20. Соціальна структура суспільства: визначення, загальна характеристика.

Соціальна структура – це структура соціальних груп та інститутів, що взаємопов*язуються та взаємодіють. Характеризується сукупністю соціальних класів (класи, трудові колективи, групи, шари, сукупність соціальних, демографічних, професійних, кваліфікаційних, територіальних, етнічних спільнот), що пов*язані відносно стійкими зв*язками між собою. Соціальна група – це сукупність людей, що мають спільні соціальні ознаки, виконують суспільно необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці. 1)Групи, що займають різне місце у системі соціальної нерівності даного суспільства, а також у диференціації його населення за основними критеріями; 2)Представники цих груп є суб*єктами різних соціальних інститутів. Висхідним у розумінні соціального, соціальної структури суспільства, у вузькому значенні слова є поняття соціальної групи, спільноти.

Соціальні групи — це відносно сталі спільноти людей, що склалися історично, які різняться роллю і місцем у системі соціальних зв´язків історично визначеного суспільства. Слід відрізняти соціальні групи від випадкових, нестійких об´єднань людей, наприклад, пасажирів автобуса, груп за інтересами (філателісти, книголюби і т.д.). Соціальні групи виникають на ґрунті об´єктивних умов існування, певного рівня розвитку суспільства. Так, свого часу на певному етапі розвитку виникли рід і плем´я, з розподілом праці з´явилися професійні групи, з появою приватної власності — класи.

Таким чином, соціальні групи формуються на основі певних об´єктивних обставин, а належність до групи пов´язана з об´єктивним становищем людей у системі соціальних зв´язків, виконанням певних соціальних ролей. Становлення соціальної групи — це тривалий і складний процес її соціального визрівання, пов´язаний з усвідомленням свою стану, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості і норм поведінки. Група стає соціальне зрілою, коли вона усвідомлює свої інтереси, цінності, формулює норми, цілі і завдання діяльності. Р. Дарендорф у цьому зв´язку вирізняє приховані і відкриті групові інтереси. К. Маркс говорить про трансформацію "класу у собі" в "клас для себе". Саме усвідомлення інтересів перетворює групу людей у самостійний суб´єкт соціальної дії.

Центральним поняттям при аналізі соціального для соціолога є поняття соціальної стратифікації. Термін "стратифікація" походить від латинською слова — верства, стратифікація, нашарування, напластування груп, що мають різний доступ до соціальних благ залежно від свого місця у соціальній ієрархії

21. Соціальна стратифікація: сутність, історичні типи.

Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя. Суть поняття Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжування і нерівності, котрі характеризують різні суспільства або що існують в рамках одного з них. У історичній та порівняльній перспективі, наприклад, — нерівнсть груп та людей у первісно-общинному, рабовласницькому, кастовому, феодальному (стани) і сучасному класовому суспільстві. Типи стратифікованого суспільства

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Стратифікація — риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Ентоні Гіденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слуги чи солдата.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До другого — духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак: місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.