49 56 Еволюція архівів та періодизація їх історії

Архіви виникли з появою писемності і утворенням держав. Архівні матеріали відбивають взаємовідносини суспільства тієї чи іншої історичної епохи і широко використовуються в наукових, політичних і практичних цілях.Археологічні дослідження свідчать про існування архівів ще рабовласницьких державах — у Китаї, Індії, Ассірії, Вавілоні,Єгипті, Греції, Римі та ін. країнах.У добу середньовіччя документи зберігалися в замках королів, феодалів, у монастирях та церквах. А вже з перемогою капіталізму вАнглії, Франції, Швеції та інших капіталістичних країнах створенонаціональні архіви й органи управління державними архівами.Архіви в Російська імперії За часів Київської Русі (9—11 ст.) і в період феодальнрї роздробленості (12—14 ст.) архіви знаходилися при князівських

дворах, у боярських садибах, монастирях та церквах. У 16 столітті у Москві створено «Царський архів» для зберігання документів ліквідованих феодальних князівств. За Петра І архіви були відокремлені від поточного діловодства і перетворені в окремі відділи при установах. 1724 в Росії засновано перший в історії архів «Генеральний архів старих справ» як самостійну установу для зберігання документів колишнього Посольського приказу.В 16 столітті, коли Україна була поневолена шляхетською Польщею, архіви створюються при міських судах, замках, магістратах, у маєтках магнатів і шляхти.

3 часу визвольної війни 1648—54 років на Лівобережній Україні

виникають архіви гетьманських і російських держаних установ.

Наприкінці 18 століття, після скасування автономії Лівобережної України і возз'єднання Правобережної України з Росією, архіви ліквідованих державних установ залишилися бездоглядними. Лише в 1852 році при Київському університеті був організовани Київський архів стародавніх актів, в якому було зосереджено 5883 актові книги і багато різних документів земських, гродськиХ судів і магістратів Правобережної України 16-—18 Століть. В 1880 при Харківському університеті створюється Харківський історичний архів для зберігання документів Гетьманських і російських державних установ Лівобережної та Слобідської України 17— 18 століть.

Наприкінці 19 століття певну роботу по збиранню і охороні

документів починають вести Полтавська, Катеринославська,

Чернігівська і Таврійська губернські вчені архівні комісії.

перебували під владою Австро-Угорщини, потім Польщі, РумунеВі Угорщини і Чехословаччйни, було вкрай незадовільним. Через відсутність централізації архівної справи і державного піклування Вв про архіви документальні матеріали гинули і знищувалися. В січні 1919 для керівництва

архівною справою створюється архівна секція при Всеукраїнському комітеті охорони пам'ятників старовини і мистецтва (ВУКОПСМ). 20 квітня 1920 РНК УРСР видала постанову про націоналізацію і централізацію архівної справи в УРСР, згідно з якою всі документи .

6 Історія документа

Документ у перекладі з лат. «свідоцтво», «спосіб дока­зу», «зразок». Він є результатом відображення фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, малюнка, фотографії, звукозапису на спеціальному матеріалі — папері, фотоплівці, магнітній та перфострічці, диску, пер­фокарті, дискеті тощо.

Поява цього слова в українській мові пов'язана з діяльністю Петра І в кінці XVII на початку XVIII ст.

Спочатку це слово означало папери, які підтверджували чиїсь права, законність певних дій, тобто мали юридичну силу, значення. Витісни­ло з ужитку слова — грамота, лист, листовне письмо.

У сучасній українській мові — слово «документ» має кілька значень:

1. матеріальний об'єкт, у якому міститься та або інша інформація, призначена для передачі її в часі й у просторі (наприклад, фотоплівка, перфокарта);

2. діловий папір, що підтверджує будь-який факт або право на щось; у праві — складений відповідно до закону акт, що посвідчує фак­ти, які мають юридичне значення (диплом про освіту);

3. офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка).

Ділові папери виділяються серед інших документів своїми власти­востями:

- є носіями офіційної інформації, самі слугують джерелом потріб­ної інформації;мають правову вагу, господарське значення;

-уможливлюють вилучення інформації з архівів і оброблення її в поточній діяльності.

Основне призначення всіх видів документів — виражати в письмо­вому вигляді певну інформацію передати її відповідним адресатам, які повинні використовувати цю інформацію у своїй діяльності.

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержан­ня зберігання, використання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншо­му носії.

Закон України Про інформацію (ст. 27)м. Київ, 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ (2657-12)Документ — матеріальна форма одержання, зберігання, викорис­тання й поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або на іншому носії.

39 63 Принципи організації діловодства та регулювання інформаційних відносин в УкраїніДокумент - це матеріальний носій із зафіксованою на ньому інформацією. Таким носієм може бути папір, диск, комп'ютер, фотоплівка тощо. Діловий документ служить для фіксування адміністративної (управлінської) інформації. Поняттю діловодства можна дати наступне визначення: діловодство - це діяльність по створенню документів і справ відповідно до державних стандартів і організації роботи з ними, саме створення умов для руху, пошуку і збереження документів. І Враховуючи це визначення, можна сказати, що задачі діловодства полягають у наступному:•оформлення ділових документів відповідно до вимог стандартів;•створення умов для руху документів (організація реєстрації документів, контроль за рухом документів і термінами їхньої виконання);•створення умов для пошуку виконаних документів (формування документів у справи відповідно до номенклатури справ) створення умов для збереження документів.На великих підприємствах зі значними потоками ділових документів організацію діловодства і роботу з документами забезпеч) спеціальний підрозділ - канцелярія. Залежно від характеру виконуваної роботи співробітників канцелярій поділяють на д: категорії: фахівці та технічні виконавці.Право на вільне збирання інформації означає право безперешкодного здійснення дій щодо її пошуку, доступу, придбання, накопичення тощо Суб'єктами інформаційних відносин є громадяни України; іноземні громадяни; особи без громадянств, юридичні та не юридичні особи України, Об'єктами інформаційних відносин є інформація. Основними принципами інформаційних відносин є гарантування права на інформацію;гарантування рівних умов суб'єктам інформаційних відносин; гарантування інформаційні безпеки суб'єктів інформаційних відносин; відкритість, загальнодоступність інформації та свобода її обміну; істинність вірогідність інформації; повнота, вичерпність інформації; законність збирання, одержання, зберігання, використання та поширень інформації;свобода думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань; гарантування правового захисту принципів інформаційні відносин. Основними видами інформації є: особиста інформація; службова інформація; офіційна інформація, Інформація, умовами (режимом) захисту (охорони) при збиранні, одержанні, зберіганні, використанні та поширенні інформації, поділяється ь публічну інформацію та конфіденційну інформацію.