38. Філософія епохи еллінізму і Стародавнього Рима.

Елліністична культураіснувала в період між 323 та 30 рр. до н.е., головним чином у ряді держав Середземномор'я, що утворилися в результаті завоювань О. Македонського .

Особливості елліністичної культури:

- вона являла собою синтезгрецької культури та традицій підкорених східних народів;

- у той же час вона відбивалакорінну зміну положення людини в суспільстві (греки із громадян полісу перетворились у підданих величезних монархій), у результаті чого намітилася тенденція до втрати громадянських традицій та замиканні у сфері приватних інтересів, а, з іншого боку - поглиблення інтересу до внутрішнього світу людини;

- це знайшло свій вираз як у сфері образотворчого мистецтва (наприклад, у психологізмі скульптури), літератури, так і у сфері філософії, у якій розповсюдилися філософські системи, орієнтовані на забезпечення внутрішньої особистої свободи індивіда від зовнішнього світу (філософія Епікура, стоїків, скептиків, кініків);

- для цього періоду характерні також значні досягнення в розвитку науки (Архімед, Евклід та ін.);

- важливою рисою еллінізму було злиття релігії греків зі східними культами (формування релігійного синкретизму).

Елліністична культура мала великий вплив на розвиток культури Давнього Риму.

Культура Давнього Риму стала завершальним етапом у розвитку античної культури. В еволюції давньоримської культури виділяють такі основні періоди: царський (УШ-ІІ ст. до н.е.); період Римської республіки (510 р. до н.е. - 31 р. до н.е.); епоха Римської імперії (31 р. до н.е. - 476 р. н.е.).

39. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, основні етапи її розвитку.

Середньовічна доба в основному належить до епохи феодалізму (V - XV ст.). Починається середньовічна філософія з періоду апологетики, тобто захисту й обґрунтування християнства. Один із провідних представників апологетики Квінт Тертулліая (біля 160 -після 220 рр.) Процес систематизації і впорядкування теологічно-філософських принципів християнської ідеології з найбільшою інтенсивністю відбувається y IV ст. Григорій Назіанзін (біля 330 - 390pp.), єпископ константинопольський, прозваний Богословом; Василій Великий (біля 330 - 379 pp.), єпископ Кесарійський; Григорій (325 - 394 pp.), єпископ Ніський - всі троє учасники так званого "каппо-докійського гуртка", або як їх називають в церковній літературі, "три світочі капподокійської церкви" - були серед тих, хто брав безпосередню участь в цьому процесі, вкладаючи в нього душу і серце.

Західними "отцями церкви" вважають Амвросія (340 - 397pp.),єпископа Медіоланського(Міланського), Ієроніма Блаженного (345 420 pp.), перекладача Біблії на латинську мову і, нарешті, найвідомішого серед них, і одного з найзначніших філософів середньовіччя Аврелія Августина (354 - 430 pp.), працями якого й завершується період становлення та утвердження феодально-християнського світогляду, період патристики (від лат. pater - отець). У кінці V - на початку VI ст. складається система освіти Середньовіччя. Римський письменник Марціал Капелла (V ст.) запропонував ідею "семи свободних мистецтв".

Виділяв діалектику з-поміж інших вільних мистецтв Алкуїн (біля 735 - 804 рр.), надаючи їй значення головного інтелектуального мистецтва по систематизації питань віри.

Іоанн Еріугена (біля 810 - 877 рр.) змалював світовий космічний процес, який починається з "першої природи", представленої абсолютною "божественною єдністю".

Значний вплив на хід полеміки між реалістами і номіналістами, взаємини релігії та філософії спричинив П'єр Абеляр (1079 - 1142 рр.), який звертається до розуму як провідного інструменту й критерію в пошуках істини.

Сігер Брабантський (біля 1235 - біля 1282 рр.) у Паризькому університеті теж боровся за незалежність філософського знання від теологічного, хоча й ще не міг (в дусі часу) заперечувати правомірність теології і релігії.

Роберт Гроссетест (1175™ 1253рр.),будучи августиніанцем, вважав, що в розвитку наукового дослідження провідна роль має належати математиці. Найвидатнішим філософом середньовіччя був Фома Аквінський (1225 або 1226 - 1274 рр.). Він в основних рисах розробив систему "покатоличеного" арістотелізму - створив, так зване, вчення- томізм.

Представник пізньої схоластики Вільям Оккам (біля 1300 -1349,1350 рр.) зайняв більш крайню номіналістичну позицію.