35. Життя та філософська діяльність Сократа.

Сокра́т — давньогрецький філософ, не залишив жодного письмового джерела після себе.

Сократ (470-469 - 399 до н. Е..) - Перший з трьох видатних мислителів епохи високої класики Стародавньої Греції. Він був втіленням еллінської мудрості, його називали святим грецької філософії. Зробивши філософію своєю спеціальністю, він тим не менш не залишив після своєї кончини філософських творів. Пояснюється це просто: свої ідеї Сократ вважав за краще висловлювати в усній формі учням, слухачам і опонентам. Те, що відомо про життя і діяльністьСократа, дійшло до нас завдяки роботам Ксенофонта, Платона і Аристотеля. Саме на підставі їхніх спогадів можна викладати погляди Сократа. Постать Сократа у вищій мірі знаменна: його життя і смерть символічно розкриває природу філософії. 

Сократ є, по суті, першим давньогрецьким філософом, хто відходить від натурфилософского тлумачення світу і філософськи, тобто шляхом міркувань і висновків, намагається знайти істину, відповіді на поставлені їм самим і його попередниками-філософами питання. З його допомогою можна було легко розбивати обивательські уявлення про світ і його пристрої. На відміну від натурфілософів, питання, що задаються Сократом, стосувалися в основному не природи, не наук і не богів, а були про людську свідомість, душі, моралі і призначення людського життя, політики й естетики. Сократ по суті перший звернувся до людини та її сутності. Він намагався з'ясувати, що є добро і зло, справедливість і закон, прекрасне й потворне.  У своїй філософській діяльності Сократ керувався принципами. Основне філософське питання Сократ вирішує як ідеаліст: первинним для нього є дух, свідомість, природа ж - це щось вторинне і навіть несуттєве, не варте уваги філософа. Пізнання самого себе, за Сократом, - це одночасно пошук справжнього знання і того, за якими принципами краще жити, тобто це пошук знання і чесноти.

36. Теорія ідей Платона.

Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", – фактично об'єктивоване поняття.

Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне – конкретному, сутність – явищу, оригінал – копії, але і як добро – злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоПлатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець – особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.

37. Вихідні ідеї філософії Аристотеля.

Якщо речі дійсно існують, то необхідним чином існують і ідеї речей. Немає принципового відриву ідеї речі від самої речі. Ідея речі знаходиться усередині самої речі. Ідея речі, будучи чимось одиничним, як одинична і сама річ, у той же час є й узагальненням усіх частин речі, є якоюсь спільністю. Спільність речі обов'язково існує й у кожної окремої речі, і існує щораз по-різному; але це значить, що спільність речі охоплює всі її роздільні частини і тому є цілісністю речі.  Художньо-творчий першопринцип:  1. Художня роль матерії - матерія не просто відсутність усяких форм, але і нескінченна творча можливість. Матерія виявляє себе у виді тих чи інших просторових і тимчасових форм.  2. Природа як твір мистецтва - природні речі і вся природа, узята в цілому, є тією чи іншою смисловою картиною.  3. Душа є не що інше, як принцип живого тіла. Душа - субстанція в якості ейдоса фізичного тіла, у потенції володіючого життям.  Художньо-творчий принцип у його завершенні:  1. Подібно тому, як усяке матеріальне тіло є щось, тобто є тим або іншим ейдосом, і подібно тому, як ейдос живого тіла є принцип його життя, то є його душа, подібно цьому і всякій душі, що рухає тілом у тім або іншому напрямку, теж має свій власний ейдос, що називається Розумом, так що душа є енергія Розуму.  2. Розум є ейдос усіх ейдосів.  3. Розум, незважаючи на усю свою волю від почуттєвої матерії, містить свою власну чисто розумову матерію, без якої він не був би художнім твором.