96. Речові права на чуже майно. Загальна характеристика прав на чужі речі.

У ст.395 ЦКУ система речових правами на чуже майно вважаються: право володіння, сервітут, суперфіцій, емфітевзис. Законом можуть бути передбачені інші речові права на чуже майно. Види речових прав та їх зміст, порядок виникнення та припинення встановлюються виключно законом, а не за домовленістю сторін. Принцип встановлення речових прав законом розповсюджуються, перш за все, на обмежені речові права (права на чужі речі), оскільки саме вони схожі на права зобов’язальні і даний принцип проводить межі між ними та зобов’язальними правами. Новий ЦКУ передбачає такі види речових прав, як право власності і речові права на чуже майно. Згідно зі ст. 395 ЦКУ речовими правами на чуже майно визнаються: 1) право володіння; 2)право користування (сервітут); 3)право забудови земельної ділянки (суперфіцій); 4) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Також право володіння не можна змішувати з категорією прав на чуже майно (речі). Єдина спільна ознака, що поєднує володіння з правами на чуже майно (речі), - це передбачено у ст.396 ЦКУ можливість захисту права, у тому числі і від власника майна.

97. Сервітути. Поняття та види.

Сервітути у перекладі означає «рабство речі». Є 2 види сервітутів – реальні (земельні) та особисті (узуфрукт, узус і хабітаціо). Реальні встановлювалися на користь відповідної земельної ділянки (пануючої) з метою задоволення потреб її власника за рахунок сусідньої земельної ділянки (службової). Особисті встановлювалися на користь певної особи (право проживання), а їх об’єктом могла бути будь-яка річ, не лише земельна ділянка. Сервітути можуть бути встановлені законом, договором або рішенням суду. Тобто виникають ці сервітути однаково, але вимоги щодо форми договору різняться (так, земельний підлягає державній реєстрації). Спільним для них є також зміст, який складає такі правомочності його суб’єктів: 1)особа може користуватися чужим майном лише у межах, визначених сервітутом; 2) сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном; 3) сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений; 4) сервітут не підлягає відчуженню; 5) суб’єкт сервітуту зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані власникові земельної ділянки або іншого нерухомого майна. Земельний сервітут може встановлюватися щодо іншого виду нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

98. Емфітевзис.

Емфітевзис – це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що виникає на підставі договору між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою як землекористувач. Емфітевзис може встановлюватися на визначений і на невизначений строк, але за домовленістю сторін. Якщо на невизначений строк, кожна зі сторін може відмовитися від нього, попередивши про це другу сторону не менше як за рік до такої відмови. Згідно з ЦКУ власник зем. ділянки має право: вимагати від землекористувача використання земельної ділянки за призначенням, встановленим у договорі; одержувати плату за користування нею; переважне право купівлі у разі відчуження нею; на одержання відсотка від ціни продажу в разі продажу користування. Власник зобов’язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав. Землекористувач має право користуватися зем. ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов’язаний: вносити плату за користування зем. ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом; ефективно використовувати зем. ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, що можуть призвести до погіршення екологічної ситуації; письмово повідомити власника про відчуження права користування зем. ділянкою; сплатити відповідний відсоток від ціни продажу права користування, розмір якого передбачений договором. Емфітевзис припиняється у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який встановлено емфітевзис; викупу земельної ділянки з метою суспільної необхідності; за рішенням суду; в інших випадках, встановлених законом.

99. Суперфіцій.Суперфіцій – це право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Власник зем. ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціо-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Ознаки: є довгостроковим, відчужуваним і таким, що успадковується. Підстави виникнення може бути договір або заповіт. Може бути строковий або безстроковий. Власник земельної ділянки, наданої для забудови має такі права та обов’язки: одержувати плату за користування нею; одержувати частку від доходу землекористувача (суперфіціарія), якщо на земельній ділянці збудовані промислові об’єкти; володіти, користуватися зем. ділянкою в обсязі, встановленому договором із землекористувачем; вимагати від землекористувача використовувати зем. ділянку відповідно до умов договору. Землекористувач має право: користуватися зем. ділянкою в обсязі, встановленому договором; право власності на будівлі, споруджені на зем. ділянці, переданій йому для забудови. Суперфіціарій зобов’язаний: вносити плату за користування зем. ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом; використовувати зем. ділянку відповідно до її цільового призначення (ст.415 ЦК). Згідно з ЦК суперфіцій припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку права користування; 3) відмови землекористувача від права користування; 4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд; 5) може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.