- •31. Світоглядні ідеї та філософські школи Стародавнього Китаю.
- •32. Особливості стародавньої індійської та китайської філософії.
- •33. Умови виникнення, загальна характеристика античної філософії. Періодизація іі розвитку.
- •34. Ідеї, провідні школи та представники античної натурфілософії.
- •35. Життя та філософська діяльність Сократа.
- •36. Теорія ідей Платона.
- •37. Вихідні ідеї філософії Аристотеля.
- •38. Філософія епохи еллінізму і Стародавнього Рима.
- •39. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, основні етапи її розвитку.
- •40. Християнська патристика, апологетика: представники та роль у духовному розвитку Середньовіччя.
- •41. Схоластика зрілого середньовіччя: особливість філософських проблем, вихідні ідеї «томізму».
- •42. Проблема номіналізму та реалізму у середньовічній філософії.
- •43. Загальна характеристика та світоглядні основи епохи Відродження.
- •44. Натурфілософія епохи Відродження.
- •45. Філософія соціально-політичних рухів епохи Відродження.
- •46. Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість.
- •47. Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу.
- •48. Філософія Просвітництва та метафізичний матеріалізм.
- •49. Особливості та здобутки німецької класичної філософії.
- •50. Вихідні ідеї філософії і.Канта.
- •51. Суб’єктивний ідеалізм та діалектика у філософії й.Фіхте.
- •52. «Філософія тотожності» законів природи і мислення ф.Шеллінга.
- •53. Філософія г.В.Ф.Гегеля: система філософії, ідеалістична діалектика розвитку світу й людини як основне досягнення гегелівської філософії.
- •54.Критика релігії та ідеалізму у філософії Фейєрбаха.
- •55. Філософія марксизму.
- •56. Філософська думка в Україні. Розвиток філософської думки в Україні у 13-18ст.
- •57. Києво-Могилянська академія як осередок розвитку філософії в Україні.
- •58. «Філософія серця» Григорія Сковороди.
- •59. Проблема звільнення людини та нації у творах мислителів Кирило-Мефодіївського братства. Філософські ідеї т.Г. Шевченка.
- •60. Філософські погляди і.Франка, Лесі Українки, м.Драгоманова, с.Подолинського, м.Грушевського та їх вплив на формування національної самосвідомості українського народу.
- •61. Західноєвропейська філософія кінця 19-поч. 20ст.: основні напрям розвитку.
- •62. Проблема відчуження та його подолання у філософії марксизму.
- •63. Ірраціоналістичний гуманізм, настрої песимізму, концепція «волі до влади» як рушійної сили світу у «філософії життя» (Ніцше, Бергсон, Ділтей).
- •64. Західноєвропейська філософія кінця 19-поч. 20 ст.: психоаналіз і неофрейдизм.
- •65. Західноєвропейська філософія кінця 19-поч. 20 ст.: проблема сутності й існування.
- •66. Західноєвропейська філософія кінця 19-поч. 20 ст.: проблема знання, мови та розуміння у філософії 20ст.
- •67. Предмет філософської антропології та особливості антропології та особливості сучасної філософської антропології.
- •68. Основні сфери і проблеми суспільного життя, їх характеристика.
- •69. Свобода та необхідність у суспільстві.
- •70. Поняття інформаційного суспільства та тенденції розвитку інформаційного суспільства.
- •71. Проблеми інформаційного суспільства.
- •72. Україна та інформаційне суспільство.
- •73. Єдність сфер людської життєдіяльності (матеріальної, соціально-політичної, духовної, культурно-побутової).
- •74. Наявність суперечностей у системі «людина – природа» як джерело глобальнх проблем.
- •75. Порушення природної рівноваги: загострення енергетичної, сировинної, продовольчої, демографічної проблеми як небезпечна тенденція, що становить загрозу всьому людству.
- •76. Релігія як предмет філософського осмислення. Суспільні функції релігії.
- •77. Філософські концепції природи релігії.
- •78. Первісні вірування: анімізм, фетишизм, тотемізм, шаманізм.
- •79. Ранні та етнонаціональні релігії.
- •80. Походження, ідейні джерела буддизму. Форми буддизму.
- •81. Соціально-економічні, духовні джерела християнства.
- •82. Основи християнського віровчення. Становлення християнства як державної релігії Римської імперії.
- •83. Поділ християнської церкви на православну і католицьку.
- •84. Особливості віровчення, культу і структури релігійної організації католицизму.
- •85. Особливості віровчення, культу і структури релігійної організації православ’я.
- •86. Поява протестантизму, розмаїття його форм (лютеранство, баптизм, адвентизм та ін..)
- •87. Основні віросповідні принципи ісламу.
- •88. Напрями та релігійні течії ісламу.
- •89. Релігія і церква в сучасній Україні. Найвпливовіші конфесії Україні.
- •90. Свобода віросповідання та її правове регулювання в Україні.
45. Філософія соціально-політичних рухів епохи Відродження.
Політичний напрям (XV-XVI століття)
Політичний напрям філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеллі. На думку вченого, філософія соціального життя повинна доповнюватися філософією людини. Він вважав, що держава в процесі управління суспільством головним об'єктом обирає людину(конкретну особу), яка має низку негативних якостей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику. На думку Макіавеллі, вирішення проблем політики не повинно лежати в площині релігійного права та моральних норм. Завдяки Макіавеллі, політика набула права самостійного існування й вивчення як окремий предмет небогословського дослідження.
46. Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість.
У Новий час матеріалізм виникає спочатку в Англії. Його представниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін. Матеріалізм цього часу — це не стихійний матеріалізм стародавнього світу, а матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продуктивних сил обумовив значний прогрес механіки, математики, хімії, медицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу з його конкретності, в деталях. Цей спосіб мислення приніс багато користі, він сприяв розквіту конкретних наук. Але абсолютизована, перетворена в звичку, перенесена з природознавства у філософію потреба «зупиняти» історичний процес, розглядати його по частинах призвела до історичної обмеженості метафізичного способу мислення. Тому весь матеріалізм XVІІ—XVIII ст. мав переважно метафізичний характер. Це була перша ознака філософії того часу. Другою характерною ознакою розвитку філософії Нового часу було те, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм. Емпіризм (грец. empeiria — досвід) — це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джере-лом і змістом знання. Емпіризм XVII—XVIII ст. сформувався як матеріалістичний емпіризм, тобто такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об’єктивно відображає навколишній світ. Пізні-ше з’являється суб’єктивно-ідеалістичний емпіризм, тобто такий, що визнає єдиною реальністю суб’єктивний досвід (Берклі, Юм). Раціоналізм (лат. rationalis — розум) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціона-лізм протистоїть як ірраціоналізму (наприклад, інтуїтивізму), так і емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють (чи підтримують) як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основополо-жником раціоналізму є дуаліст Декарт.
47. Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу.
Символами громадського прогресу в XVII столітті стають перші буржуазні революції в Нідерландах (кінець XVI - почало XVII вв.) і Англії (середина XVII ст.). Зміни в економіці, політиці, соціальних стосунках, свідомості людей були такі значні, що цей історичний період дістав назву - Новий час. З новою силою розгорнулася полеміка про те, що ж є основою справжнього знання - розум або досвід. Виникають дві основні концепції пізнання - емпіризм і раціоналізм.
Френсис Бэкон (1561-1626) - родоначальник емпіризму в англійській філософії.
Цей процес пізнання заснований на русі думки від частки до загального: на основі окремих досвідчених даних в результаті систематизації досягається істина у формі загального висновку.
Істинний метод дослідження, що полягає в розумовій переробці досвідченого матеріалу, представленого експериментом, Ф.Бэкон образно порівнював з діями бджоли, що невтомно збирає нектар. Рене Декарт (1596-1650) - французький філософ, математик, фізик, фізіолог, представник класичного раціоналізму. Також ставив завдання створення наукового методу пізнання, супротивного схоластиці.
Подальший розвиток ідеї раціоналізму отримали в працях Би. Спінози, який здолав дуалізм Декарта і єдність світу пояснював через матеріалістично зрозумілу субстанції. Раціоналіст Г. Лейбніц, навпаки, доводив гармонію світу наявністю вселенської системи монад - духовних утворень нерозривно пов'язаних з Богом - вищою монадою. При усіх відмінностях в поглядах прибічники раціоналізму дотримувалися головного принципу - порядку ідей відповідає порядок речей.
Від філософії Нового часу невід'ємна Освіта - потужна течія в області культури і духовного життя передових європейських XVIII століття. Видатними представниками Освіти прийнято вважати Дж.Локка, Вольтера, Ж.Ж.Руссо, Д.Дидро, Монтескье, П. Гольбах, раннього І.Канта та ін.