6.3 Показники використання основного капіталу

Для характеристики використання основних фондів застосовують систему показників, у якій виділяють загальні і часткові. Використання тих чи інших показників залежить від цілей аналізу.

Для економіки в цілому та окремих її галузей узагальнюючий показник ефективності використання основних фондів визначають як відношення національного доходу або чистої продукції до суми нарахованої амортизації, яку характеризує споживання засобів праці у виробничому процесі. Цей показник водночас виступає як частковий показник ефективності суспільного виробництва.

Одним із основних загальних показників використання основних фондів, що найбільш поширений у практиці, є фондовіддача (капіталовіддача). її розраховують як відношення обсягу продукції або прибутку, як результат виробничої діяльності підприємства (галузі) до середньорічної вартості основних виробничих фондів, які використовувались у звітному періоді (як правило, за рік).

Дані про середньорічну вартість основних фондів відображаються в статистичній звітності.

Для вивчення динаміки фондовіддачі використовують індексний метод аналізу. Індивідуальні індекси застосовують для характеристики динаміки фондовіддачі окремих підприємств. Динаміку фондовіддачі сукупності підприємств (галузей) характеризують за допомогою системи індексів змінного, фіксованого складу і впливу структурних змін.

Зворотним показником фондовіддачі є фондоємність продукції, яку обчислюють як відношення середньорічної вартості виробничих основних фондів до вартості продукції. Фондоємність продукції характеризує величину основних фондів, яка використовується для виробництва одиниці продукції.

Вплив факторів на зміну обсягу виробничих основних фондів в абсолютному вираженні розраховують так:

а) вплив зміни фондоємності на зміну обсягу основних фондів

ΔОФ_v= (v₁ - v_o)Q_1, (6.2)

б) зміна вартості продукції на зміну обсягу основних фондів

ΔОФ_q= (Q₁ - Q_o)V_o, (6.3)

5. Статистичні показники оборотних активів

Усі підприємства мають у своєму розпорядженні основні та оборотні засоби. Основні входять до складу їх фінансових ресурсів. Оборотні — це грошові засоби, авансовані в оборотні фонди і фонди обігу, які знаходяться в постійному кругообігу і забезпечують безперервний процес виробництва та обігу.

Оборотні засоби авансуються для утворення виробничих запасів, заділу незавершеного виробництва, покриття витрат майбутніх періодів, формування залишків готової продукції до її реалізації та задоволення інших потреб. Усі оборотні засоби залежно від місця в процесі кругообігу розподіляються на оборотні засоби у виробництві (оборотні фонди) та оборотні засоби в обігу (фонди обігу), залежно від джерел фінансування — на власні та запозичені. Дані про оборотні засоби знаходять вираження в бухгалтерському балансі.

Фонди обігу не пов'язані з виробничим процесом і тому більш детально аналізують оборотні фонди. Підвищення питомої ваги оборотних засобів, вкладених у сферу виробництва, сприяє підвищенню ефективності їх використання.

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів, яка на відміну від основних бере участь тільки в одному виробничому циклі, повністю переносить свою вартість на готовий продукт, змінюючи свою натурально-речову форму.

Обсяг і склад оборотних фондів залежать від особливостей окремих галузей господарювання. Так, у сільському господарстві до складу оборотних фондів входять насіння, корм, фураж, худоба на відгодівлі та молодняк.

До основних завдань статистики належить дослідження обсягу, складу і структури оборотних фондів; їх оборотності; використання матеріальних ресурсів.

У даний час при гострому дефіциті матеріальних ресурсів, з однієї -сторони, на підприємствах створювались наднормовані запаси, з другої. Зі створенням ринку засобів виробництва ефективність використання оборотних засобів зросте. Ринок примусить господарювати бережливо, вибирати й купувати те, що конче необхідно, а виробляти тільки те, що користується попитом на ринку.

У статистиці визначають швидкість обороту оборотних фондів і суми, що вивільняються, якщо швидкість обороту прискорюється. Чим швидше обертаються оборотні засоби, тим менша сума їх потрібна для забезпечення діяльності підприємств, а вивільнена частина може бути використана для інших потреб.

Швидкість обороту оборотних засобів характеризується показниками тривалості одного обороту О у днях і кількістю оборотів К за певний період (місяць, квартал, рік).

Тривалість одного обороту оборотних засобів у днях визнача­ється за формулою:

(6.4)

де —- середній залишок оборотних засобів;

Р — обсяг реалізації;

Д— кількість днів у періоді;

Кількість оборотів обчислюється діленням кількості днів у періоді на тривалість одного обороту, або діленням обсягу реалізації за певний період на середній залишок оборотних фондів за цей самий період:

К= Д : О, або К = Р : (6.5)

Коефіцієнт завантаження характеризує суму оборотних фондів, яка припадає на одиницю реалізованої продукції К₃ = : Р.

Чим більше оборотів здійснюють оборотні фонди, тобто чим менша величина їх завантаження і більша швидкість обігу, тим з меншою їх сумою підприємство може виконати програму виробництва і реалізації продукції. Результатом прискорення або уповільнення швидкості обігу засобів с вивільнення або додаткове залучення коштів, яке визначають так:

±С = (Р₁ : Д) ∙ (О₁ - О₀), (6.6)

де (Р₁: Д) — одноденний обсяг реалізації продукції в звітному періоді;

(О₁ – О₀) — зміна тривалості обороту в звітному періоді порівняно з базисним.

Коефіцієнт уповільнення (прискорення) швидкості обігу — це відношення О₁: О₀.

Узагальнюючим показником ефективності використання матеріальних ресурсів є матеріалоємність продукції, яка характеризує у вартісному виразі витрати матеріальних ресурсів (без амортизації) на одиницю результату виробництва. У сфері матеріального виробництва розраховують матеріалоємність сукупного суспільного продукту як відношення вартості споживаних матеріальних ресурсів до створеного сукупного суспільного продукту. Відповідно розрахо­вують матеріалоємність національного доходу, яка характеризує величину матеріальних витрат на одну грошову одиницю створеного національного доходу. Ці показники можуть бути розраховані як у цілому по всіх галузях економіки, так і по окремій галузі.

Окремі підприємства розраховують рівень матеріальних витрат (без амортизації) у вартісному виразі на одну грошову одиницю продукції або виконаних робіт. Необхідні дані для розрахунку показників матеріалоємності відображаються у статистичній звітності про собівартість продукції.

При вивченні динаміки матеріалоємності використовують систему індексів:

• Змінного складу ; різниця між чисельником

і знаменником характеризує економію (перерозхід) матеріальних витрат на одну грошову одиницю продукції в цілому.

• Постійного складу ; різниця між чисельником і знаменником характеризує економію (перевитрату) маріальних витрат на одну грошову одиницю продукції, одержану тільки за рахунок діяльності підприємства (тобто за рахунок динаміки питомих матеріальних витрат). Вплив зміни структури виготовленої продукції на динаміку матеріалоємності:

, (6.7)

дe Σm₁p₁q_1, Σm_op_oq_o— матеріальні витрати у вартісному вираженні відповідно за звітний і базисний періоди;

Σp_cq_1, Σp_cq_o — обсяг продукції в порівняльних цінах за звітний та базисний періоди.

Питома витрата визначається за формулою:

, (6.8)

де M загальні витрати матеріалів;

q — обсяг випущеної продукції.

Загальні витрати характеризують витрати сировини або матеріалів на всю випущену продукцію за відповідний період.

Зміна загальних витрат відбувається за рахунок зміни витрат на одиницю продукції (питомої матеріалоємності) та зміни кількості випущеної продукції.

Зміна загальних витрат: ΔМ = Σm₁q₁ - Σm_oq_o.

У тому числі за рахунок зміни:

• обсягу продукції ΔМ_q = Σ(q₁ - q_o)m_o.;

• питомої витрати матеріалів ΔМ_m = Σ(m₁ - m_o)q₁.;