- •31. Світоглядні ідеї та філософські школи Стародавнього Китаю.
- •32. Особливості стародавньої індійської та китайської філософії.
- •33. Умови виникнення, загальна характеристика античної філософії. Періодизація іі розвитку.
- •34. Ідеї, провідні школи та представники античної натурфілософії.
- •35. Життя та філософська діяльність Сократа.
- •36. Теорія ідей Платона.
- •37. Вихідні ідеї філософії Аристотеля.
- •38. Філософія епохи еллінізму і Стародавнього Рима.
- •39. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, основні етапи її розвитку.
- •40. Християнська патристика, апологетика: представники та роль у духовному розвитку Середньовіччя.
- •41. Схоластика зрілого середньовіччя: особливість філософських проблем, вихідні ідеї «томізму».
- •42. Проблема номіналізму та реалізму у середньовічній філософії.
- •43. Загальна характеристика та світоглядні основи епохи Відродження.
- •44. Натурфілософія епохи Відродження.
- •45. Філософія соціально-політичних рухів епохи Відродження.
- •46. Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість.
- •47. Раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу.
- •48. Філософія Просвітництва та метафізичний матеріалізм.
- •49. Особливості та здобутки німецької класичної філософії.
- •50. Вихідні ідеї філософії і.Канта.
- •51. Суб’єктивний ідеалізм та діалектика у філософії й.Фіхте.
- •52. «Філософія тотожності» законів природи і мислення ф.Шеллінга.
- •53. Філософія г.В.Ф.Гегеля: система філософії, ідеалістична діалектика розвитку світу й людини як основне досягнення гегелівської філософії.
- •54.Критика релігії та ідеалізму у філософії Фейєрбаха.
- •55. Філософія марксизму.
- •56. Філософська думка в Україні. Розвиток філософської думки в Україні у 13-18ст.
- •57. Києво-Могилянська академія як осередок розвитку філософії в Україні.
- •58. «Філософія серця» Григорія Сковороди.
- •59. Проблема звільнення людини та нації у творах мислителів Кирило-Мефодіївського братства. Філософські ідеї т.Г. Шевченка.
- •60. Філософські погляди і.Франка, Лесі Українки, м.Драгоманова, с.Подолинського, м.Грушевського та їх вплив на формування національної самосвідомості українського народу.
- •61. Західноєвропейська філософія кінця 19-поч. 20ст.: основні напрям розвитку.
- •62. Проблема відчуження та його подолання у філософії марксизму.
- •63. Ірраціоналістичний гуманізм, настрої песимізму, концепція «волі до влади» як рушійної сили світу у «філософії життя» (Ніцше, Бергсон, Ділтей).
- •64. Західноєвропейська філософія кінця 19-поч. 20 ст.: психоаналіз і неофрейдизм.
- •65. Західноєвропейська філософія кінця 19-поч. 20 ст.: проблема сутності й існування.
- •66. Західноєвропейська філософія кінця 19-поч. 20 ст.: проблема знання, мови та розуміння у філософії 20ст.
- •67. Предмет філософської антропології та особливості антропології та особливості сучасної філософської антропології.
- •68. Основні сфери і проблеми суспільного життя, їх характеристика.
- •69. Свобода та необхідність у суспільстві.
- •70. Поняття інформаційного суспільства та тенденції розвитку інформаційного суспільства.
- •71. Проблеми інформаційного суспільства.
- •72. Україна та інформаційне суспільство.
- •73. Єдність сфер людської життєдіяльності (матеріальної, соціально-політичної, духовної, культурно-побутової).
- •74. Наявність суперечностей у системі «людина – природа» як джерело глобальнх проблем.
- •75. Порушення природної рівноваги: загострення енергетичної, сировинної, продовольчої, демографічної проблеми як небезпечна тенденція, що становить загрозу всьому людству.
- •76. Релігія як предмет філософського осмислення. Суспільні функції релігії.
- •77. Філософські концепції природи релігії.
- •78. Первісні вірування: анімізм, фетишизм, тотемізм, шаманізм.
- •79. Ранні та етнонаціональні релігії.
- •80. Походження, ідейні джерела буддизму. Форми буддизму.
- •81. Соціально-економічні, духовні джерела християнства.
- •82. Основи християнського віровчення. Становлення християнства як державної релігії Римської імперії.
- •83. Поділ християнської церкви на православну і католицьку.
- •84. Особливості віровчення, культу і структури релігійної організації католицизму.
- •85. Особливості віровчення, культу і структури релігійної організації православ’я.
- •86. Поява протестантизму, розмаїття його форм (лютеранство, баптизм, адвентизм та ін..)
- •87. Основні віросповідні принципи ісламу.
- •88. Напрями та релігійні течії ісламу.
- •89. Релігія і церква в сучасній Україні. Найвпливовіші конфесії Україні.
- •90. Свобода віросповідання та її правове регулювання в Україні.
34. Ідеї, провідні школи та представники античної натурфілософії.
Натурфілософія - це філософське осмислення природи ("натури" - лат.).
Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес із Мілета (місто на узбережжі Малої Азії; 624 - 526 рр. до Р. X.).
Учень Фалеса - Анаксімандр (610 - 546 рр. до Р. X.), стверджував, що "архе" саме по собі не схоже ні на що; це - "апейрон", невизначене та безмежне. Думка Анаксімандра була проникливою, але вона не могла задовольнити людей того часу через неможливість пересвідчитись у реальному існуванні "апейрона".
Третій представник мілетської школи Анаксімен (585 — 525 рр. до Р. X.) синтезував ідеї своїх учителів: початок буття мас бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необхідний для життя і рухливий. На думку Анаксімена, саме таким є повітря, яке він і визначив як першопочаток усього.
Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання математичного обчислення, а також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов'язане з речами, є невидиме само по собі, тобто абстрактне. Піфагор визначив також числове співвідношення музичних тонів, ввів в обіг такі поняття, як "космос", "гармонія", "філософія". Давні джерела переповідають, що саме Піфагор вперше назвав себе не мудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом).
Високий рівень абстрактності вчення Піфагора змушував грецьких філософів шукати зв'язків між абстракціями і життям. Сучасник Піфагора - Геракліт Ефеський (544 - 483 рр. до Р.Х.) використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філософської концепції, що поєднувала високий рівень абстрактних міркувань із наочністю.
Елейська школа (за назвою міста Елея). Най відоміші представники Парменід (540 - 450 рр. до Р.Х.) та Зенон (490 - 430 рр. до Р.Х.). Парменід стверджував, що за належної уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати: "Лише буття е, а небуття узагалі немає". Бо про що б ми не мислили, думка буде не порожня. Навіть мислячи небуття, ми вводимо його в ранг буття, бо воно в цей момент існує для самого мислення як його предмет. Отже, усюди с лише буття, що дорівнює собі самому і с незмінне й невичерпне. Погляди на засади сущого як у своїй основі на нерухливі, незмінні, самототожні згодом (у німецького філософа Г.Гегеля) дістали назву метафізичного світобачення, яке за вихідними спрямуваннями протистоїть діалектиці. Парменіда вважають одним із зачинателів метафізики як стилю мислення.
Школа атомізму. Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокріт (480 -390 рр. до Р.Х.) виходив із тези, що "ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо44. Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті. Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно: край, межа можливого поділу — атом (неподільний); його існування - запорука незнищенності світу. З атомів утворюються світові стихії, аз останніх - усе. що існує. А. Ейнштейн назвав ідею атомізму однією з найпродуктивніших в історії науки, бо вона справді дає можливість пояснити багато явиш.
Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл (483 - 423 рр. до Р.Х.). який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів {вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча). Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки — у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та ворожнеча почергово встановлюють своє панування у світі, а останній перебуває у періодичних станах прямування або до досконалості (так виникають Космос і всі форми життя), або до розпаду (який неминучий після панування любові).
Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор (500 - 428 рр. до Р.Х.), на думку котрого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, — із гомеомерій (частково подібних до всього). Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світового розуму — Нуса, або Нооса; саме він постає мірою для усього сущого. На початку XX ст. акад. В. Вернадський використає термін "ноон" для позначення ноосфери — тієї частини біосфери Землі, що створюється завдяки культуротворчій діяльності людини.