1. Гострота продовольчої проблеми.

Діяльність людини направлена на оволодіння речовиною, енергією і інформацією — основоположними елементами матеріальної і духовної бази будь-якої суспільної формації. Рівень технологічних і технічних систем, характер соціально-економічних відносин, з одного боку, зумовлюють масштаби цих процесів, а з іншою — ступінь і спрямованість дії на первинну біосферу. Останнім часом дія ця значно посилилася, природні системи переважно знаходяться в аномальному (порушеному) стані, мають місце кризові явища і навіть руйнування природних систем. У наявності суперечність між досягненнями науково-технічного прогресу, що визначає функціональні особливості нинішньої біотехносфери, і динамікою екологічних параметрів. Не випадково така пильна увага приділяється проблемі “безпеки прогресу”.. Важливо виробити природодоцільну поведінку, засновану на знанні суті проблеми взаємодії суспільства і природи. Для вироблення конструктивної позиції, для грамотних практичних дій дуже важливо систематизоване навчання всіх учасників виробничого процесу суті взаємодії людини і природи в ув'язці із специфікою галузей народного господарства.

З метою подолання зазначених недоліків у 1998 році Верховна Рада України прийняла Постанову “Про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, яка розглядається як Державна програма охорони довкілля в Україні. В цій програмі сформульовані основні пріоритети та завдання охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.Відповідно до Постанови істотно зростають вимоги до створення в країні ефективної системи екологічної освіти, виховання та інформування. Фахівець будь-якої сфери діяльності повинен розуміти сенс сучасних проблем взаємодії суспільства і природи, розбиратися в причинній обумовленості можливих негативних дій тих або інших виробництв на навколишнє природне середовище, уміти кваліфіковано оцінювати характер, спрямованість і наслідки впливу конкретної господарської діяльності на природу, пов'язуючи рішення виробничих задач з дотриманням природоохоронних вимог, уміти планувати і організовувати природоохоронну роботу, виробляти і ухвалювати науково обґрунтовані рішення з питань охорони природи. . Результативність державних заходів з охорони природи багато в чому залежить від творчої ініціативи людей, зацікавленої участі в проведенні природоохоронних заходів. Від екологічної грамотності фахівців сільського господарства залежать захист навколишнього середовища від прямого забруднення і руйнування, зниження ресурсо-, матеріало- і енергоємності сільськогосподарського виробництва, впровадження маловідхідних технологічних систем і процесів, мінімізація втрат сільськогосподарської продукції, впровадження природоохоронних систем ведення землеробства, тваринництва, оптимізація ландшафту сільськогосподарських районів, виробництво екологічно чистої продукції і т.д. Дієвість і ефективність охорони природи в сільському господарстві залежать від екологічного передбачення фахівців, їх уміння пов'язувати питання розвитку виробництва з природоохоронними завданнями. Прийнято вважати, що інтенсифікація сільського господарства — це соціально-економічний процес, спрямований на збільшення виробництва продукції, підвищення її якості і зниження собівартості на основі впровадження у виробництво нових засобів, нових технологій, нових форм організації праці та виробництва Вищому рівню економічної активності повинні відповідати більш досконалі організація і регулювання процесів природокористування. Сучасні процеси інтенсифікації характеризуються доволі високою енерго- і ресурсомісткістю. “Екологізація” сільськогосподарського виробництва — об'єктивно обумовлена необхідність цілеспрямованого переходу від суто технократичної політики до грамотного поєднання досягнень науково-технічного прогресу з принципами охорони довкілля під час організації і здійснення різних видів виробничої діяльності у сфері агропромислового комплексу. У поняття інтенсифікації необхідно включати і природну складову. агроекологія — наука, яка досліджує процеси формування, існування і розвитку агросфери та її складових:агроландшафтів, агробіоценозів, агроекосистем. Предмет досліджень агроекології — складні, багатогранні системи зі взаємодією природних і соціально-економічних факторів. Поділяють агроекологію на екологію: агросфери, ландшафтів, агроекосистем. Виокремлюються й прикладні напрями, що розробляють екологічні засади ведення різних галузей сільського господарства.

Завдання агроекології — пошук шляхів одержання необхідної кількості високоякісної продукції переважно за рахунок сонячної енергії з мінімальними затратами не відновлюваної енергії і природних ресурсів, а також збереження біорізноманіття в агроландшафтах, запобігання забрудненню та руйнації навколишнього середовища і створення умов для комфортного життя людинию. Основні завдання агроекології ХХІ століття — визначення шляхів поступового переходу агросфери на засади сталого розвитку з максимально можливим рівнем біологізації та використанням досягнень біотехнології, запровадження біосферно-ноосферного підходу до трансформування аграрного виробництва. Основними напрямами оптимізації їхньої структури і відновлення біорізноманіття:зменшення розораності за рахунок виведення з обробітку деградованих і малопродуктивних ґрунтів з наступним штучним або природним залуженням, залісненням, створенням водоохоронних та рекреаційних зон;збільшення площі екологічно стійких природних угідь.Важливими є дослідження агробіоценозів — сукупності організмів на землях сільськогосподарського призначення, зайнятих посівами чи посадками культурних рослин. Агробіоценози створюються для вирощування рослинних харчових продуктів, кормів і сировини.