1.Зміст і технологія мовно-мовленнєвої підготовки учнів початкової школи. Об’єкт, предмет, система понять.

Відповідно до Державного стандарту загальної середньої освіти України, навчальних концепцій, чинних програм з рідної (української) мови пріоритетною є мовленнєва підготовка учнів, спрямована на формування мовної особистості випускника середньої школи, зокрема вироблення умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях. Реалізується це завдання насамперед у процесі роботи над розвитком мовлення (мовленнєва змістова лінія програми). Призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування й удосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності - аудіюванні, читанні, говорінні, письмі (мовленнєва компетенція). Робота над мовною теорією, формування знань, умінь і навичок з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення учнів.

Мовленнєва підготовка учнів здійснюється на всіх уроках української мови. Передбачені програмою й спеціально відведені уроки розвитку мовлення. Зміст і технологію мовленнєвої підготовки учнів розробляє методика розвитку мовлення, яка має свій об'єкт вивчення, предмет і систему понять.

Об'єктом вивчення є процес розвитку мовлення школярів, предметом - зміст, форми, методи й прийоми роботи над розвитком мовлення на уроках рідної (української) мови.

Методика розвитку мовлення має систему основних понять, як-от: "розвиток мовлення", "робота з розвитку мовлення", "зв'язне мовлення", "висловлювання", "мовленнєва ситуація", "види творчих робіт", "види мовленнєвої діяльності", "комунікативні уміння" тощо.

Теорет основи розвитку мовлення ґрунтуються на здобутках суч науки, лінгвістики, лінгводидактики, психології, психолінгвістики, соціолінгвістики, комунікативної лінгвістики, важливим для технології формув ЗУН є психолінгвістичне розуміння мовлення, як діяльності що скл з послідовних і взаємозумовлених фраз.

2.Загальні психолого-педагогічні, дидактичні і методичні основи формування в молодших школярів умінь будувати зв’язні висловлювання.

Будуючи зв’язне висловлювання (усне чи письмове), мовець спирається на наявний у нього запас слів і граматичних моделей. Це матеріал довгочасної пам’яті. Другий компонент довгочасної пам’яті - запас уявлень і понять, набутих у різні моменти життя.

Створення монологу починається із авторського задуму. Він теж формується у механізмі утримання і випередження, але стосується не окремого речення, а всього висловлювання, спрямовує увесь хід думки під час його побудови.

Авторський задум народжується із певних мотивів спілкування. Виникає бажання, потреба розповісти про якісь події, довести своє твердження, описати суттєві ознаки явищ дійсності, які ми сприймаємо. З огляду на певну мету і ситуацію мовлення виявляються намір, про що ми скажемо, як, з якою метою.

Процес творення висловлювання включає такі необхідні етапи:1) орієнтування в умовах спілкування;2) планування ходу думки;3) добір найбільш необхідних мовних засобів для їх вираження;4) забезпечення зворотного зв’язку.

Виділяють групи узагальнених умінь зв’язного мовлення, яким треба навчити школярів, щоб вони могли викладати свої думки і почуття повно, чітко:інформативно-змістові;структурно-композиційні;граматико-стилістичні;редагування.

Будь-яке висловлювання розпочинається з орієнтації у ситуації спілкування, аналізуються умови, мотиви мовлення: з’ясовується для чого створюється дане висловлювання (з метою спілкування, повідомлення чи впливом на співбесідника), для кого воно призначене. Якщо ж аналіз умов здійснено правильно, будувати саме висловлювання уже не важко, оскільки програма його визначається переважно завданнями і обставинами.

Тема висловлювання - це питання, яке вирішує автор, це те, про що у творі розповідається. Основна думка - це відповідь на поставлене темою питання. Розв’язуючи дане питання автор добором фактів, мовних засобів, послідовністю, способом і стилем викладу матеріалу виражає основну думку твору. Без чітко вираженої мети, основна думка мовлення стає беззмістовною, перестає слугувати меті спілкування.

Потрібно навчити дітей:

1. аналізувати зібраний матеріал, відбирати у ньому те, що необхідно для розкриття задуму;2. групувати зібраний матеріал, пов’язуючи між собою факти, думки в окремі частини висловлювання (мікротеми);3. визначити, у якій послідовності доцільно розташувати ці логічно завершені частини;4. продумувати смислові зв’язки між частинами тексту і сусідніми реченнями та знаходити словесне вираження цих зв’язків;5. виділяти особливо значимі для висловлення думки слова (за допомогою граматичного та інтонаційного засобу).

Молодші школярі, навчаючись творити власний текст, на перших кроках навчання не помічають пропусків головного у змісті висловлювання, порушень логічної послідовності у викладі, невиправданих повторів тих самих слів, одноманітних конструкцій.

Потрібна систематична, цілеспрямована робота, щоб виробити в дітей звичку до свідомого контролю за якістю свого мовлення, прищепити їм уміння редагувати власний текст.

3.Основні напрями роботи з розвитку мовлення молодших школярів. Охарактеризувати кожен з трьох напрямів: Збагачення словникового запасу учнів і розвиток граматичної будови їх мовлення здійснюється систематично на різних уроках української мови, постійно супроводжує процес засвоєння мови як засобу спілкування й відповідає принципу практичної спрямованості навчання, визначеному в програмі "Рідна (українська) мова

Усвідомлення школярами функцій мовних одиниць виробляє потребу відбирати л використовувати точні, виразні, різноманітні мовні засоби, що сприяють ефективній мовленнєвій комунікації. Цей напрям роботи ґрунтується на розумів: учнями слова як носія лексичного і граматичного значення:□ слово - це мовний знак, що називає певні предмети, явища, події, ознаки, якості указує на кількість, час, місце, напрям, спосіб дії тощо;□ слово може співвідносити між собою інші слова, сполучати, підсилювати значення, виражати почуття тощо;□ слово у сполученні з іншими словами може втрачати своє значення, а набувати спільного з ними значення;слово може мати кілька значень, що встановлюється тільки з лінгвістичного або ситуативного контексту;□ слово здатне звужувати або розширювати своє значення;□ слово може об'єднуватися в різні групи за значенням.

Збагачення словникового запасу та граматичної будови мовлення школярів в процесі навчання мови й мовлення передбачає реалізацію таких основних завдань:□ поступового кількісного поповнення індивідуального словника;□ уточнення лексичного значення та сфери використання відомих слів;□ ознайомлення з новими лексичними значеннями наявних у словнику учнів багатозначних слів;□ використання паралельних лексичних і граматичних форм як засобу збагачення, увиразнення та урізноманітнення мовлення;□ вилучення з активного словникового запасу позалітературних елементів, суржику;□ засвоєння власне української лексики;

□ розвитку мовного чуття, естетики слова;□ виховання потреби активного використання національних етикетних формул.

Засвоєння норм української літературної мови супроводжує весь процес вивчення навчального матеріалу мовленнєвої та мовної змістових ліній програми, відповідно до яких ознайомлення з мовною системою є основою для формування мовних і мовленнєвих умінь і навичок, що ґрунтуються на засвоєнні норм літературної мови.

Завдання цього напряму роботи з розвитку мовлення полягає в забезпеченні умов для свідомого, систематичного й послідовного сприйняття учнями правил нормативності української мови, у формуванні умінь і навичок дотримуватися засвоєних норм, знаходити та виправляти недоліки й помилки в змісті, побудові та мовному оформленні власних і чужих висловлювань.

Можна виділити два етапи засвоєння норм, літературної мови: 1) супроводжувальний (основна школа): засвоєння норм, супроводжує зміст навчальної мовленнєвої діяльності та навчального мовного матеріалу; 2) систематизуючо-узагальнюючий (старша школа): удосконалення нормативності мовлення та систематизація й узагальнення вмінь з культури мовлення та риторики.

Формування в учнів умінь і навичок будувати власні й сприймати та відтворювати чужі усні та писемні висловлювання (зв'язне мовлення).

Цей напрям роботи представлений мовленнєвою змістовою лінією шкільної програми, де визначено зміст навчального матеріалу:1) відомості про мовлення (загальне уявлення про мовлення і спілкування, вил мовленнєвої діяльності, мета спілкування, мовлення монологічне й діалогічне основні правила спілкування, текст, тема й основна думка висловлюваний простий і складний план, стилі, типи, жанри мовлення та ін.),2) перелік основних видів робіт за кожним видом мовленнєвої діяльності:□ сприймання чужого мовлення: аудіювання, читання мовчки;□ відтворення готового тексту: виразне читання вголос, усні (говоріння) і письмові (письмо) перекази;□ створення власних висловлювань: діалог, монолог .

4.Методичні принципи, що забезпечують ефективність мовленнєвої підготовки учнів. Пояснити, на чому вони грунтуються.Єдність розвитку мовлення й мислення. Цей принцип ґрунтується на врахуванні найважливішої функції мовлення в процесі спілкування - передавати думки - та зумовлює когнітивну методику навчання мови н мовлення в школі.

Мовлення вважають процесом матеріалізації думки, перетворення думки в слово. Мислення ширше поняття ніж мовлення, оскільки операється не тільки на мову. Учені розрізняють внутрішнє і зовнішнє мовлення. Внутрішнє мовлення реалізується з великою швидкістю як мовне оформлення думки без її висловлювання усно або на письмі. Зовнішнє мовлення - це процес мовленнєвої діяльності: кодування (говоріння, письмо); декодування (аудіювання, читання). Діяльність, спрямовану на створення відповідних зв'язних висловлювань (текстів), називають мисленнєво-мовленнєвою.

Взаємозв'язок розвитку усних і писемних видів мовленнєвої діяльності. Вибір усної або писемної форми мовлення залежить насамперед від умов, мети, характеру спілкування, кількості учасників. У навчальному процесі учні паралельно розвивають уміння й навички слухання, говоріння, читання й письма. Це зумовлено тим, що всі види мовленнєвої діяльності характеризуються цілеспрямованістю й складаються з кількох послідовних фаз (орієнтування, планування, реалізації та контролю). Відповідно до цих фаз і здійснюється окрема мовленнєва дія, зумовлена мовленнєвою ситуацією, наприклад, необхідністю відповісти на запитання, спонукати до дії, написати листа тощо.

Зв'язок розвитку мовлення з формуванням мовної компетенції зумовлений тим, що мовленнєві уміння й навички залежать від знань мовної системи, володіння нормами літературної мови. Мовленнєві уміння й навички формуються поступово, відповідно до сформованих мовних умінь і навичок як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини. Комунікативна орієнтація навчання зумовлює необхідність поєднання різнорівневих та різноаспектних мовних явищ, що функціонують у мовленні комплексно, у тісному взаємозв'язку. Тоді мовні та мовленнєві уміння й навички формують комунікативну вправність. Наприклад, знання учнями функцій кличного відмінка, написання й вимови закінчень слів у цій формі допомагають реалізувати комунікативну мету.

Зв'язок розвитку мовлення з формуванням стратегічної компетенції. Мовленнєва підготовка учнів залежить від розвитку загально-пізнавальних, організаційних, естетико-естетичних, творчих умінь, ціннісних орієнтацій, від опанування стратегій, що визначають оптимальність мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв'язання навчальних завдань і життєвих проблем.Названі вміння становлять стратегічну компетенцію та представлені в діяльнісній (стратегічній) змістовій лінії програми, наприклад: організаційні (уміння визначати мету власної пізнавальної діяльності, планувати діяльність для досягнення мети, здійснювати намічений план); контрольно-оцінні (оцінювати результат); загально-пізнавальні (аналізувати мовні та позамовні поняття, порівнювати, узагальнювати їх, моделювати мовні та позамовні поняття); творчі (уявляти словесно описані предмети і явища, переносити раніше засвоєні знання й уміння в нову ситуацію, добирати аргументи); естетико-естетичні (помічати красу в мові, мовленні, явищах природи, у вчинках людей, критично оцінювати свої вчинки). Зв'язок розвитку мовлення з формуванням соціокультурної компетенції Формування мовл компетенції учнів зокрема вмін сприймати і розуміти інших та планувати і створювати власні висловлювання, зумовлює н-ня укр. мови на основі текстів, що сприяють опануванню національних і загальнолюдських культурних та духовних цінностей, норм, які регулюють стосунки між поколіннями, націями, статтями.

Взаємозв'язок роботи з розвитку мовлення на уроках мови і літератури Цей принцип пояснюється спільним навч і роз виховними цілями на уроках що представляють словесність. На уроках л-ри мають переважати тексти худ стилю. Мета передбачає визначення їх лінгводидактичних функцій .