Висновки

Поет, прозаїк, драматург, актор, член Національної спілки письменників України, один із найстаріших письменників України, вчитель, порадник, наставник та і просто хороша людина, хустянин О.Сливка досяг такої вікової висоти (майже 99 років), на яку хочеться піднятися кожному з нас. Та не завжди О.Сливку знали такого, у післявоєнні роки його літературна творчість склалися не зовсім добре. Не тому, що він не писав, а тому, що його твори не друкували. Так вийшло, що О.Сливка потрапив у немилість радянської влади, несправедливо забули й відкинули письменника. Та віднайти несправедливо забутий талант допомогли його друзі, а особливо – І.Губаль. Отож лише у кінці 80-их він активно включається у літературний процес краю, один за одним пише оповідання, які починають друкуватися.

О.Сливка – людина високої культури з добрим, відкритим серцем для всіх. По своїй натурі він був дуже добрий, з увагою ставився до дітей, молоді і старших людей, до навколишньої природи. Тому не дивно, що у всіх творах відчутна присутність у всьому життєвої позиції автора. Вся творчість Олександра Сливки сповнена високого гуманізму і милосердя.

На відміну від класичного реалізму, неореалізм, до якого еволюціонував О.Сливка, значно поглибив психологізм, переорієнтував концепцію особистості із зображення бунтарів на показ звичайних людей з буденними проблемами.

У всіх оповіданнях О.Сливки відчутна присутність у всьому життєвої позиції автора. Письменник порушує проблеми соціального життя верховинців, людських взаємин, у яких автор віддає перевагу чесності, добру, довір’ю, любові й повазі до людей, до рідного краю. Торкається морально-етичних загальнолюдських проблем (стосунки між батьками і дітьми, родинного щастя, чесності і підступності, зради і вірності, нещасливого кохання та інших).

Найбільшим за розмірами у прозовій творчості є роман «Широке», тема якого – показ життя сільської інтелігенції на початку тридцятих років двадцятого століття. Особливий інтерес викликає проблематика роману, майстерно втілена в яскраві, соціально й психологічно переконливі образи персонажів. Автор інтерпретує проблему війни і миру в психологічному ключі, проектуючи її на долю окремої людини, особистості. Письменник надає великого значення кожній ситуації, репліці в творі, дбає, щоб кожен крок головних персонажів, найменша деталь побуту розкривали їх характери. При цьому письменник торкається багатьох інших морально-етичних загальнолюдських проблем – стосунків між батьками і дітьми, вчителями та учнями, родинного щастя, чесності і підступності, зради і вірності тощо. Крім того порушується проблема мовного питання, культурно-освітнього рівня, релігії, бідності та багатства, політики, нещасливого кохання та особистого життя.

Поглиблений психологізм, увага до художніх деталей, ліризм, використання символічних образів і сцен свідчать і про те, що роман Олександра Сливки написаний у неореалістичному стилі.

Мова роману багата, образна. У творі багато художніх засобів. Це і порівняння, і метафори, й епітети, прислів’я, афоризми та інші тропи. Мова персонажів індивідуалізована. Постійно зустрічаються детально виписані пейзажі, майстерні описи зовнішності, відчувається іронічний, але не злий, підтекст.

Таким чином О.Сливка став вагомою складовою духовного життя краю, пройшовши шлях від перших оповідань і віршів у народнопоетичному стилі до творів літератури європейського рівня, вона поступово звільнювалася язичія і переходила до літературної мови, збагаченої неповторним мовним колоритом закарпатських говорів.

Із серцем, повним добра, людської краси та сонця, пішов із життя Олександр Іванович, але залишив по собі невмирущість. Все минулося, та не забулося. Адже, він залишив свій талант, свої твори, залишив у них себе для прийдешніх поколінь. А відтак він живий і житиме вічно.