних відхилень устаткування від норми на ранніх стадіях; впровадження на виробництві, транспорті спеціальних пристроїв, що сигналізують про наявність небезпечної ситуації, або блокують неправильні дії особи; чітку регламентацію дій у типових небезпечних ситуаціях і відпрацювання стандартів поведінки в них та ін.

Вплив на особу. Цей напрямок передбачає належний підбір працівників для роботи, що пов’язана з джерелами підвищеної небезпеки, не тільки за професійним критерієм, а й з урахуванням психологічних та психофізичних якостей; встановлення і удосконалення контролю за діяльністю осіб, пов’язаною з підвищеною небезпекою, постійний огляд стану їх здоров’я, наукову організацію їх праці з урахуванням рекомендацій медицини і психології, обов’язковий інструктаж за спеціальними програмами.

Певну специфіку мають заходи профілактики злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, які полягають у комплексному впливі на всі елементи «людина — дорога — транспорт». До таких заходів необхідно віднести постійний контроль за додержанням правил безпеки дорожнього руху всіма учасниками руху; своєчасне запобігання порушенням незлочинного характеру, які можуть перерости в злочини; виховний і правовий вплив на водіїв, обслуговуючий персонал, населення; вивчення та роз’яснення Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; підтримка в належному стані доріг і дорожнього господарства, технічного стану транспортних засобів; удосконалення діяльності державних органів безпеки руху тощо.

Усі заходи профілактики необережних злочинів мають схожість і можуть збігатися із заходами захисту від випадкового заподіяння шкоди, оскільки вони зорієнтовані не тільки на можливих правопорушників, але і на запобігання випадковій шкоді. Проте це не зменшує їх антикриміногенного впливу, через те що досягається та сама мета — недопущення необережної злочинної поведінки особи