Розділ І. ВНУТРІШНІЙ АУДИТ ТА ЙОГО РОЛЬ У ЗДІЙСНЕННІ БАНКІВСЬКОГО

КОНТРОЛЮ

Глава 1. Теоретичні засади внутрішнього аудиту в комерційних банках

Навчальні цілі:

Отримати уявлення про місце внутрішнього аудиту в системі контролю за діяльністю комерційного банку.

Вивчити теоретичну сутність внутрішнього аудиту в банківській сфері.

Навчитися відрізняти внутрішній аудит від ревізій, внутрішньо-технологічного контролю та зовнішнього аудиту.

1.1. Сутність та види контролю за діяльністю комерційного банку

Контроль у широкому розумінні - це процес логіч­ного, систематичного, інформаційного обслугову­вання управління. Під контролем також розу­міють процес організації ефективного функціону­вання господарюючого суб'єкта з метою забезпе­чення схоронності майна і грошових коштів, оптимізації витрачання грошових, матеріальних і тру­дових ресурсів¹ .

Система контролю за банками - це сукупність видів конт­ролю діяльності банків, для кожного з яких притаманна своя процедура проведення.

Контроль за діяльністю банків здійснюється як ззовні, так і з середини. Зовнішній контроль поділяється на банківський нагляд та зовнішній аудит (рис. 1.1). Банки, на відміну від підприємств підпадають під більш жорстке державне регулювання та нагляд.

Рис. 1.1. Види контролю діяльності комерційних банків

Відповідно до консультативного листа Базельського Комітету з банківського регулювання ефективний нагляд за діяльністю кредит­них організацій є невід'ємним компонентом стабільної економіки, в якій банківська система відіграє головну роль, а саме здійснює роз­рахунки, мобілізує і розподіляє грошові кошти. До завдань банківського нагляду належать: забезпечення надійності і раціональ­ності банківських операцій, акумулювання банками капіталів і резервування коштів, достатніх для управління ризиками. Відомо, що стабільна економіка не може існувати виключно за допомогою ринкових важелів і, разом з ефективною економічною політикою, нагляд є важливою умовою фінансової стабільності в кожній окремій країні.

Основна мета нагляду - мінімізація ризику фінансових втрат вкладників І Інших кредиторів, а також підтримка надійної бан­ківської системи².

Згідно з Законом України "Про Національний банк України" банківський нагляд - це система контролю та активних впорядко­ваних дій Національного банку України, спрямованих на забез­печення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України І встанов­лених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Необхідність застосування активних впорядкованих дій обу­мовлена такими чинниками:

 особливим статусом комерційних банків у суспільстві, адже вони "двічі" оперують суспільними грошима: з одного боку, при формуванні власного капіталу, а з Іншого - при залученні ресурсів своїх клієнтів. Відповідно до статті 22 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки є і головними кредиторами, і учас­никами платіжної системи, і провідниками монетарної політики держави;

 роллю банків у господарському житті суспільства, які активно впливають на обсяги грошової маси та формування загальної економічної кон'юнктури;

 специфічним характером відносин між комерційними банками та їх клієнтами. За умов відсутності повної довіри останніх банківська система не в змозі відповідним чином виконувати пок­ладені на неї функції щодо залучення і перерозподілу тимчасово вільних коштів, а самі банки недоотримають частину прибутків;

 наявністю різноманітних ризиків, що притаманні банківській діяльності, адже вони потенційно спроможні у найкоротший термін вивести ринок зі стану рівноваги;

 можливістю лише на державному рівні забезпечити впро­вадження низки заходів щодо підтримки стабільності на грошовому ринку.

Банківський нагляд існує в різних формах понад 100 років. Вперше банківський нагляд був запроваджений у Сполучених Штатах Америки, а згодом - у країнах Західної Європи. Останнім часом практика банківського нагляду почала широко застосовуватись і в країнах, що розвиваються. Кожна держава будує систему нагляду та контролю діяльності комерційних банків за власним сценарієм, покладаючи виконання наглядових функцій на один із зазначених органів: центральний банк країни, міністерство фінансів, незалежне агентство.

У першому випадку головним елементом системи нагляду є центральний банк країни, який забезпечує стабільність фінансової системи. Як правило, такий принцип організації системи нагляду розповсюджений переважно у країнах, що будують ринкову економіку, а саме в Україні, Росії та інших.

У другому випадку нагляд за діяльністю банків здійснює мініс­терство фінансів. Такий підхід використовується в Канаді, Австрії, Норвегії.

За третім варіантом банківський нагляд здійснюється незалеж­ним агентством, яке підзвітне парламенту чи президенту. У деяких країнах повноваження щодо нагляду за банківською діяльністю покладаються на корпорацію зі страхування депозитів.

У США нагляд за діяльністю банків здійснюється з боку кількох органів: Федеральної резервної системи (яка виконує функції центрального банку), міністерства фінансів (контролера грошового обігу) і незалежного агентства (Федерального комітету зі страхування депозитів).

Незалежно від організаційної форми побудови нагляд за комер­ційними банками здійснюється на загальних принципах Базельської конвенції (дод. І).

Контроль за ознакою належності від організації (у тому числі і від банку) може бути зовнішнім (контролери не є його працівниками) і внутрішнім (контролери є штатними працівниками банку) (рис. 1.1).

Разом з банківським наглядом зовнішній контроль за банками здійснюється за допомогою зовнішнього аудиту.

"Аудит - це процес, за допомогою якого компетентний неза­лежний працівник накопичує й оцінює свідоцтва про інформацію, яка піддається кількісній оцінці і відноситься до специфічної господар­ської системи, щоб визначити у своєму висновку ступінь відповід­ності цієї інформації встановленим критеріям"³.

Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 p., аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо стану фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою вивчення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Так вже історично склалося, що під терміном "аудит мається на увазі перш за усе зовнішній аудит, який проводиться незалежними від організації особами і має за мету підтвердження фінансової звітності.

Зовнішній аудитор зосереджує свою увагу на таких аспек­тах, як:

 дотримання правил бухгалтерського обліку та звітності по операціях, що здійснює банк;

 стан внутрішнього контролю в банках та його оцінка; =?• дотримання банком положень законодавчих та нормативних актів України;

 виконання економічних нормативів, встановлених Націо­нальним банком України,

Аудитор - латинське слово, яке означає "слухач". Отже не випадково будь-яка аудиторська перевірка починається з попе­реднього опитування.

Аудит з'явився в результаті інституційних змін, які виникли історично, коли розвиток економіки досяг певного рівня:

• функції управління організацією перейшли від власників до професійних менеджерів і в управлінців з'явилася потреба у незалеж­ному контролі фінансової діяльності організації;

• акціонування як інструмент концентрації капіталу, розвиток ринку цінних паперів обумовили необхідність незалежної фінансової експертизи публічної звітності.

У своєму розвитку аудит пройшов три етапи: