По темі 10. Центральні банки.

1. Походження центральних банків.

Центральний банк – це емісійно-касовий центр країни, що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політики в економіці.

Його головне призначення полягає у забезпеченні стійкості національної грошової одиниці, професійному нагляді та координації діяльності банківської системи.

Історично процес організації центральних банків відбувався двома шляхами:

• еволюційний – становлення центрального банку відбувається протягом тривалого періоду часу шляхом поступового закріплення за ним монопольного права емісії банкнот;

• директивний – держава приймає рішення про заснування центрального банку, закріплюючи за ним монопольне право випуску грошей в країні, надання йому функцій нагляду за діяльністю комерційних банків та грошово-кредитного регулювання економіки.

Під незалежністю центробанку від уряду слід розуміти 2 її форми: політичну та економічну незалежність. Умовами політичної незалежності центрального банку є встановлення порядку призначення членів його керівного органу, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду або парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що центральний банк не зобов’язаний автоматично видавати грошові кошти уряду для фінансування державних витрат і віддавати йому перевагу при наданні кредитів.

Центральний банк нашої країни – НБУ – за своїми функціями принципово не відрізняється від центральних банків інших країн. Він підзвітний ВРУ, а тому незалежний від Уряду, але активно співпрацює з ним.

2. Загальна характеристика центральних банків.

Головною ланкою банківської системи будь-якої держави є центральний банк країни. У різних державах такі банки називаються по-різному: народні, державні, емісійні, резервні, Федеральна резервна система (США), Банк Англії, Банк Японії, Банк Італії та ін

Центральні банки виникли як комерційні банки, наділені правом емісії банкнот. Будучи комерційними, центральні банки були націоналізовані, і в даний час капітал центральних банків повністю або частково належить державі.

Створення центрального емісійного банку було обумовлено процесами концентрації та централізації капіталу, переходом до єдиних національним грошових систем.

У всіх розвинених країнах діє кілька законів, в яких сформульовані і закріплені завдання та функції центрального банку, а також визначені інструменти і методи їх здійснення. Як правило, основним правовим актом, що регулює діяльність національного банку, служить закон про центральний банк країни. Даним законом закріплюються повноваження центрального банку як емісійного центру країни.

Поруч із законом про центральний банк взаємодії між центральним банком і банківською системою регулюються законом про банківську діяльність. Такий закон визначає основні права і обов'язки кредитних інститутів по відношенню до центрального банку.

Центральні банки розвинених країн класифікуються за ступенем їх незалежності у вирішенні питань грошової політики за допомогою різних об'єктивних і суб'єктивних факторів.

До суб'єктивних факторів належать склалися взаємовідносини між центральним банком та урядом країни з урахуванням неформальних контактів керівників.

Серед безлічі об'єктивних факторів оцінки незалежності центральних банків можна виділити п'ять найважливіших:

• участь держави в капіталі центрального банку і в розподілі прибутку;

• процедура призначення (вибору) керівництва банку;

• ступінь відображення в законодавстві цілей і завдань центрального банку;

• права держави на втручання в грошово-кредитну політику;

• правила, що регулюють можливість прямого і непрямого фінансування державних витрат центральним банком країни.