41.Негативний вплив відходів тваринництва на навколишнє природне середовище.

При переведенні тваринництва на промислову основу виникла проблема утилізації гнойових стоків і безпідстилкового гною. Поблизу тваринницьких комплексів і ферм промислового типу особливу загрозу навколишньому середовищу представляють скупчення гною, а також нітратне і мікробне забруднення ґрунтів, фітоценозів, поверхневих і ґрунтових вод. Наприклад, на молочних фермах промислового типу річний вихід гною складає в середньому 25,55 тис. т на 1 тис. голів. Тому при виборі місця для розміщення тваринницьких комплексів повинні бути обґрунтовані можливості утилізації гною і виробничих стоків з урахуванням природоохоронних вимог. При цьому враховують орографічні (геоморфологічні), едафічні, метеорологічні, гідрологічні і гідрогеологічні чинники, наявність і стан лісової рослинності, сільськогосподарських угідь (для утилізації гною у вигляді добрив) і селітебних територій. При стійловому утриманні худоби використовують наступні технологічні схеми утилізації гною: багатоступінчате очищення з розділенням гною на тверду і рідку фракції; використання стоків для виробництва торфокомпостних сумішей, які вивозять на поля біотермічного знезараження; очищення стоків за допомогою ставків-накопичувачів і гноєсховищ; самоочищення і утилізація відходів в природних водоймищах, коли освітлена рідина з очисних споруд стікає в ставок-накопичувач і далі у водоймища, а осад використовують для виготовлення добрив; анаеробна переробка (метаногенез), або зброджування рідкого гною, завдяки якому в ньому гинуть патогенні мікроорганізми, гній втрачає неприємний запах, а насіння бур’янів — схожість .

Розділення гною на рідку і тверду фази проводять за допомогою віброфільтрів, центрифуг або установок з вібростінками (грохоти) і шнековими пресами. Знезараження рідкого гною проводять також шляхом аерації — продування повітря через ємності з гноєм (шведська система «Лицем»), пастеризації (нагрівання до 70–80°С), стерилізації гострою парою, нагрівання до 120– 130 0С. Загальна технологічна схема багатоступінчатого очищення і утилізації гнойових стоків передбачає використання як установок по знешкодженню гною в штучних умовах, так і природних ставків-накопичувачів, буферних ставків, лісових насаджень на шляхах пересування стічних вод, землеробських полів зрошування, біологічних ставків і т.д. У ставках-накопичувачах перетворюються органолептичні властивості стічних вод (гнойовий і фекальний запахи зміняються затхлим, жовтуватий колір — сіро-жовтуватим). При відстоюванні і аерації в стічних водах значно знижується вміст нітратів і калію, у меншій мірі — аміаку і фосфору. У буферних ставках у води зникають запах і колір, крім того, в ній різко падає вміст фосфору і калію.

Рідкий гній використовують для приготування торфокомпостних сумішей або торфогнойових компостів. При цьому суміш рідкого гною з торфом витримують в буртах протягом 3–4 міс, за цей час патогенні мікроорганізми гинуть в результаті біотермічних процесів. Розроблені різні технологічні схеми прибирання і використання рідкого гною. Наприклад, наступні: гній з-під щілинної підлоги видаляють за допомогою самопливної системи з випуском його з поперечного каналу в, звідти за допомогою насоса по трубах він потрапляє в бродильні камери для метаногенезу і далі самопливом в гноєсховище; після перемішування з водою гній по гноєпроводу потрапляє в ємність, звідки забирається пересувною насосною станцією і передається до переносної розбірної дощувальної установки з середньоструминними дощувальними апаратами;гній подають в гноєзбірник (по першій схемі), перекачують в гноєсховище для відстоювання протягом З–4 міс, потім рідку частину зливають через шиберні засувки в місткість, перекачують в поле і вносять за допомогою дощувальних установок в ґрунт; щільну фракцію подають грейферними навантажувачами в транспортні засоби, вивозять на поля і вносять в ґрунт низькорамними розкиданнями.

ф43.Санітарно-захисні зони і зелені насадження тваринницьких ферм і комплексів

Тваринницькі ферми і комплекси відокремлюють санітарно-захисними зонами (СЗЗ) від житлової забудови сільських населених пунктів. Таку зону встановлюють від межі території, на якій розміщуються будівлі і споруди для утримання тварин, а також від площ гноєсховищ або відкритих складів кормів.З боку житлової зони в СЗЗ передбачають лісові смуги завширшки не менше 48м (18 рядів) при ширині СЗЗ понад 100 м.З боку тваринницького комплексу або ферми для захисту їх від сніжних наносів, піску і пилу в СЗЗ створюють лісові насадження. Крім того, лісові насадження створюють і на території ферми і комплексів для відділення живим захистом гноєсховищ, очисних споруд, майданчиків компостування, буртів гною і т.п. від тваринницьких і службових приміщень, пунктів запліднення, складів кормів. Ці насадження розміщують так, щоб не утрудняти циркуляцію повітря на території ферм і комплексів.Одній з важливих причин складного положення, що склалося, з гноєм служить прогресуюче до останнього часу відділення тваринництва від землеробства і переведення його на промислову основу. Землеробство для тваринництва стає лише постачальником кормів, точніше навіть постачальником сировини для промислового виробництва концентрованих кормів. Зворотний зв'язок між цими галузями практично відсутній, а це вже істотне порушення екологічної збалансованості природного циклу речовин.