Специфічні якості соціальної системи

ПОЛЯГАЄ В ДОСЯГАЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ

Цілісність	Неможливості існування, відтворення та розвитку окремих частин поза взаємозв'язками з іншими частинами і системою загалом	Суспільне виробництво; спілкування
	Відкритість	Неможливості існування поза взаємодією з навколишнім середовищем
Обмін речовиною, енергією, інформацією з природою та іншими соціальними системами		Надзвичайна складність
Тому, що суспільство як соціальна система складається з цілого ряду інших систем нижчого рівня (політика, економіка, культура тощо)	Взаємодією цих складових частин суспільства
Саморозвиток	Тому, що джерело розвитку суспільства знаходиться всередині нього	Нереалізованість потреб, інтересів, цілей, ідеалів діяльності соціальних суб'єктів
Цілісність	Неможливості існування, відтворення та розвитку окремих частин поза взаємозв'язками з іншими частинами і системою загалом	Суспільне виробництво; спілкування

17. Суспільство та проблеми його типологізації.

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого - з'ясування співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнювати їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійсності), то лінія «суспільство - природа» відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспільство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємодії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) передбачає визнання того, що людина є не стільки біологічним, скільки соціальним творінням, а буття суспільства - це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.

Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину - природно-соціальну - основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і заперечення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспільство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному.

На думку представників сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана «парадигма людської винятковості», сутність якої визначається екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соціальні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою науки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не може обмежити.

Однак сучасний стан суспільства, людини і довкілля доводить наукову неспроможність абсолютного протиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» -поняття, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» - категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Типологізація суспільств - це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.