1.7.Концепція проблемного навчання.

У розробку концепції проблемного навчання свій внесок внесли як педагоги (В. Я. Лернер, М. І. Махмутов та ін), так і психологи (Т. В. Кудрявцев, А. М. Матюшкін та ін). Суть проблемного навчання полягає в тому, що при його реалізації знання учням не даються у готовому вигляді, а засвоюються ними в процесі активної пізнавальної діяльності, в умовах особливої проблемної ситуації. У проблемному навчанні процес засвоєння знань учнями відтворює істотні моменти наукового пошуку, актуалізує у них пізнавальний інтерес та творчу самодіяльність.

Основу проблемного навчання - проблемна ситуація. Проблемними називаються ситуації, які викликають необхідність оволодіння новими, раніше невідомими способами поведінки і мислення. У цьому сенсі відкриття нового властиво і вченому, і дитині, але вчений робить це в результаті дослідження, а дитина - в процесі навчання при створенні для нього проблемних ситуацій. Проблемна ситуація в навчанні - це навчально-пізнавальне завдання, яке характеризується протиріччям між наявними в учнів знаннями, способами дії і пред'являються в завданні вимогою.

За визначенням А. М. Матюшкииа (1927-2004), проблемна ситуація характеризує психічний стан суб'єкта (учня), що виникає в процесі виконання такого завдання, яке вимагає відкриття (засвоєння) нових знань про предмет, спосіб дії з предметом або щодо умов виконання дії. Основною умовою прийняття проблемної ситуації є наявність у суб'єкта потреби в раскрываемом новому відношенні, властивості чи способі дії. При організації процесу засвоєння знань необхідно перш за все створити умови, викликають пізнавальну потребу у дитини. Тільки при цій умові процес засвоєння знань буде відбуватися у відповідності з основною закономірністю засвоєння - як задоволення виниклої пізнавальної потреби. Така потреба може визначатися як безпосередніми практичними умовами виконання дії, так і більш широкими (громадськими) обставинами.

Проблемна ситуація викликає в учнів прагнення до самостійних пошуків її розв'язання шляхом аналізу умов та мобілізації наявних у нього знань. Пізнавальна задача викликає активність, коли вона спирається на попередній досвід і є наступним кроком у вивченні предмета або застосуванні засвоєного закону, поняття, прийоми, способи діяльності. Щоб створити проблемну ситуацію у навчанні, потрібно поставити дитину перед необхідністю виконання такого завдання, при якому підлягають засвоєнню знання будуть займати місце невідомого. Учень не може розв'язати проблему з допомогою наявних знань та способів дії, але вони повинні бути достатніми для самостійного аналізу (розуміння) змісту умов виконання завдання.

По А. М. Матюшкину, структура проблемної ситуації включає три головні компоненти: 1) невідоме засвоюване відношення, спосіб або умову дії, раскрываемое в проблемної ситуації; 2) дія, необхідність виконання якого в поставленому завданні викликає потребу в новому, що підлягає засвоєнню знанні чи способі дії; 3) можливості учня в аналізі умов поставленого завдання і засвоєнні (відкриття) нового знання.

Л. М. Матюшкін зазначає, що невідомий компонент в проблемної ситуації завжди характеризується тією чи іншою мірою узагальнення. Незважаючи на конкретність поставленого завдання, невідоме, яке повинно бути розкрито в проблемній ситуації для виконання цього завдання, завжди становить загальне відношення, властивість, спосіб і т. п., що відноситься до цілого класу близьких завдань. Таким чином, для будь-якої проблемної ситуації характерна досить висока ступінь узагальнення.

В навчальному процесі, побудованому відповідно до принципів проблемного навчання, діяльність учнів проходить наступні етапи: розсуд проблеми та її формулювання; аналіз умов, відокремлення відомого від невідомого; висунення гіпотез (варіантів) і вибір плану рішення (або на основі відомих способів, або пошук принципово нового підходу); реалізація плану рішення; пошук способів перевірки правильності дій і результатів.

Діяльність вчителя при проблемному навчанні включає наступні елементи: знаходження способу створення проблемної ситуації, прогнозування можливих варіантів її рішення учнем; керівництво діяльністю учнів на розсуд (формулювання) проблеми; уточнення формулювання проблеми; надання допомоги учням в аналізі умов; допомога у виборі плану рішення; консультування в процесі рішення; допомога в знаходженні способів самоконтролю; розбір індивідуальних помилок або загальне обговорення вирішення проблеми.

Проблемне навчання сприяє розвитку розумових здібностей, самостійності і творчого мислення учнів, викликає почуття задоволення від пізнання і тим самим зміцнює мотивацію вчення. Його розвиваючий ефект заснований на тому, що учневі забезпечуються можливості для розвитку засвоюваних дій і операцій. Дозвіл проблемної ситуації при цьому постає як процес становлення елементарного психічного новоутворення.

Проблемне навчання широко використовується в сучасній школі, проте його реалізація пов'язана з низкою труднощів. Основне обмеження - можливість уявити досліджуваний матеріал у вигляді проблемної ситуації. Не весь навчальний матеріал можна проблематизувати, а сама проблематизація досліджуваного матеріалу вимагає значних часових ресурсів та високої кваліфікації вчителя. Проблемне навчання вимагає досить складної індивідуальної роботи з учнями. У сучасній освіті ідея проблемного навчання найбільш повно втілена в дидактичній системі Д. Б. Ельконіна - В. о. Давидова: навчальна ситуація як вихідний пункт навчання - це завжди проблема для школяра.