19. 30. Нормативний документ: історія, загальна характеристика, особливості функціонування

Нормативний документ встановлює правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів. До 1993 р. застосовувалися терміни «нормативно-технічний документ», «спеціальні види нормативно-технічних й технічних документів й літератури». До нормативних документів зі стандартизації відносяться: 1) стандарти, 2)технічні умови. Стандарти – нормативний документ, розроблений, як правило, на основі відсутності протиріч зі значущих питань більшості зацікавлених сторін й затверджений компетентним органом. У стандарті встановлені для загального й багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів. Це нормативне видання, що включає в себе комплекс норм, правил, вимог до об'єкту стандартизації, яке встановилося на основі досягнень науки, техніки й передового досвіду й затверджуються у відповідності до діючого законодавства. Розрізняють наступні види стандартів: міжнародний, міждержавний, національний. Міжнародний - це стандарт, принятий міжнародною організацією по стандартизації. Міждержавний — це стандарт, принятий державами, що приєдналися до угоди про проведення єдиної політики в області стандартизації, метрології й сертифікації. Він використовується ними безпосередньо. Національний- це стандарт, принятий національним органом однієї держави зі стандартизації. В Україні створена система стандартів, що складається з декількох видів, які виділяють за різними ознаками. За масштабами поширення стандарти поділяються на наступні категорії: державний стандарт України (ДСТУ), галузевий стандарт (ГСТУ), стандарт підприємства. До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми й правила, державні класифікатори техніко-економічної й соціальної інформації. Державний стандарт України (ДСТУ) – основний нормативний документ зі стандартизації в державі, що підлягає безумовному виконанню органами виконавчої влади, усіма підприємствами й громадянами, на діяльність яких розповсюджується дія стандарту. Галузевий стандарт не повинен суперечити державному і підлягає безумовному виконанню підприємствами, установами й організаціями, що входять у сферу управління органа, що його затвердив. Стандарт підприємства (СТП) затверджується й використовується тільки на конкретному підприємстві; розробляється на продукцію, що виготовляють тільки конкретні підприємства. Існує комплекс (система) стандартів сукупність взаємопов'язаних стандартів, що належать відповідній галузі стандартизації й що встановлюють взаємопогоджені вимоги.

20. 31. Кінофотофонодокумент: історія, загальна характеристика,особливості функціонування

Важливе місце серед документних джерел інформації займають кінофільми, діафільми, діапозитиви, грампластинки, магнітні фонограми які в сукупності наз. кінофотофонодокументи (КФФД).

Вони містять образотворчу, звукову, образотворчо-звукову інформації, які відтворюються за допомогою спец. технічних засобів (діаскоп,фільмоскоп, магнітофон).

Першими із зазначених видів документів з'явилися фонодокументи, еволюція яких розпочинається ще з 1807 ро­ку. Дещо пізніше, у 1816 році, почали створювати фотодо­кументи.

Розвиток фотодок-тів: 1816р. перші спроби створен­ня фотозображення.

Розвиток кінодок-тів розпочався у ХІХ ст. коли було винайдено перше звукове кіно та створено кінематограф і вже у ХХ ст. почалось масове виробництво кінофільмів. В кінці ХХ ст. відбувся перехід на цифровий метод запису на плівку.

Класифікації в основу яких покладені дві видоутворюючі ознаки:

За каналом сприйняття інформації:

- візуальні (діафільми, діапозитиви); - аудіальні (грамплатівки, магнітні фонограми); - аудіовізуальні (відеофільми, магнітофільми).

За способом документування:

- кінодокументи; - фотодокументи; - фонодокументи.

За призначенням для сприйняття: -людиночитаємі;

- машиночитаємі.

Структура фондів КФФД включає в себе фото, фільмо, диско, фоно, відеотеку.

Кінодокумент – це один із основних видів КФФД. Це образотворчий чи аудіовізуальний документ, який створений кінематографічним способом.

За способом відтворення інформації: - образотворчо-статичні; - образотворчо-динамічні.

Матеріальною основою кінодокументів є кіноплівка яка представлена багатошаровою полімерною плівковою системою. Основний вид кінодокументів: діа-, кіно-, відеофільми.

Фотодокумент – це документ, що містить зображувальну інформацію, зафіксовану фотографічним способом. Їхньою основою є скло, фотоплівка, папір, метал.

В залежності від жанра і призначення розрізняють:

- художні;

- хроніко-документальні;

- науково-популярні;

- наукові, а також одержані шляхом фотографії і кінозйомки, копії звичайних документів.

В залежності від прямої чи зворотної тональності ФД:

- негативи - із зворотньою;

- позитиви (діапозитив) – із прямою.

За матеріальним носієм: на склі чи на плівці, а позитиви на папері, плівці чи діапозитиві. Розмір чи інші показники фотопластин, фотоплівки, фотопаперу стандартизовані.

Фонодокумент – це музично-звуковий, аудіальний документ. Він містить інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису.

Звукозапис – це процес запису звукової інформації і послідовного відтворення. З належністю знаків запису фонодокумент відноситься до розряду технічних кодованих документів інформація ня які наоситься шляхом зміни поверхні носія чи його структури.

За матеріальною конструкцією носія:

- стрічкові;

- дискові.

Основними видами фонодокументів є:

- грамплатівка;

- фонограма;

- компакт-диск.

За матеріалами носія інформації розрізняють три групи фонодокументів:

- з механічним (електромеханічним) записом;

- з оптичним записом;

- з електромагнітним записом звуку.