1.3.Дружба о.Сливки з видатними діячами краю і не тільки

О.Сливка дуже дорожить дружбою із людьми чесними, справедливими, порядними, що вміють цінувати гарні людські взаємини, будь-коли прийти один одному на допомогу, не підвести ні в чому, а виручити, підтримати. Можна позаздрити його довголітній дружбі з М.Штефуцою. Почалася вона ще в 1925 р. під час навчання у Хустській гімназії, і продовжувалась до січня 2001 р., коли Штефуца, його ровесник на дев’яносто другому році пішов із життя. Вони листувалися між собою продовж п’ять десятків років. В архіві письменника понад двісті листів, написаних йому М.Штефуцою. Рядки листів сповнені людської доброти, братської поваги, вболівання за літературну долю О.Сливки.

Ще з тридцяти років, коли О.Сливка працював на Тячівщині, він подружився з літератором Ю.Станинцем, що працював священиком. А коли уже в радянський період О.Сливка виявився несправедливо забутим письменником, Ю.Станинець хоче воскресити його ім’я в літературі. Він бере добірку оповідань і в 1987р. здає у видавництво «Карпати», клопоче про видання книжечки, яка, на жаль, і досі не побачила світ. Вони постійно листувались між собою. Листів у Сливки від Станинця більше сотні. Дружба між двома митцями припинилась, коли Ю.Станинець весною 1994 року пішов із життя. Також вони дружили з Петром Міговком, передчасну смерть якого Сливка болюче сприйняв. Станинець, Міговк, Сливка… Три різні біографії, три схожі мистецькі долі…

Продовж багатьох десятиліть О.Сливка дружить з поетом, фольклористом із Рахова В.Піпашем-Косівським. Вони багато раз зустрічались, листуються між собою, спілкуються з питань літератури й мистецтва, суспільних процесів в Україні. Дізнавшись про те, що від Сливки один з літераторів Закарпаття попросив покористуватись на певний час єдиним примірником збірки оповідань «Під солом’яною стріхою» (1943р.) й досі не повернув її. Він бере з власної бібліотеки примірник збірочки, подарований йому з автографом, і дає Олександру, тільки щоб його авторська бібліотечка була у повному комплекті.

Коли Сливку було направлено на восьмирічні офіцерські курси в Кошиці, він подружився з викладачем-полковником І.Березовим, українцем, що мав досить велику свою бібліотеку. Березовий охоче приносив для Олександра книги, ділився своїми враженнями від прочитаних творів. Сливка бачив у ньому справжнього вчителя, чесну, доброзичливу людину. Із закінченням терміну Олександр із сльозами на очах прощався з І.Березовим, що був йому за вчителя.

Повернувшись додому, доля звела його з О.Маркушем, уже відомим письменником, редактором молодіжного журналу «Наш рідний край». Їх дружні відносини почалися в 1937р. у Тячеві. О.Маркуш, працюючи інспектором освіти Тячівської округи, направив Сливку на роботу учителем народної школи в Руське Поле, коли той повернувся з армії, надрукував його добірку оповідань в журналі «Наш рідний край». У післявоєнні роки вони обидва жили й працювали в Хусті. Сливка залишив Маркушу кілька оповідань, щоб перечитав, оцінив, написані ним прозові твори. Незадовго одержав від нього листа такого змісту: «Перечитав Ваші оповідання. Полюбилися мені. У найближчих номерах «Нашого рідного краю» деякі з них надрукуємо. Читайте класиків, вчіться, пишіть» [Цит. за 11; 24]. Їхню дружбу розлучила лише кончина останнього восени 1971р. Співпраця двох Олександрів переросла у дружбу. Не раз зустрічались в редакції журналу, де вели корисні розмови на літературні теми.