48. Філософія Просвітництва та метафізичний матеріалізм.

Просвітництво — культурно-історичний термін (вперше вико-ристаний Вольтером і Гердером), що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій XIV—XV ст., але відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю. Головним прагненням просвітників було знайти завдяки діяльності людського розуму природні принципи суспільного життя.

Вважається, що Просвітництво було започатковано в Англії під впливом філософських ідей Д. Локка, який створив вчення про державу, владу і право. Французьке Просвітництво порушує проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ. Велике значення мали твори Ш. Монтеск’є (1689—1755 рр.), зокрема його «Перські листи» та «Дух законів», де він методом порівняльного аналізу описує типи державного устрою. Загалом Монтеск’є висував ідею величезно-го значення географічного фактора у розвитку суспільства.

Ф. Вольтер (1694—1778 рр.) у своїх творах «Кандід», «Філо-софський словник» та ін. висував ідеї, спрямовані проти феодалі-зму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпи-мості, фанатизму, деспотії. Вольтер — рішучий прибічник рівності громадян перед законом, але треба звернути увагу на те, що він вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних.

Блискучий полеміст і талановитий письменник Ж.-Ж. Руссо (1712—1778 рр.) написав праці «Про суспільний договір», «Еміль, або про виховання» та інші, де торкається питань розвит-ку цивілізації, держави, моралі, розмірковує над проблемами со-ціальної нерівності та виховання.

49. Особливості та здобутки німецької класичної філософії.

Німецька класична філософія — термін, що об'єднує філософські праці німецьких мислителів кінця 18-го — початку 19-го століття. До визначних представників німецької класичної філософії заведено відносити Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Феєрбаха. Термін вживався в радянській і вживається в пострадянській філософській літературі. В європейській філософській літературі поширений термін німецький ідеалізм, до якого відносять майже всіх цих філософів за винятком матеріаліста Феєрбаха. Передумовою виникнення німецького ідеалізму було заснування університетів нового типу, зокрема Берлінського університету. Університети були провідними центрами філософської думки в епоху середньовічної схоластики. Проте середньовічна філософія була підпорядкована теології. На початку нової історії та в епоху Просвітництва основний внесок у розвиток філософії робили мислителі поза університетськими стінами: від Спінози до Вольтера. Наприкінці XVIII століття в Німеччині виникли університети світського характеру, більше не підпорядковані богослов'ю, як основній дисципліні, й філософія зайняла в них центральне світоглядне місце.

50. Вихідні ідеї філософії і.Канта.

Спочатку Кант заявив про себе як видатний вчений. Зокрема, він створив свою космогонічну теорію утворення Сонячної системи, відому як "гіпотеза Канта – Лапласа". Оригінальним філософом він став на 45-му році життя. Працював приват-доцентом, потім професором філософії і логіки у Кенігсберзькому університеті.

"Критика чистого розуму" (1781) – основна праця І. Канта – присвячена визначенню та оцінці джерел, принципів та меж наукового знання.

І. Кант вважає, що всі форми пізнання мають апріорний характер. Він розглядає розсудок як здатність мислити, синтезувати, узагальнювати зміст чуттєвих уявлень за допомогою апріорних понять – категорій. "Підведення" емпіричних споглядань під категорії здійснюється за допомогою здатності судження або продуктивної здатності уявлення. І. Кант розглядає загальні методологічні принципи і вимоги наукового пізнання (принцип каузальності, ідея субстанції та ін.), які визначають умови і межі "можливого досвіду". 

Розуміючи, що його вчення прагне обмежити розум, І. Кант вважав: те, що втрачає пізнання, виграє віра. Якщо Бог не може бути сприйнятим ні в якому досвіді, не належить до світу явищ, то, за І. Кантом, неможливий не лише ніякий доказ, а й будь-яке спростування його існування.