1.Оригінали й переклади

Оригінал (художнього твору) (латин, первісний) — текст, створений тією мовою, якою володіє і яку обрав автор.

Перекладач — людина, яка здійснює переклад тексту з однієї мови іншою.

Переклад — передача змісту усного висловлювання чи писемного тексту засобами іншої мови.

Переклад (художній) — різновид літературної творчості, унаслідок якої твір, існуючи в одній мові, «оживає» в іншій, не втрачаючи змістових і художніх особливостей.

Переклади буває :

Прямий (дослівний) - це відтворення тексту іншою мовою шляхом механічної підстановки на місце іншомовних слів.

Непрямий - переклад у якому використовуються непрямі, але адекватні засоби іншої мови, що відображають ідейно-художній зміст оригіналу.

Точний - це відтворення не лише змісту, а й формальних ознак першоджерела, дає повне уявлення про систему художніх засобів і стиль оригіналів.

Не точний - це має відхилення як від змісту, так і від форми оригіналу.

Повний і неповний

Вільний - це відтворення загального змісту іншомовного тексту без збереження деталей й емоційноекспресивних відтінків.

Переспів - це поетичний твір написаний за мотивами певного прозового чи віршового твору з метою створення національного варіанту відомого сюжету чи мотиву, висловлення авторської позиції, утвердження певної ідеї.

Великий внесок у справу культурного обміну між народами зробили такі українські митці, як І. Франко, Леся Українка, О. Олесь, М. Зеров, М. Рильський, М. Бажан, Г. Кочур, М. Лукаш, Борис Тен та ін. Коли розширюються зв'язки між державами, значення художнього перекладу зростає. На ниві перекладу творів зарубіжних авторів плідно працюють Л. Герасимчук, О. Мо-кровольський, П. Перебийніс, Л. Череватенко, Г. Кирпа та ін.ш

2. Перекладна література

Про важливість перекладної літератури в сучасному житті говорити сьо- годні немає потреби: ґрунтовні переклади світової літератури не встигають припасти пилом на книжкових полицях крамниць або бібліотек. Уплив перекладної літератури на світовідчуття народів є загальновизна- ним. Переклади збагачують скарбницю світової літератури. За допомогою пе- рекладної літератури відбувається діалог культур. Для того щоб здійснити якісний переклад, перекладачеві необхідно добре знати не лише іноземну мову з її діалектами та всіма лексичними, фразеологічними засобами, а й осо- бливості світогляду, менталітет, звичаї, традиції цього народу. Оскільки все це могло суттєво відрізнятися, перекладачеві необхідно було знайти макси- мально наближені до оригіналу явища, передати їх засобами рідної мови. Зрештою, переклад суттєво збагачує самого перекладача.Саме ця наскрізна ідея — служити рідному народові — поєднує різноманітні українські переклади: і творів давніх греків, і середньовічних ваґантів, і письменників Відродження, і авторів XIX та XX століть.

Українська перекладацька традиція багатовікова.

Ознайомлювати вітчизняного читача зі світовими шедеврами розпочали

такі видатні діячі української культури ХІХ ст., як П. О. Куліш, І. Я. Франко,

М. П. Драгоманов, М. П. Старицький, П. А. Грабовський, Леся Українка,

Б. Ф. Грінченко.

Особливого значення творча спадщина вітчизняної перекладацької школи

набуває і в культурному житті сучасної України. Нині художній переклад

сприймають як потужний засіб міжкультурної взаємодії, яка є неодмінною

умовою національної самоідентифікації особистості й чинником мирного спіл-

кування народів