40. Причини правосуб’єктності держави Україна. Державний імунітет( внутрішній, зовнішній)

Суверенна держава є основним суб'єктом міжнародного права. У міжнародно-правовій літературі здавна використовується поняття держави, представляє єдність трьох елементів - суверенної влади, населення, території. Держава - необхідна форма організації населення для участі в міжнародному співтоваристві, для представництва та захисту його інтересів.

Норми, що визначають статус держави, реалізуються, в першу чергу, в Його правосуб'єктності. Таким шляхом визначаються становище держави в міжнародному співтоваристві, його потенційні можливості.

Основні права і обов'язки - категорія, що відображає умови, необхідні для життя держави в рамках міжнародного співтовариства. Тому вони відносяться до категорії так званих невід'ємних прав, які в нормальних умовах не можуть бути обмежені.

Кожна держава має право вимагати вирішення суперечок мирними засобами і зобов'язане поважати відповідне право інших держав. Кожна держава має право самостійно вирішувати свої внутрішні справи і зобов'язана не втручатися у відповідні справи інших держав. Держава має право на співпрацю з іншими державами на основі демократичних принципів, закріплених Статутом ООН, і несе обов'язок співпрацювати. Держава має право вільно вибирати свою соціально-політичну систему і зобов'язане поважати відповідне право інших держав, а також рівноправність і самовизначення народів.

Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції. Остання є проявом суверенітету і означає державну владу, її обсяг і сферу дії. За обсягом розрізняють юрисдикцію повну і обмежену, по сфері дії - територіальну і екстратериторіальний, за характером влади - законодавчу, виконавчу, судову.

Повна юрисдикція означає владу держави наказувати поведінку і забезпечувати реалізацію своїх приписів всіма наявними в його розпорядженні законними засобами. Обмежена означає, що держава може наказувати поведінка, проте вона більшою чи меншою мірою обмежена у використанні коштів, які забезпечують виконання приписів.

В силу територіального верховенства держава здійснює повну юрисдикцію в межах своєї території. В силу особистого верховенства - обмежену юрисдикцію щодо своїх громадян за кордоном.

Юрисдикція повинна здійснюватися з дотриманням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет випливає з принципу суверенної рівності. Раніше імунітет був абсолютним, поширювався на будь-яку діяльність іноземної держави та його власність. В кінці минулого століття з'явилася, а в наш час знайшла широке визнання концепція обмеженого імунітету. Відповідно до цієї концепції, імунітет обмежується лише тими відносинами, в яких держава виступає як носій суверенної влади, діями, які здійснюються в силу державної влади.

Істотне значення має зміст поняття "держава" в плані імунітету, від чого залежить коло органів і осіб, які користуються імунітетом. У проекті статей Комісії міжнародного права ООН це поняття визначено як таке: держава і його різні органи управління; політичні підрозділи держави, які мають право здійснювати прерогативи державної влади; установи або інститути держави за умови, що вони мають право вживати дії в здійсненні прерогатив державної влади, представники держави, що діють в цій якості.

Державний імунітет

Імунітет - слово латинського походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, згідно з яким державі або її органам не може бути пред'явлений позов у ​​суді іноземної держави.

Як уже зазначалося, коли держава є суб'єктом міжнародних економічних відносин з іншими державами або з міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами міжнародного економічного права. Одночасно вона може вступати у від-

носин міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами, окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають, регулюються нормами міжнародного приватного права.

Міжнародне приватне право - це система правових норм, які покликані регулювати цивільно-правові, сімейні та трудові відносини міжнародного характеру, в яких суб'єктами переважно є іноземні юридичні особи, іноземні громадяни та особи без громадянства. Але незалежно від того, які це відносини, якими нормами (чи міжнародного економічного права, чи міжнародного приватного права) вони регулюються, в обох випадках тут діє принцип імунітету держави. В даному випадку під ним розуміють непідлеглість однієї суверенної держави дії законодавства іншої держави і непоширення на одну державу, її органи юрисдикції (судочинства) іншої держави. Цей принцип діє як в міжнародному публічному, так і в міжнародному приватному праві. В його основі лежить суверенітет держав, їх суверенна рівність і незалежність однієї від іншої. З огляду на це, жодна держава не може здійснювати свої владні функції відносно іншої держави, її органів, а також її власності.

Однак слід підкреслити, що не виключається підлеглість однієї держави юрисдикції суду іншого. Але це можливо лише за умови попередньої згоди відповідної держави. Така згода може бути виражена і через укладення міжнародного договору. Про це свідчить і зміст ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», в якому зокрема зазначається, що спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності в процесі такої діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України або іншими органами за вибором сторін.

Розглядаючи питання про імунітет держави, не слід робити висновок про те, що всякого роду спірні питання, що виникають, не можуть взагалі розглядатися. Відповідні позови до держави, не належним чином виконує свої зобов'язання, можуть бути предметом розгляду в судах цієї самої країни або, за його згодою, в судах іншої країни. Так, при укладанні угод в рамках міжнародної торгівлі, як правило, передбачається внесення до їх змісту питання про те, хто може бути арбітром у випадках, коли виникнуть які-небудь суперечки.

Наявність імунітету в держави не означає, що їм наділені і відповідні господарські організації, наприклад державні, які виступають як юридичні особи. В даному випадку мова йде про зовнішньоторговельні об'єднання, морські пароплавства, в оперативному управлінні яких знаходяться державні торговельні судна. Існування принципу роздільної майнової відповідальності між державою та її юридичними особами означає, що за невиконання зобов'язань перед іноземними контрагентами (фірмами) майнову відповідальність несуть юридичні особи самостійно. Це положення, наприклад, чітко вказано в ст. 32 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», в якій записано, що Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, як і вони не несуть такої відповідальності за дії України як держави.