1.4. Кінець, що перейшов у початок. Минулося, та не забулося

О.Сливка – людина високої культури з добрим, відкритим серцем для всіх. Надзвичайно уважний і спостережливий до всіх подій. Він дуже добрий, з увагою ставиться до дітей і старших людей, до природи.

Коли Олександру Івановичу виповнилося 96, він у передмові до своєї книги писав: «Із задоволенням скажу: я безмежно щаслива людина, бо хоч тепер, коли у моє життя заглянув уже дев’яносто шостий, всі рукописи моїх творів нарешті прийшли до свого читача. Якщо чесно, то не надіявся, що за життя я побачу виданими свої твори окремим книжками…» [17; 3].

Саме тут згадуються слова української поетеси Ліни Костенко, що «українська література – це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через століття згаданих, через півстоліття надрукованих» [14; 3], які, на жаль, справді підходять до творчості не тільки О.Сливки, але й багатьох подібних письменників.

Доля була щедрою до Сливки, але тільки на роки. Життєва дорога рідко ставала широкою трасою, а все більше вузькою стежкою, що бігла то вниз, то вгору, обминаючи перешкоди, пнучись до сонця, шукаючи джерельної прохолоди …[20; 3].

Найвищі нагороди, які отримав О.Сливка: похвальна грамота Хустської міської ради, якою проголошено О.Сливку почесним громадянином м.Хуст та посвідчення члена спілки письменників України. Крім того він мав ще десятки різних похвальних грамот і подяк.

1 квітня зненацька особливо гірко заплакав дощ, ніби передчуваючи щось трагічне. На 99-му році життя серце Олександра Сливки перестало битися. Здається, вся природа завмерла на мить, навіть сонце сховалося за чорні хмари, що звідусіль огорнули небо, неначе саван… [32; 2]. Пішов із життя, не дочекавшись кілька місяців до 99. «Із серцем, повним добра, людської краси та сонця», пішов, але залишив по собі невмирущість. Залишив свій талант, свої твори, залишив у них себе для прийдешніх поколінь. А відтак він живий і житиме вічно.

РОЗДІЛ ІІ.

Мала проза Олександра Сливки: тематика та проблематика

Історія літератури – це історія художнього відображення духовного поступу народу. Пошуки красного слова здавен сприймаються як пошуки істини і віри. Письменників завше не так цікавили політичні системи, як окрема людина, її взаємостосунки з іншими людьми [30; 11].

Пов’язуючи художній досвід О.Сливки з традиціями реалізму, помічаємо збагачення творчості майстра здобутками інших творчих напрямків, що надав творам нового забарвлення. Така поліфонічність манери письма дає підстави визначити творчість О.Сливки як неореалістичну.

О.Сливка – людина високої культури з добрим, відкритим серцем для всіх. У всіх творах відчутна присутність у всьому життєвої позиції автора. Вся творчість Олександра Сливки сповнена високого гуманізму і милосердя. У його творах гостро зазвучать проблеми, які хвилювали тогочасне суспільство.

У 1923р. О.Сливка поступив на навчання у Хустську гімназію. Саме тут почав записувати народні пісні-коломийки. Далі робить спроби писати вірші, народні повір’я. Перший вірш був надрукований у молодіжному журналі «Пластун-Рак», що видавався в Ужгороді. Наступним на сторінках журналу «Наш рідний край» серед перших віршів читаємо його «Емигрантку».

Літературна доля прозаїка і драматурга Олександра Івановича не була щасливою. Так сталося, що за свій довгий вік пережив різні державні режими. У дитячі роки відчув владу Австро-Угорщини, в юнацькі – демократію Чехословаччини, екзамен на трудову зрілість складав при Угорщині та тоталітарному режимі СРСР. І кожна з цих країн своєю владою переорювала життя письменника, залишала на його літературному портреті свій слід [11; 3].

Перше місце серед всіх творів за кількістю у творчості О.І.Сливки посідають оповідання, тому ми розглянемо та проаналізуємо збірки його оповідань.

1937-1938 роки були важливими для Сливки тим, що він почав плідно працювати над оповіданнями. У цей час він працював у селі Руське Поле, де при першій зустрічі з Маркушем залишив кілька оповідань, який оцінив написані ним прозові твори, Незадовго одержав від редактора листа. У ньому Маркуш написав «Перечитав ваші оповідання. Полюбилися мені» [9; 4].

Кінцем 1937 р. були надруковані оповідання «Карпати», «На електричному дроті», згодом – «Військові кладовища», «Тиса» та деякі інші. Олександр Сливка повірив у себе як літератора-прозаїка. У середині березня 1939р. фашистська Угорщина окупувала Карпатську Україну. О.Сливка потрапив у немилість угорських властей. Він перестав займатись літературною творчістю. Роки минали. Та на початку літа 1942 року до Сливки, у Дубове, приїхали О.Маркуш, Ф.Потушняк і І.Гарайда. Вони вмовили Сливку повернутися до літературної творчості. Тоді він плідно почав працювати над циклом оповідань із селянського життя. Почав часто навідуватися до людей, для яких він був товаришем і порадником не лише по питаннях навчання, але й житейських проблемах. І таке спілкування з людьми давало їм наснагу у творчості, породжувало нові задуми, сюжети оповідань і епічних творів [2; 10]. Так виникли нові оповідання «Тайна», «Проценти», «Печкарі», «На пожарищі», «Поланин роман», які з’являються на сторінках «Літературної неділі». А вже в наступному році (1943р.) за сприянням І.Гарайди у видавництві «Подкарпатського общества наук» в Ужгороді вийшла збірка оповідань під псевдонімом А.Слимак «Під солом’яною стріхою» (1943р.), до якої увійшло сім оповідань. Оповідання «Поланин роман» одне з перших, написаних у Дубовому. Автора схвилювала трагедія, яка сталася у сім’ї сільського багатодітного багатія Шимонюка. Усі оженилися, заміж повиходили, залишились у дівках Поланя. Вона гарна, працьовита, але вперта, не хоче заміж силою, бо любить іншого. Але він сирота, тому батьки не хочуть її віддати за нього. Автору добре вдалося відтворити образ головної героїні. Вона сильна духом, розуміє, що на перешкоді її щастю стоїть багатство, яке й сестру загнало у могилу. Поланя капітулює перед батьками, а дарма, треба було поборотися за своє щастя. Хоч скажемо, що це явище типове у тодішньому житті села.

Оповідання «Розлука» глибоко психологічне. У старого Коштуряка сина позбавили волі, бо був причетний до бійки на весіллі, у якій вбили чоловіка. Невістка померла. Вирішує продати плуг. Згадує, як довго служив йому плуг, а тепер настає час розлуки. Коли його віддає, то здається опускає його у могилу. Дуже добре в оповіданні розкрито образ старого Коштуряка. Він не уявляє себе без знарядь праці, говорить з ними, як із живими істотами. Автор розкриває проблему осиротілого, самотнього життя.

Цікаве за своєю побудовою і думкою оповідання «Помста». Події розвиваються динамічно, цікаво для читача, бо кожний наступний епізод по своїй суті складніший, більш хвилюючий, що викликає цікавість. У творі віддзеркалені сторінки непростого життя селян, їх взаємин, майнових суперечок, що призводить до складних наслідків. Тут порушується проблема бідності й багатства та нерівного кохання. Але добро та справедливість перемагають. Роздуми над долею верховинців змальовано в оповіданні «Нерви».

Привернула увагу письменника й проблематика війни. У 1942 році пише оповідання «Вітер», у якому письменник стверджує думку, що ті, які ведуть справедливу війну, обов’язково виграють її. Тема оповідання – тема Першої світової війни. Автор наблизив фронт до Карпат.

Що характерно для творів О.Сливки – те, що у них не відчувається трагізму людей за важкий стан життя. Навпаки, ударам долі його герої протиставляють свою урівноваженість, філософське розуміння їх тимчасовості, а подеколи навіть гумор [2; 11].

Письменник вдається до написання й гумористичних оповідань, одним із яких є – «17-Б». Комедійний конфлікт зав’язується між панком і власником готелю. Суперечка між двома персонажами написана у вдалих гумористичних тонах. Нотки гумору зустрічаємо і в оповіданні «Віддячився», у якому автор реалістично, з нотками гумору відтворив історію взаємин селян і панів. Пани частіше влаштовували селянам екзамени обману, але й ті не залишалися у боргу.

У кінці 80-их він активно включається у літературний процес краю, один за одним пише оповідання, у яких показує не тільки носіїв добра, порядності і честі, але й таврує ганьбою брехунів, злодіїв та п’яниць [2; 11]. В оповіданнях піднята проблеми чесності й підступності, зради і вірності.

В оповіданні «Проценти» відтворено не тільки важке життя селян, знущання влади над підлеглими, але й протест в особі баби Сікані, які вирішує боротися за свої права проти несправедливості дій сільської управи, яка висмоктує з людей кров, робить їх ще біднішими, нещасними. Тут порушується проблема хабарництва, що продовжує свій розвиток і в оповідання «Пачка» – це психологічний твір про взаємини сільського заможника. Конфлікт між ними зав’язується на пачці тютюну, яку без хабара купити не можна. Тут вперше порушується проблема підкупу, яка починає ставати актуальної ще і в ті часи. Але з’являється і благородний персонаж, який, незважаючи на скупість пана, не хоче залишати його у біді. Читачеві зрозуміло, що скупість не прикрашає людину, своє багатство нею не примножити, а людина щаслива, коли робить іншим добро, коли серце сповнене повагою до людей, доброзичливістю, милосердям. Автор засуджує спекулянтів, які прагнуть нажитися на бідняках, як це зображено в оповіданні «Пачкарі».

Тема «батьки і діти» – вічна, тому оповідання «Остання посмішка» –злободенне, актуальне. Проблеми сімейної зради і підступності, невірності один одному, наживи, які зображені у творах, показують слабість людей перед можливим достатком і багатством та ницість героїв, які радні відректися від сім’ї. Дітям став потрібний батько тільки при смерті, коли треба було ділити майно. Тягли, хто що міг, готові були за чуби братись, лише дісталося кожному побільше. Найстрашніше, що діти чекали батькової смерті. Та щастя їх не чекало. Така сама тема зображена і в оповіданні «Зламане крило», у якому батько свариться із донькою на речах, які їм залишила мати. При сварці в однієї статуетки ангела відлетіло крило. Та зламане не крило ангела, а чиста мораль батька й доньки, які на побутових речах-дрібничках стали ворогами.

Глибоку шану матері віддає головний герой оповідання «Мамина гітара». Радіє батько, сільський пастух, Сивулько, що своєю чесною працею в господарстві зробив свою сім’ю щасливою (оповідання «Сивульське свято»). Серце віддає дітям молода учителька в оповіданні «Василинка». Нерозумна гордість Варвари спонукає її до невдачі, моральних травм («Головиху заїдає досада»). Звірячу розправу німецьких фашистів над євреями показано в оповіданні «Червоний рейс».

До збірки оповідань «Тепла осінь» (2001 р.) входить два десятки прозових творів малого жанру, написаних автором у різні роки своєї довголітньої літературної творчості, майже всі вони об’єднані єдиною думкою – нотками чистих людських взаємин, побудованих на незрадливих почуттях чесності, вірності, довір’я між людьми.

Хустський поет І.Бедек так сказав про свого вчителя: «Він літератором родився, щоб віддзеркалити життя. У якому він не загубився, в якому вірить в майбуття» [3; 3].

Тема кохання переважає у більшості творів. Автор доходить до висновку, що роки, десятиліття не затьмарюють чистих людських почуттів. І у цьому читача переконує автор в оповіданні «Невимовна тягота». Вірні та чисті почуття кохання, яке залишається на довгі роки змальовано і в оповіданні «Негадана зустріч». Твори переконують нас, що незрадливі чисті почуття людей приносять тільки щастя. Важке переживання та страждання приносить смерть коханої дружини чоловіку. Він приходить на цвинтар і плаче, мріє, щоб Бог забрав його до дружини, аби вже ніколи не розлучитися. Про трагедію почуттів уже говорить і сама назва оповідання – «А в серці рана не гоїться». Вірність справжнього кохання змальовано в оповіданні «Вірна наречена», у якому головна героїня після смерті нареченого залишається вірною йому, щоразу приходить на могилу розмовляти з ним. В оповіданні «Осінь» змальоване нещасне кохання двох молодих людей, яким не судилося бути разом, адже їх розлучили, не дали пізнати щастя. Про перше чисте кохання студента та молодої дівчини, які несамовито закохалися один в одного, читаємо в оповіданні «Полонинська квітка». Автор віддає перевагу незрадливим почуттям, чесності, добру, довір’ю, повазі до людей.

Про чесність, покликання, виконання своїх обов’язків говориться в оповіданні «Лікарева бездушність». Іспит совісті робить лікар в оповіданні «Страшний вирок», який брав у людей гроші, шкодив державі, ущемляв матеріально сім’ї. О.Сливка показав, що зло завжди карається. Письменник засуджує злість та бездушність людей, в оповіданні «Вітчим» відчувається осуд, зневага до головного героя, який стає деспотом, черствою, безсердечною людиною, знущається з нерідної дівчинки-каліки. В оповіданнях «Подарунок для бабусі», «Характер», «Вітчим», «Віроччин останній дзвоник» автор порушує злободенні питання взаємин батьків і дітей, їх одвічні проблеми.

Та післявоєнні роки у літературній творчості О.Сливки склалося не зовсім добре. Не тому, що він не писав, а тому, що його твори не друкували. Продовж майже півстоліття лише на початку шістдесятих років в обласній газеті «Закарпатська правда» було надруковане одне-єдине оповідання.

До збірки «Тепла осінь» входять також спогади «Бережник Марія – сестра Євдокія», «Вдалий урок Олександра Маркуша», «Із заробітків», «Наш маленький супутник», у яких письменник порушує проблеми чистої людської моралі, відтворює картини важкого життя верховинців. Письменник І.Губаль писав: «Відчутно, що він добре знав життя селян, проблеми їх життєдіяльності, сіяв між людьми розумне, добре, мудре й вічне» [9; 14].

У 2005 р. виходить збірка «З чистого серця», до якої увійшли шістнадцять оповідань, що друкувалися у збірках «Під солом’яною стріхою» та «Тепла осінь», добірка спогадів про знаних людей краю (О.Маркуша, М.Божук, І.Губаля, І.Чендея, Ю.Станинця, М.Бараболю, Ф.Злоцького, Ф.Ромжу, І.Фрцака-Кротона та інших) та низка листів, що мають інтерес для читачів. Спогади цінні тим, що Сливка подає деякі деталі життя і творчості відомих митців.

Отже, у всіх оповіданнях відчутна присутність у всьому життєвої позиції автора. Письменник порушує проблеми соціального життя верховинців, людських взаємин, у яких автор віддає перевагу чесності, добру, довір’ю, любові й повазі до людей, до рідного краю. Письменник в усіх оповіданнях торкається морально-етичних загальнолюдських проблем (стосунки між батьками і дітьми, родинного щастя, чесності і підступності, зради і вірності, нещасливого кохання та інших). Без перебільшення можна сказати, що прозова творчість Олександра Сливки сповнена високого гуманізму і милосердя.

РОЗДІЛ ІІІ