3. Населення.

В період 1965–1970 рр. темп зростання населення Землі досяг безпрецедентного в історії піку — 2,1% у рік. Фахівці-демографи пов'язують це з успіхами охорони здоров'я, поліпшенням санітарно-гігієнічних умов життя в країнах, що розвиваються, відсутністю в ці роки крупних військових конфліктів. Наслідками стали зниження смертності і збільшення тривалості життя людей. У 1982р. населення планети збільшувалося з середньою швидкістю 146 чоловік в хвилину, або 210 тис. в день, або 77 млн в рік. У 1986р. загальна чисельність людей на Землі досягла 5 млрд. чоловік, в 1993 р. — 5,5 млрд. У 90-ті роки темп приросту населення на планеті знизився до 1,7% в рік. За прогнозами демографів, до 2025 р. — на Землі житиме більше 8.5 млрд. чоловік.У 1990 р. більшість людей в країнах світу ще жили в сільській місцевості. За даними ФАО, в 70-ті роки помітно посилився процес скорочення сільського населення за рахунок постійно зростаючого переміщення людей в міста: у країнах Азії в середньому 0,8% в рік, в Африці — 0,7, в Європі — 0,6, в країнах Північної і Центральної Америки — по 0,2%. На початку XXI ст. зростання міського населення в світі складе в середньому 1,6% у рік. До 2030р., за розрахунками, міське населення в світі буде в 2 рази перевищувати за чисельністю сільське.До 2100 р. населення країн Африканського континенту збільшиться в порівнянні з 1985р. у 6 разів, країн Південної Азії — в 3,5 рази, Латинської Америки — в 3,2 рази, Північної Америки — в 1,3 рази, Європи — в 1,1 рази. Проте темпи зростання світового населення в середньому знижуватимуться з 1.7% у 1990 р. до приблизно 1% в 2030 р. Чисельність людей на планеті до 2050 р. стабілізується на рівні 12,5 млрд. чоловік, причому біля 95% приросту населення буде здійснюватися за рахунок країн, що розвиваються. Зниження темпів зростання населення планети фахівці пов'язують звичайно з об'єктивними причинами: зростанням загальнолюдської культури, зростанням частки міських жителів, скороченням площі землі (зокрема ріллі), що припадає в середньому на людину, якісним погіршенням навколишнього середовища, виснаженням викопних енергетичних ресурсів і епідеміями.

5. Природні ресурси

Розвиток агропромислового комплексу базується на науково обґрунтованому врахуванні і раціональному використанні природних, техніко-економічних, суспільно-історичних і організаційно-господарських чинників сільськогосподарського виробництва. При цьому саме природні чинники є природною основою, базисом виробництва, а всі інші породжені самим суспільним виробництвом. Природа в такій же мірі джерело споживчих вартостей — як і праця, яка сама є лише проявом однієї з сил природи, людської робочої сили”.Як відомо, перший, і головний, чинник економічного зростання — це самі люди, населення — джерело основної продуктивної сили, трудових ресурсів. Другий чинник економічного зростання — створені людьми засоби виробництва, індустрія, транспорт, сільське господарство, будівництво. Третій чинник — природні ресурси (земля і ґрунт, клімат, води річок, морів і океанів, багатство надр, ліс і інша рослинність, тваринний світ). Природні ресурси — частина всієї сукупності природних умов і найважливіших компонентів природного середовища, які використовуються або можуть бути використані для задоволення різноманітних потреб суспільства, підтримки умов існування людства і підвищення якості життя. Вони є головним об'єктом природокористування, в процесі якого на користь нинішнього і майбутніх поколінь людей підлягають раціональній експлуатації. При цьому процес експлуатації повинен поєднуватися з діяльністю по збереженню і поліпшенню якості природного середовища, з комплексним вирішенням багатьох важливих проблем охорони природи в цілому. Класифікація природних ресурсів. Природні ресурси умовно підрозділяють на невичерпні, вичерпні відновні і вичерпні невідновні, на замінимі і незамінні. По відношенню до тих або інших компонентів природи розрізняють наступні види і групи природних ресурсів: геологічні, мінеральні, кліматичні, водні, земельні, біологічні і т.д. Залежно від характеру використання у виробничій і невиробничій сферах виділяють мінерально-сировинні, паливно-енергетичні, промислові, сільськогосподарські, продовольчі, оздоровчі, ландшафтно-курортні, рекреаційні та інші природні ресурси. Основні відмітні ознаки природних ресурсів: здатність деяких важливих їх видів у відомих межах і за певних умов до самовідтворювання (саморегулювання) кількості і якісного стану;здатність переходити з одного якісного стану в інший в результаті природної еволюції і під впливом людини;зв'язок конкретних станів і оцінок природних ресурсів з умовами життєдіяльності людини, залежність якісних станів від технологічного способу, характеру, інтенсивності виробничої і невиробничої діяльності людей;залежність (кількісна і якісна) кожного природного ресурсу від інших. Принципи раціонального використання природних ресурсів:відповідність характеру і способів використання конкретним місцевим умовам;передбачення і запобігання негативним наслідкам природокористування;підвищення інтенсивності освоєння;збереження наукових і естетичних цінностей;дотримання доцільної, економічно обґрунтованої черговості господарського освоєння;комплексне використання;зменшення або усунення втрат на всіх етапах природокористування;всебічна екологізація виробничих процесів. Природний потенціал — міра потенційної здатності якої-небудь природної системи задовольняти багатообразні потреби суспільства Екологічний потенціал території — це здатність природного середовища відтворювати певний (заданий) рівень якості проживання протягом тривалого періоду. Екологічний потенціал — частина природно-ресурсного потенціалу.

Кліматичні ресурси. Погода як і раніше залишається лімітуючим чинником в сільському господарстві всієї земної кулі. Більш того, антропогенна діяльність, що посилилася, привела навіть до деякого почастішання засух і інших несприятливих явищ, що вплинуло на економіку і запаси продовольства. Кліматичні умови впливають на витрати при виробництві продукції, на життєзабезпечення самої людини. Це необхідно враховувати при порівнянні ефективності нашого і зарубіжного сільського господарства.Гідрометеорологічна (агрокліматична) інформація в сільському господарстві використовується в першу чергу при плануванні. Вона необхідна і при прогнозуванні (зокрема при прогнозуванні урожаю).

Водні ресурси. Промисловість використовує близько 20% води, споживаної людством. Основний же споживач води — сільське господарство (70% її загального використання). Значення води на всіх стадіях виробництва сільськогосподарської продукції загальновідомо. Питоме водоспоживання під час зрошення залежить від виду вирощуваних сільськогосподарських культур, клімату, технічного стану зрошувальних систем і способів поливу. Для екологізації виробництва необхідно: розміщувати нові об'єкти відповідно до наявних водних ресурсів і допустимих екологічних навантажень на природне середовище ;скорочувати питоме водоспоживання; переходити до систем оборотного водопостачання і послідовного використання води в межах одного підприємства; використовувати відпрацьовані води для потреб інших підприємств; удосконалювати технологію виробництва; впроваджувати роздільні системи очищення стічних вод; видаляти цінні складові з відходів виробництва і стічних вод; застосовувати заходи економічної дії. До найважливіших меліоративних заходів відносять: розміщення посівів культур з урахуванням водозабезпеченості річкових басейнів, областей і районів; оптимізацію використання добрив і пестицидів для запобігання забрудненню поверхневих і підземних вод); скорочення зрошувальних і поливних норм; зменшення втрат води на фільтрацію, випаровування і непродуктивні скидання; впровадження найбільш прогресивних способів зволоження ґрунтів; запобігання переосушення меліорованих територій, особливо торф'яників; поліпшення водоприймачів із здійсненням комплексу природоохоронних заходів

Земельні і ґрунтові ресурси. Усі землі України становлять її єдиний державний земельний фонд — 60,4 млн га. Землі, які безпосередньо використовуються для виробництва продукції рослинництва і тваринництва називаються сільськогосподарськими угіддями. До їхнього складу входять: рілля, природні сіножаті та пасовища, багаторічні плодові насадження (сади, ягідники, виноградники, а також перелогові землі). Сільськогосподарські угіддя займають 41,8 млн га. У загальній площі сільськогосподарських угідь рілля становить 32,6 млн га (78%), сіножаті — 2,7 млн га (5%), пасовища — 5,4 млн га (13%), багаторічні насадження — 0,5 млн га (1,4%). Це свідчить про інтенсивне використання землі в сільському господарстві, однак земельно-ґрунтові ресурси нашої країни характеризуються украй неблагополучним станом.