3.3. Стилістичні деталі (поетика) роману «Широке»

Як зазначають дослідники О.Рудловчак, В.Микитась, література Закарпаття формувалася в непростих умовах політичної нестабільності другої половини ХІХ століття. За відсутності національної держави, єдиного мовного простору, підручників із рідної мови, руська інтелігенція формується довкола гасел слов’янофільства, народництва, москвофільства, що негативно позначилося на виборі ідей та на естетичних засадах літератури. Поети і прозаїки шукають себе в сентименталізмі, романтизмі, намагаються творити в руслі реалізму, який на той час перетворюється у найпотужніший напрямок літератури [30; 12].

Характерною ознакою закарпатської літератури міжвоєнного періоду є намагання поетів і прозаїків пізнати досвід класичної літератури, а водночас і писати у руслі нової стилістики. Письменницький світогляд формується на усвідомленні суспільно-історичних закономірностей, автори концентрують увагу на реальній дійсності, намагаються вплинути через своїх героїв на зміну суспільних відносин, утверджують народні морально-духовні ідеали.

У сучасному літературознавстві немає однозначного розуміння терміну «поетика», то вважаємо доцільним подати те його розуміння, яким будемо користуватися у нашій роботі. Отже, поетика – це «система художніх принципів якогось літературного напрямку чи окремого поета» [13; 163]. Крім того, «поняття «поетика» і «художня форма» іноді настільки зближуються, що легко допускається їх взаємозмінюваність» [19; 9].

Художня майстерність письменника позначилася і на мові роману. Характерною особливістю роману є те, що в ньому мова є найважливішим засобом типізації й індивідуалізації дійових осіб, а діалог є специфічним функціонально-стильовим різновидом літературної мови. Мова кожного персонажа індивідуалізована, відбиває і його культурний рівень, і особливості характеру, і коло життєвих інтересів.

Як це притаманне живому мовленню, діалоги в творі насичені запитальними та окличними інтонаціями, для реплік характерні уривчастість, перерви в мовленні, повтори тих частин фрази, які несуть важливе смислове навантаження. Лексичне багатство надає мові твору життєвої достовірності.

Мова у його творах легка, невимушена, стримана, але водночас обдумана і виважена. Мова роману багата, образна. У творі багато художніх засобів. Це і порівняння, і метафори, й епітети, прислів’я та інші тропи.

Можна помітити, що мова роману наповнена метафоричними образами, які мають різний характер, структуру та значення: «локомотив засвистів, застогнав і рушив» [26; 35], «віщує серце» [26; 39], «гризти душу» [26; 40], «музика неслась» [26; 94], «душа болить» [26; 166], «цвіте культурне життя» [26; 166], «розмова не клеїлася» [26; 354] та багато інших.

О.Сливка використовує семантико-стилістичні можливості дієслова, адже воно, позначаючи дію, стан, рух, «має здатність конденсувати в собі момент буття, який можна розгорнути у складну асоціативну картину» [16; 24].

У романі О. Сливка дуже часто вдається до персоніфікованих образів: «пливуть хмарки» [26; 53], «вливає повітря» [26; 168], «мороз стискає» [26; 214], «повітря заспокоїло» [26; 318], «понеслася буря» [26; 341] та інші.

При описі епізодів автор часто вживає епітети: «сухий і теплий хліб» [26; 36], «темно-сірі привітні очі» [26; 92], «любов щира, вірна, чиста, непохитна» [26; 181], «свіже повітря» [26; 270], «сонячне весняне повітря» [26; 318] та інші.

Любить О.Сливка і колоритні порівняння: «теплоти не більше, як від сонця в бабине літо» [26; 35], «Василько жовтий, наче зліплений із воску» [26; 62], «гратися, як із котиком» [26; 181], «відтягнути так, як бджолу від квітки» [26; 205], «дивився, як заєць на вовка» [26; 225] та інші. Вживаючи відповідні порівняння, письменник досягає естетичного ефекту [31; 11].

Мова роману багата на фразеологізми, прислів’я, приказки, афористичні вислови: «мов вітром здмухнуло» [26; 35], «Бог не без милості» [26; 65], «де любов, там усього досить» [26; 36], «рука руку миє і обидві білі» [26; 121], «із багатим не судися, а з сильним не бийся» [26; 201], «мовчати, як риба» [26; 213], «хороший початок – половина справи» [26; 236] та інші.

О.Сливка через усе життя проніс велику любов до народних пісень краю. Народна пісенність вела його по щаблях багатовікової історії народу, допомагаючи у власних художніх творах розриваючи характер трудового люду [29; 6]. Пісні, які співають персонажі, залежать від їх настрою та ситуації, у якій вони знаходяться: «Ой, умру я, люба мамко, // Я жити не буду, // Та встанеться паленочка, // Я пити не буду» [26; 217], «Пропала надія, забилося серце, // Заплакали очі мої // Любив я дівчину і то ся минуло, // Тяженько на серці мені» [26; 263] та інші.

Фрази, порівняння, епітети, метафори створюють високу ліричність, відвертість, справжні емоції.

Мова персонажів індивідуалізована. Найбільш це помітно в образах управителя школи Й.Молнаря, М.Форкош, священиків, євреїв та інших. У діалогах використано чимало порівнянь, фразеологічних зворотів, прислів’їв, приказок, добре описані звичаї, побут селян. Вживаються діалектизми: «засцо» [26; 40], «нянько» (с. 49), «паскудний» [26; 52], «газдинька» [26; 85], «хосен» [26; 95], «ци» [26; 102], «хижа» [26; 111], та багато інших. Також знаходимо ряд зменшено-пестливих слів та дитячої мови: «тихенько» [26; 40], «сонечко» [26; 33], «тлеба» [26; 34], «шосейка» [26; 35] та інші.

Постійно зустрічаються детально виписані пейзажі: «груні, схожі на казкового велетня, накритого зеленою ковдрою, пошитою з великих шматків полотна. Це лісочки, чагарники, галявини, яруги…» [26; 34]; «Тиса шуміла попід дорогу. Увесь правий її берег вкритий бокорами. Колишні красуні гір – смереки, довгі, прямі як свічки, останню ніч провели під рідними горами…» [26; 35].

Синтаксис роману письменника різноманітний – від серії коротких односкладних речень до складних конструкцій. Короткі, недомовлені, обірвані речення зустрічаються часто: «Весна!..» [26; 70], «Ніколи … ніколи ми вже не увидимося … віщує моє серце …» [26; 39], «… з його зажуреним обличчям … за врожай на нивках, на сіножаті, за худобину … тривога перед екзекутором … і мамині сльози …» [26; 69] та інші приклади. Вони називаються обривом. Обриви передають хвилювання того, хто говорить [28; 168].

Трапляються й такі стилістичні фігури, як риторичні питання, запитання й відповідь. Риторичне питання відзначається великим зарядом експресії: «Ци курочки розуміють бабку?» [26; 44], «О, за що ви, гори, так причарували мою душу?» [26; 156]та інші. Багато питальних речень: «Ну? То як?» [26; 56], «А сестрам що дати?» [26; 87], «… в нашій державі комуністів ненавидять і бояться?» [26; 146], «Но що? Не хвора?» [26; 349]та багато інших.

Часто зустрічаються і просто окличні речення: «Не біжи, не біжи, бо впадеш!» [26; 38], «Подумайте!» [26; 56], «Як уважно вони його слухали!»[26; 86], «Ну! Можемо починати! Усі на свої місця!» [26; 206] та багато інших.

Є і такі рядки, в яких питальні й окличні інтонації стоять поруч: «Що коло того один чоловік?!» [26; 42], «А скільки він того уже знає?» [26; 54], «Не дав би я постоли ні за які топанки і чоботи!?» [26; 85], «А повітря біля Тиси яке?!» [26; 134] та багато інших.

Таким чином, ми дійшли висновку, що основною рисою поетики О. Сливки є промовиста деталь, яка для письменника значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет. Композиція твору є калейдоскопічною.