Тема 13. Методи організації аналітичного дослідження проблем зовнішньої політики та її прогнозування Аналіз документів

Аналіз документів дає досліднику можливість побачити багато важливих сторін політичного життя, допомагає встановити норми і цінності, властиві певному суспільству у певний історичний період, отримати відомості, необхідні для опису тих чи інших політичних структур, простежити динаміку взаємодії між різними соціально-політичними групами та окремими людьми тощо.

Кожна одиниця, ланка, елемент структури суспільства, починаючи від найбільших (держава, політична партія) і закінчуючи найменшими (окрема особа), оформлює свою діяльність та її результати документально. Для крупних елементів політичної структури суспільства, таких як держава - це конституція, законодавство, для партій, союзів - це статути, програми; для невеликих ланок, політичних груп - це положення про діяльність, рішення керівних органів, списки членів.

Будь-яка соціальна інформація являє собою результат певної соціальної, політичної діяльності і відображає класові, національні та інші відносини людей, їх інтереси та потреби. Це відображення зумовлене світоглядною позицією сприймаючих суб'єктів (авторів документів), яка безпосередньо обумовлюється їх місцем у суспільній системі.

Документом називають спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі або зберігання інформації.

Щоб добре орієнтуватися у численних документах, передусім необхідна їх класифікація, підставою якої слугує форма, в якій той чи інший документ фіксує інформацію, що міститься у ньому. Від форми, в якій зафіксована інформація, залежать цілі використання документа і методи його аналізу.

За формою фіксації документи поділяються на: письмові документи; архіви даних; іконографічні документи (кіно-, відео-, і фотодокументи); фонетичні документи (аудіозаписи).

Письмові документи - найбільш поширений вид документації. Його джерелами є архіви (державні, організацій і підприємств), статистична звітність, наукові публікації, преса, особисті документи.

Цінною властивістю статистичних даних є методична строгість їх збору і обробки і, як наслідок цього, високий ступінь їх доступності для всебічного аналізу, більша обґрунтованість і достовірність висновків, отриманих на їх основі. Статистичні дані мають певні переваги перед даними безпосереднього спостереження. Статистичний облік проводиться постійно і дозволяє обирати показники за будь-які відрізки часу, порівнювати їх з показниками минулими і виявляти тим самим тенденції, динаміку змін та ін. Вдумливий і всебічний аналіз статистичних матеріалів дає підстави для глибоких політичних висновків і узагальнень. Джерела статистичної інформації: переписи населення; вибіркові опитування населення; статистична звітність державних органів статистики, державних, недержавних і громадських організацій.

Наукові видання, журнали, звіти, публікації є важливим джерелом інформації про загальний розвиток різних суспільних сфер, теоретичні та практичні результати досліджень, а також виступають як джерело даних для вторинного аналізу.

Преса, газетні та журнальні періодичні видання є джерелом різноманітної інформації по певних соціальних та політичних групах, категоріях, явищах і процесах, а також є предметом дослідження самої преси як соціально-політичного явища.

Преса може слугувати джерелом інформації для відновлення громадсько-політичного фону, що супроводжував ту чи іншу подію, для вивчення громадської думки, для уточнення офіційної оцінки, тлумачення, висвітлення та інтерпретації подій. При цьому увага звертається передусім на передові редакційні статті, суто інформаційні повідомлення про факти.

Вивчення газетних текстів допомагає скласти уявлення про те, якого роду події та явища вважалися такими, що заслуговують найбільшої уваги у той чи інший проміжок часу і чому, за окремими соціальними групами, категоріями, явищами та процесами. Преса допомагає через деякий час після подій заново відновити й осмислити той чи інший їх перебіг.

Преса є надзвичайно важливим джерелом інформації при вивченні діяльності певного громадського союзу, політичної партії.

Вивчення розповсюдженості тих чи інших друкованих видань по районах, по соціально-політичних і вікових групах дасть цінні результати з точки зору характеристики цих районів і груп. Те ж саме з урахуванням змісту, обсягу і періодичності публікацій з окремих тем дають можливість визначити характер і завдання того чи іншого друкованого видання, які ставляться перед ним видавцем.

Особистими документами є документи, складені приватною особою за власною ініціативою. Це листи, автобіографії, спогади, щоденники, промови і т. п. Вони цінні тим, що в них зафіксовані майже не обмежені висловлювання людей на будь-які теми.

При використанні особистих документів увага аналітика може бути звернута на: вибір тематики, що зацікавила автора документа; відновлення певних фактів, які з тих чи інших причин виявилися офіційно не зареєстрованими; на виявлення прихованих причин різних історичних подій. З особистих документів можна отримати уявлення про приховані оцінки подій, дійсні мотиви поведінки людей.

Особисті документи представляють собою важливий і цікавий матеріал для вивчення суспільної свідомості; виявляють соціальні механізми виникнення установок та їх зміни; висвічують інформацію про залежність між середовищем і поведінкою індивіда; показують явища в історичному розвитку у тривалих, не доступних спостереженню проміжках часу; дають матеріали для визначення типів особистості, груп, зразків поведінки та суспільних відносин; полегшують розуміння людей, політико-культурних систем і функціонування соціальних структур.

Такий особистий документ, як автобіографія, показує свого автора у безперервності його власної історії та подій, що відбуваються навколо нього. Автобіографії характеризують індивідуальні психологічні особливості автора, показують його у тому соціально-політичному контексті, в якому він діє, дають відображення крупних соціально-політичних процесів і явищ в індивідуальній долі.

При вивченні цього документа слід брати до уваги мотиви автора до написання автобіографії (осмислення свого життя, спогади, матеріальна зацікавленість, адміністративна вимога, сповідальне бажання, самовиправдання, самоствердження).

Статистичний аналіз допомагає встановити залежність між особистими рисами автора автобіографії, його позиціями та прагненнями.

Приватні документи дозволяють фіксувати індивідуальні прояви суспільної свідомості, відновити відсутні ланки деяких подій, доповнити або зібрати найзагальнішу інформацію про окремих людей або ж дати ілюстрацію до «типового випадку». Так, наприклад, аналіз бібліотечних формулярів дозволяє судити про інтереси окремої людини.

Іконографічні документи (кіно-, відео-, і фотодокументи, картини, інші твори мистецтва) можуть бути проаналізовані як документальні свідоцтва про події, політичні явища, факти та особистість їх авторів.

Фонетичні документи також є цікавими як репродукції минулих подій. Наприклад, запис зборів або мітингу цікавий звучанням виступів, безпосередньою реакцією слухачів. Ці документи також є джерелом лінгвістичної інформації для аналізу структури і особливостей мислення, мовних особливостей, характерних для представників різних соціально-політичних груп, дозволяють скласти уявлення про їхні установки, цілі та можливі дії.

Аналіз документів. Аналіз документів висвітлює окремі характеристики досліджуваного явища, його внутрішні структурні і зовнішні зв'язки, різні аспекти функціонування об'єктів дослідження.

Робота з документами допомагає аналітикові скласти загальну цілісну уяву про об'єкт і локалізувати проблему. Більш детальне знайомство з документами дозволяє йому висувати припущення відносно характеристик об'єкта, який його цікавить.

Для вирішення різних аналітичних завдань слід спеціально підбирати відповідні документи. Дослідження об'єкта або явища в його історичному розвитку потребує вивчення офіційних і неофіційних документів, які містять необхідні відомості. При вивченні внутрішніх структурних характеристик, установок та суджень соціально-політичних груп або окремих людей можна поєднувати аналіз особистих документів та відповідей на спеціально поставлені запитання.

Існує два основних типи аналізу документів: традиційний (якісний) і формалізований (кількісний, контент-аналіз). Вони взаємно доповнюють один одного, дозволяючи компенсувати наявні в кожному недоліки і отримати достовірну інформацію.

Під традиційним (якісним) аналізом розуміють усе різноманіття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію відомостей, які містяться в документі, з певної точки зору, прийнятої дослідником у кожному конкретному випадку. Інформація, яка цікавить дослідника, закладена і присутня в документі у прихованому вигляді, у формі, що відповідає цілям, для яких документ був створений. Оскільки ця форма не завжди відповідає цілям аналізу, то перед дослідником фактично стоїть завдання інтерпретувати документ, витлумачити його зміст.

Традиційний аналіз документа - це ланцюжок розумових, логічних побудов, який передбачає виявлення суті аналізованого матеріалу, основних думок та ідей, простеження їх генезису, розуміння логіки обґрунтування, зважування наслідків. Такий аналіз висвітлює глибинні та приховані сторони змісту документа, вичерпує його зміст. Основною слабкістю цього методу є суб'єктивність інтерпретації аналітика.

При проведенні традиційного аналізу документа мають бути отримані відповіді на такі запитання: що являє собою документ (вид, форма)? яким є його контекст? хто є його автором (особа, група)? які цілі його створення? якою є його надійність? наскільки достовірні зафіксовані в ньому дані? якою є його суспільна дія, суспільний резонанс? яким є його оціночний зміст (мотиви, установки, ціннісні уявлення)? які висновки можна зробити про факти, що містяться в ньому? які висновки можна зробити про оціночні установки, що містяться в ньому? які висновки можна зробити про його автора? чи достатньо повними є відомості, що містяться в проаналізованому документі, наскільки ці відомості відповідають цілям аналізу, чи є необхідність залучати додатковий матеріал?

Ці запитання слугують орієнтовними пунктами для постановки більш конкретних запитань.

У традиційному аналізі виділяють зовнішній і внутрішній.

Зовнішній аналіз - це аналіз «історичного контексту» документа, тобто аналіз контексту документа у власному сенсі цього слова і всіх тих обставин, що супроводжували його появу. Мета його - встановити вид і форму документа, час і місце його появи, автора, ініціатора, цілі його створення, наскільки він надійний та достовірний, зміст його контексту. Зовнішній аналіз є обов'язковим для правильного тлумачення змісту документа. Адже певні події можуть висвітлюватись у пресі тенденційно; вимоги цензури можуть змусити автора приховати свої погляди або висловити їх у завуальованій формі; внутрішні розходження між членами керівництва певної організації можуть відбитися на змісті документів, які стосуються діяльності цієї організації тощо.

Внутрішній аналіз - це дослідження змісту документа. Він має виявити розбіжності між фактичним і літературним змістом його, встановити рівень компетенції автора у справах, про які він висловлюється, з'ясувати його особисте ставлення до описуваних у документі фактів.

Упередження, симпатії, світоглядна позиція автора документа часто стають причиною свідомих або несвідомих викривлень. Так, автори, які дотримуються різних методологічних концепцій, вважають істотними у поясненні конкретного явища два різних факти.

Специфіка окремих видів документів потребує спеціальних методів аналізу із залученням спеціалістів відповідних галузей знань. Так, для вивчення юридичних документів застосовується юридичний аналіз, що акцентує увагу на термінологічній визначеності уживаних у документі понять. Для вивчення особистих документів застосовується психологічний аналіз, метою якого є отримання висновків про психологічні особливості автора, його ставлення до певного політичного явища.

Сутність формалізованого (кількісного) аналізу документів, зокрема контент-аналізу, зводиться до того, щоб віднайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б надійно відображали певні суттєві ознаки змісту. Тоді зміст стає вимірюваним, доступним для точних обчислювальних операцій. Результати аналізу стають у достатній мірі об'єктивними. Основний недолік цього методу полягає у неможливості виміру всього багатства змісту документа за допомогою формальних, тобто числових показників.

Кількісний аспект контент-аналізу полягає у підрахунку частоти вживання слів, тем, ідей, а якісний - лише фіксування наявності тієї чи іншої текстової одиниці (адже часто тема, яка згадується лише раз, може бути значно важливішою, ніж та, яка названа кілька десятків разів). Кількісний підхід, безперечно об'єктивний, все ж обмежений тим, що не бере до уваги теми та символи, які рідко зустрічаються, або ігнорує їх оригінальність, відносячи до більш загальних груп Принципами доцільності застосування контент-аналізу є:

• потреба у високій точності і об'єктивності аналізу;

• наявність широкого за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє використання останнього утруднене;

• коли категорії, важливі для цілей аналізу, характеризуються певною частотою появи в аналізованих документах;

• коли велике значення для дослідження проблеми має мова аналізованого джерела інформації, його специфічні характеристики.

Основні напрями використання контент-аналізу:

1) виявлення та оцінка характеристик тексту як показників певних сторін об'єкта, що аналізується;

2) з’ясування причин, що породили повідомлення;

3) оцінка ефекту впливу повідомлення.

Дослідження характеристик тексту дає можливість виявити фокус уваги, основні тенденції або ж особливості різних джерел комунікації. Тут мова йде про пошук відповіді на запитання, що хоче підкреслити комунікатор (відправник інформації) у своєму повідомленні.

На підставі даних про характер інформації, що передається від одного підрозділу організації до іншого, можна судити про характер функціональних зв'язків, які існують між ними. Аналіз особистих документів може виявити найбільш важливі події, що чинили вплив на автора у момент складання документа.

Вивчення характеристик тексту дозволяє вияснити, як зміст повідомлення змінюється залежно від аудиторії (тобто відповісти на запитання, кому передається повідомлення.

Відповідь на запитання, як побудоване повідомлення, передбачає аналіз стилістичних особливостей документів. Такі особливості тексту, адресованого певному об'єкту (групі людей) можуть характеризувати стан об'єкта та його структуру.

При вивченні певної політичної організації (інституту) відхилення від звичайного стилю офіційних документів можуть розглядатися як ознаки зміни стану підрозділів цієї організації (інституту). Вивчення стилю особистих документів дозволяє більш повно описати особливості особистості автора.

Відповідь на запитання, хто і чому передає повідомлення, дає можливість встановити співвідношення між фактами змісту і процесами, що протікають в об'єктах, які породжують повідомлення.

Існує певний зв'язок між змістом повідомлення, його окремими характеристиками та намірами комунікатора. Отже, можна знайти такі характеристики тексту, які будуть виступати показниками станів, процесів, намірів або установок комунікатора. Таке співвіднесення має бути обґрунтованим.

Відповідь на запитання, наскільки ефективним був вплив комунікатора на адресат, можна отримати, аналізуючи повідомлення адресата, передані вже після того, як вплив був здійснений.

Важливим є те, як саме змінюються установки того, хто сприймає повідомлення, залежно від характеру повідомлення. Порівнюючи різні повідомлення із ступенем зміни установки, можна судити про міру їхньої ефективності і, далі, про причини більшої ефективності одного повідомлення порівняно з іншим.

Об'єктивність аналізу потребує визначення одиниць, які дозволяють точно описати характеристики тексту. Це робиться через:

1) вироблення категорій аналізу;

2) виділення одиниць аналізу;

3) виділення одиниць рахування.

Категорії аналізу - це поняття, у відповідності з якими будуть сортуватися одиниці аналізу (одиниці змісту). Найкращим способом збільшення надійності категорії є її вичерпне визначення (перерахування всіх елементів, що входять до неї, тобто частин змісту).

Одиницею аналізу - смисловою або якісною - є та частина змісту, яка виділяється як елемент і яку можна включити в якусь категорію.

Смисловою одиницею контент-аналізу має бути політична ідея, політичне значуща тема. У тексті вона може бути виражена по-різному: одним словом, певним стійким сполученням слів, може взагалі не мати явного термінологічного виразу, а подаватися описово або приховуватися у заголовку абзацу, розділу і т. п. У цьому зв'язку перед дослідником постає завдання виокремлення ознак (показників), за якими визначається наявність у тексті теми або ідеї, яка має значимість з точки зору цілей дослідження. Визначаючи первинні елементи текстового масиву, аналітику одночасно необхідно уникнути надмірного дроблення тексту, особливо усталених формулювань, що зустрічаються в ньому.

Характер показників може бути неоднорідним: слова і словосполучення, які відносяться до теми, терміни, імена людей, назви організацій, географічні назви, згадування історичних подій і т. ін.

При вивченні політичних проблем смислові одиниці можуть включати внутрішні і зовнішні міжнародні події; осіб і авторів, які описують ці події або виступають їхніми ініціаторами та пропагандистами; ставлення до подій (оцінок) в термінах «за -проти», «вигідно - невигідно», «добре - погано», визначення об'єктів або суб'єктів, які зацікавлені у розвитку цих подій, а також те, наскільки доцільними були дії і т. п. Крім того, смислові одиниці мають вміщувати цільову установку діяльності громадських організацій, партій, осіб; переслідувані інтереси (політичні, економічні, партійні, національні, особисті); об'єкт спрямованої діяльності (конкретні лозунги, програми, цілі); спосіб досягнення мети (переконання, насилля, економічний тиск, моральний або політичний вплив); характер авторитетів, які залучаються в аргументах (діячі, організації, друковані органи, логічні висновки, емоційні стереотипи); адресат діяльності або пропаганди (на які соціальні верстви, суспільні групи і т. п. спрямовано).

«Стандартні» смислові одиниці контент-аналізу мають визначення.

Поняття, яке виражене окремим словом, терміном або сполученням слів. Застосування такої смислової одиниці досить доцільне при вивченні стилю того чи іншого джерела інформації, а також способів, якими джерело інформації організує повідомлення, передає свої наміри тим, кому воно направлене.

Тема, яка виражена в одиничних судженнях, смислових абзацах, цілісних текстах. Тема є важливою смисловою одиницею при аналізі спрямованості інтересів, ціннісних орієнтацій, установок тих, хто передає повідомлення. Однак визначення теми часто утруднене нечітким формулюванням у тексті. Аналітику доводиться визначати тему та її межі всередині тексту. Вибір теми як одиниці аналізу передбачає також внутрішній розподіл тексту на окремі частини (одиниці контексту), всередині яких тема може бути визначена.

Імена людей, географічні назви, назви організацій, згадування якоїсь події. Виділення такого роду фактів як смислової одиниці зумовлено тим впливом, яке, на думку комунікатора, вони можуть спричинити на реципієнта (отримувача інформації). З іншого боку, частота і тривалість проміжку часу, з якими вони присутні у повідомленні, можуть слугувати показниками їх важливості, значущості для досліджуваного об'єкта.

Розглянемо приклад фіксування змісту інформації з проблем міжнародного життя у центральних і місцевих газетах^{1 4}.

Матеріали по кожній зарубіжній країні розглядалися по групах з точки зору:

а) частоти інформації;

б) обсягу інформації;

в) змісту інформації;

г) знаку інформації;

д) типу і характеру інформації.

Частота інформації (а) визначається як частота згадування даної країни або проблеми, вказаних у групі (в), частота позитивних - негативних оцінок, вказаних у групі (г) і частота описово-оціночної інформації, вказаної у групі (д).

Обсяг інформації (б) фіксується двома одиницями: за числом рядків тексту і за питомою вагою інформації про дану країну в загальному обсязі газетного тексту.

Зміст інформації (в) групується у таких змістовних одиницях, як повідомлення, що стосуються природних умов, політичного і суспільного устрою, промисловості, сільського господарства, побуту і моралі, визвольної боротьби, внутрішньополітичних акцій, ставлення до СРСР і т. д. (всього 28 категорій).

Знак інформації (г) визначається як «позитивне» і «негативне», «збалансоване» і «нейтральне» ставлення, і відповідно кодується як +, -, +, 0.

Тип і характер інформації (д): фактографічна, що містить дані, отримані з невизначеного джерела (джерело не вказується); коментаторська, що містить оцінку фактів, свідком яких був автор повідомлення; коментаторська, що містить оцінку фактів, свідки яких не вказуються; художньо-фактографічна, типу нарисів, замальовок «з натури» з участю автора або із зазначенням джерела; художньо-фактографічна типу безадресних нарисів із зазначенням подій, реальність яких є сумнівною; загальнотеоретична інформація іноземних авторів, яка не містить посилань на конкретні факти; аналогія попередньої -радянських авторів; абстрактно-художня, що містить безадресні вірші, розповіді тощо іноземних авторів; те ж саме радянських авторів.

Дані за кожним пунктом певним чином оцінюються та групуються залежно від цільової спрямованості аналізу. При визначенні знаку інформації кодувальник повинен визначати його не на основі власних вражень від тексту, а на основі видимим чином вираженого в лексиці тексту ставлення комунікатора до проблеми. Наприклад, вивчається позиція комунікаторів у питаннях війни і миру. Виступи за збереження миру на землі кодуються як «+», нейтральні виступи у питаннях війни і миру кодуються як «+», виступи, що створюють обстановку напруги, кодуються як «-». Закодовані за детальною інструкцією дані піддаються статистичній обробці. Зараз таку обробку можна здійснювати за допомогою спеціальних комп'ютерних програм, які входять до складу комплекту SPSS.

З плином часу головним у контент-аналізі став не опис «явного змісту» текстів, а розкриття латентного, прихованого змісту комунікації через вивчення реальних даних текстового масиву як джерела інформації. Звідси контент-аналіз став розумітися як якісно-кількісний аналіз змісту текстового масиву^{1 5}. Кінцевим його результатом є встановлення і вимір тенденцій у політичній реальності.

Сучасні дослідження у сфері контент-аналізу використовують нові можливості потужної комп'ютерної техніки. Так, моніторинг щоденних виступів прес-секретаря Президента США на інтернет-сторінці Білого дому дозволяє відстежувати динаміку умонастроїв американської адміністрації і прогнозувати її реакцію на різні події міжнародного життя. Моніторинг щотижневих радіозвернень до нації самого Президента СІЛА і моніторинг інтерв'ю його радників дозволяє більш точно визначити фігури впливу в новій адміністрації.

Додаткові можливості застосування контент-аналізу існують при залученні до нього лінгвістики і психолінгвістики, які дають пояснення численним питанням аналізу текстів.

У лінгвістиці існують методи, за допомогою яких можна виділити один і той же смисл в різних за написанням словах і цілих зворотах мови. Адже в контент-аналізі при оцінці ступеня збігу смислового змісту, що міститься в окремих словах (або їх сполученні) конкретного тексту, з тим, який цікавить дослідника, у більшості випадків покладаються на здоровий глузд кодувальника. Лінгвістика ж дає можливість об'єктивно з'ясувати збіг смислового змісту. З кількох синонімів у мові різних груп якісь вживаються частіше, якісь рідше. Можна виділити частотні норми вживання різних значень одного і того ж слова і використати індивідуальні відхилення від загальних норм як змістовні характеристики.

Проблеми якості документальної інформації. Розв'язання кожного аналітичного завдання вимагає визначення того, які саме і якої кількості документи слід вивчити, щоб дані про об'єкт були достовірними, тобто потребує вирішення питання про вибірку документів.

Так, при дослідженні ефективності діяльності організації може виникнути питання про те, як з цієї точки зору організація оцінює саму себе. Тут показовими документами можуть стати матеріали друкованого органу організації або стінної газети, накази дирекції, стенограми зібрання групи. Причому до вибірки потраплять не всі підряд матеріали названих джерел, а тільки ті, що безпосередньо стосуються явища, яке вивчається. При дослідженні процесу прийняття організаційного рішення аналізу піддаватимуться тільки документи, пов'язані з цим процесом, а інші матеріали аналітик розглядати не буде.

Необхідним є критичне ставлення до документів. Слід чітко визначити, якого роду характеристики об'єкта або явища піддаються вивченню, і залежно від цього оцінювати документи з точки зору їх адекватності, надійності, достовірності. Тільки після того, як послідовно проаналізовані всі пункти, за якими є підстави сумніватися у документі, він може бути використаний у роботі.

Адекватність документа визначається як міра, в якій він відображає характеристики об'єкта, які цікавлять дослідника, тобто наскільки він відповідає предметові аналізу.

Якщо мова йде про оцінку ефективності діяльності організації як системи за допомогою аналізу документів, набір документів має всебічно представляти організацію.

Адекватність самого документа ще не гарантує адекватнос ті інформації, яка отримується з його допомогою. Щоб прийти до певних висновків відносно надійності змісту, необхідно зіставити всі дані змісту з якимось іншими даними. Тут можливі кілька варіантів перевірки.

Один з них - порівняння змісту документів, які виходять з одного джерела. Таке порівняння може проводитися: за часом, коли порівнюються характеристики повідомлень одного і того ж джерела в різні моменти часу; в різних ситуаціях, наприклад, в умовах високої і низької напруги; в різних аудиторіях. У цьому варіанті перевірки мова йде про обґрунтованість твердження про постійність деяких характеристик, властивих аналізованому джерелу інформації. Порівняння повідомлень у відповідності з одним або кількома з названих критеріїв дозволяє виділити ті характеристики, які змінюються, і виокремити їх від постійних.

Другий варіант - метод незалежних джерел. У цьому випадку обираються значущі для цілей аналізу характеристики з двох (або більше) різних джерел інформації. Потім розбіжності в характеристиках порівнюються з розбіжностями у змісті повідомлень (повідомлення, що виходять з цих джерел, повинні мати однакову тему). Те, що у змісті не піддається викривленню, зумовленому специфікою джерела, можна вважати достовірною інформацією. У цьому випадку викривлення можна розглядати як пов'язані з розбіжностями у виділених джерелах.

Ще один варіант перевірки надійності змісту - зіставлення даних із стандартами. У цьому випадку отримані дані зіставляються з певними нормативними уявленнями, які інколи мають різні формулювання. Це можуть бути стандарти або критерії, виведені індуктивне із самих даних змісту. Як стандарти можуть виступати також теоретичні висновки або експертні оцінки.

Достовірність документів. Перша проблема, з якою стикається аналітик при оцінці достовірності документа, - це проблема оригінальності. Гострота її залежить від типу документа. Перевірці підлягає достовірність не тільки оригіналу документа, але й копії.

Встановивши достовірність документа, аналітик, перед тим, як використовувати його в своїй роботі, повинен перевірити достовірність зафіксованої у ньому інформації. Не можна поставити питання про достовірність політичної програми, певних естетичних або моральних позицій, але завжди необхідно з'ясувати, вірно чи ні описані факти, чи точно зафіксовані показники того чи іншого процесу і т. п.

Первинні документи у цьому відношенні, як правило, більш достовірні, ніж вторинні. При аналізі первинних документів важливо перевірити, чи дійсно автор документа був свідком зафіксованої події, чи він описав її на підставі відомостей, отриманих від інших, а також з'ясувати, чи був зроблений запис про подію безпосередньо після того, як вона відбулася, чи пізніше, протягом якогось часу. Цілком очевидно, що записи учасника події більш надійні, ніж записи, зроблені за чиїмись розповідями, а записи за свіжими враженнями більш точні, ніж ті, що зроблені через деякий час.

Важливо звернути увагу на те, з якою метою складався документ. Це допоможе оцінити «величину» і спрямованість свідомих і несвідомих викривлень. При цьому можна оцінювати документ з точки зору повноти інформації про описувану подію, з точки зору власне викривлень. Передусім інформація може бути просто неповною. В документі може бути відображена сама подія, але не описаний контекст, в якому вона мала місце.

Наприклад, якщо аналітик має справу з протоколом якихось зборів, де не зафіксовані поведінка і реакції їх учасників, то йому важко буде оцінити, яким чином і чому учасники зборів прийняли одне, а не друге рішення. Для розуміння цього потрібна інформація про те, якою була обстановка зборів: відбувалися вони спокійно і за заздалегідь запланованою схемою або бурхливо і стихійно. У цьому випадку, щоб оцінити значення того, що відображене в документі, аналітику потрібно встановити умови, за яких відбулася подія, тобто доповнити інформацію.

Оцінку достовірності зафіксованих у документі даних найкраще здійснювати шляхом послідовного перебору джерел «помилок», які зустрічаються у документах. Джерела помилок можна розділити на дві категорії: випадкові і систематичні.

Випадкові помилки (наприклад, помилки друку у статистичних звітах) мають менший вплив на результат аналізу. По-перше, вони в якійсь мірі статистичне самокомпенсуються, по-друге, крупні помилки такого роду легко виявляються, адже частіше за все вони різко дисонують з рештою матеріалу.

Набагато більшого значення має виявлення систематичних помилок. Ці помилки також можна поділити на два види: свідомі і несвідомі.

Свідомі «помилки» часто визначаються тими намірами, якими керується автор при складанні документа. Це стосується і офіційних, і неофіційних документів. При складанні офіційного документа автор може виходити з намагання представити стан справ у більш або менш сприятливому світлі, ніж це є в реальності.

Наприклад, в силу політичної орієнтації газети можуть тенденційно описувати події. Такі викривлення виявляються шляхом зовнішнього аналізу (деякі внутрішні суперечності змісту виявляються шляхом внутрішнього аналізу). Встановлюється політична орієнтація газети, автор, ініціатори публікацій, їх мета, контекст подій. При цьому слід задатися питанням: чи було комусь із тих, хто створював цей документ, вигідно сказати правду?

Документи критичного характеру звичайно акцентують увагу на негативних сторонах соціального явища і в дуже незначній мірі відмічають його позитивні аспекти. З іншого боку, автори, які складають звіти про виконану роботу, схильні представляти ситуацію у більш сприятливому для себе світлі.

Викривлення правди в особистих документах може бути як свідомим (в силу якихось зовнішніх обставин), так і несвідомим - у тих випадках, коли, наприклад, автор щоденника «добросовісно помиляється» щодо своїх власних почуттів і мотивів власної поведінки. Нарешті, почуття пристойності та елементарний такт також можуть обмежувати щирість особистих документів. Погрішності в них з'ясовуються як через зовнішній аналіз, так і зіставленням змісту документа з іншими даними про особу автора. Слід виявити та врахувати мотиви складання документа, а також зіставити зміст документа з інформацією про описану в ньому подію, яка виходить з незалежних джерел.

При оцінці достовірності інформації, що міститься у неофіційних особистих документах, важливо брати до уваги ставлення автора до фактів, які викладаються ним (чи зачіпають вони інтереси автора, чи завдають йому шкоди, чи є вони загальновідомими, чи є вони суттєвими для автора, чи суперечать точці зору та переконанням автора).

Найбільш серйозну небезпеку являють собою несвідомі методичні помилки. Для виявлення їх має бути ретельно проаналізована методика, за якою складався документ. Найчастіше такі помилки можна зустріти у статистичних документах.

Методика, за якою велося спостереження, могла бути недостатньо відпрацьованою, деякі суттєві показники процесу спостереження могли залишитися прихованими від спостерігача. При оцінці документів із статистичними групуваннями даних слід виявляти підставу класифікації, її правильність і відповідність завданням аналізу.

Спостереження

Спостереження являє собою метод збору первинної соціальної інформації про об'єкт, який вивчається, шляхом безпосереднього сприйняття і прямої реєстрації всіх факторів, які стосуються об'єкта і значущих з точки зору цілей аналізу. Систематичність, планомірність і цілеспрямованість - характерні риси спостереження.

Розрізняють включене і просте спостереження. У першому дослідник імітує входження у політичне середовище, адаптується в ньому і аналізує події немов би «зсередини». У простому спостереженні він реєструє події «зі сторони». В обох випадках спостереження може проводитися відкритим способом та інкогніто, коли спостерігач маскує свої дії. Різновид включеного спостереження - так зване стимулююче («спостерігаюча участь»), в процесі якого дослідник створює певну експериментальну обстановку для того, щоб краще виявити стани об'єкта, які у звичайній ситуації «не проглядаються».

Процедура будь-якого спостереження складається із відповідей на запитання: що спостерігати? як спостерігати? як фіксувати побачене?

Об'єкт спостереження визначається метою аналізу. Загальними орієнтирами спостереження можуть бути:

- загальна характеристика політичної ситуації, включаючи такі елементи, як сфера політичної діяльності, правила і норми, що регулюють стан об'єкта в цілому (формальні й загальноприйняті, але не закріплені в нормативних актах), ступінь саморегуляції об'єкта спостереження (якою мірою його стан визначається зовнішніми факторами і внутрішніми причинами);

• типовість або не типовість об'єкта, що спостерігається, в даній ситуації відносно інших об'єктів і ситуацій;

• суб'єкти та учасники політичних подій. Залежно від загального завдання спостереження їх можна класифікувати: за демографічними й соціальними ознаками (стать, вік, освіта, сімейне й майнове становище та ін.);

• за змістом діяльності (заняття, дозвілля); за статусом у колективі або групі (керівник, колега, підлеглий; адміністратор, громадський діяч, член колективу); за офіційними функціями у спільній діяльності на досліджуваному об'єкті (обов'язки, права, реальні можливості їх здійснення; правила, яких вони дотримуються строго і якими нехтують); за неофіційними відносинами і функціями (дружні зв'язки, неформальне лідерство, авторитет);

• мета діяльності і політичні інтереси суб'єктів і груп: спільні й групові цілі та інтереси; офіційні й неформальні; схвалювані й не схвалювані в даному середовищі; узгодженість або конфлікт інтересів і цілей;

• структура діяльності з боку: зовнішніх впливів (стимули), внутрішніх усвідомлених намірів (мотиви), засобів, залучених для досягнення цілей (за змістом засобів і за моральною іх оцінкою), за інтенсивністю діяльності (продуктивна, репродуктивна; напружена, спокійна) та за її практичними результатами (матеріальні і духовні продукти);

• регулярність і частота подій, що спостерігаються: за рядом вказаних вище параметрів і за типовими ситуаціями, які ними описуються.

Спостереження, здійснюване за таким орієнтовним планом, має загальним завданням структурувати об'єкт, виділити в ньому різнорідні властивості, елементи, функції діючих осіб або груп. У міру накопичення даних і після їх попереднього аналізу завдання спостереження уточнюються. Якісь сторони подій піддаються більш детальному розгляду, за іншими спостереження зовсім припиняються.

Спостереження зі сторони (просте спостереження) передбачає поступове входження в об'єкт, який вивчається, так, щоб люди звикли до спостерігача, перестали його помічати або ж, знаючи про нього, не відчували недовіри.

Під час включеного спостереження єдиний спосіб зняти перешкоди від втручання дослідника - здійснити повне входження у середовище, завоювати його довіру і симпатії.

Найскладнішою є позиція спостерігача, коли він починає виконувати роль члена досліджуваної групи, особливо якщо ця група достатньо стабільна і нечисленна. У цьому випадку будь-яка нова особа самою своєю присутністю вносить у її діяльність певні порушення, які можуть викривити картину її повсякденного життя. Дослідник у такій ситуації має бути максимально уважним і обережним.

Щоб порушення були найменшими, слід керуватися такими правилами:

• взяти на себе роль рядового члена групи;

• триматися в тіні і не виявляти підвищеного інтересу до того, що відбувається;

• більше слухати і спостерігати і менше ставити запитань;

• висловлювання повинні бути нейтральними і не мати оціночного характеру.

Щоб добре зрозуміти внутрішню логіку подій, які відбуваються в групі, слід досить довго брати участь у її житті. Однак надто довга і активна участь у групових процесах має свої небезпечні сторони. Дослідник звикає до поведінки і дій членів групи, а також до їх реакцій настільки, що все, що відбувається, стає здаватися йому саме собою зрозумілим, і від нього починають вислизати особливості цієї групи. Крім того, тут існує певний ризик, що дослідник може стати на чиюсь сторону або приєднатися до чиєїсь думки при обговоренні суттєвих для колективу питань. Якщо він відкрито виявить свої погляди, він може втратити довіру тих, кого вивчає. Якщо він внутрішньо приєднується до чиєїсь позиції, отримані дані можуть виявитися необ'єктивними.

Щоб усього цього не відбулося, можна рекомендувати спостерігачеві застосувати різні способи перевірки «ззовні» - інтерв'ю, анкетування і т. д., обговорити все побачене з кимсь із колег. Іноді досить корисно на кілька днів перервати спостереження, щоб потім, повернувшись до нього, побачити обстановку іншими очима.

Включене спостереження добре контролюється збільшенням числа спостерігачів, що одночасно аналізують одну ситуацію. Подальше порівняння їх записів, які вони повинні вести незалежно один від одного, дозволяє, по-перше, усунути наслідки якихось побічних впливів (суб'єктивних і об'єктивних), а по-друге, знайти у того чи іншого спостерігача «мертві точки», тобто не побачені ним події. Крім того, спостерігачі мають можливість бачити дії один одного і реакцію тих, кого спостерігають, на присутність дослідників. Це дозволяє їм перевірити правильність своїх дій.

Незалежно від способу ведення записів у процесі самого спостереження їх слід щоденно впорядковувати за завданнями й орієнтирами спостереження, фіксувати й описувати ключові події, осіб, ситуації.

Надійність (обґрунтованість і стійкість) даних підвищується, якщо виконувати такі правила:

1. максимально дрібно класифікувати елементи подій, які підлягають спостереженню, користуючись чіткими показниками;

2. якщо спостереження здійснюється кількома особами, вони зіставляють свої враження й узгоджують оцінки, інтерпретацію подій, використовуючи єдину техніку ведення записів, тим самим підвищуючи стійкість даних спостереження;

3. один і той же об'єкт слід спостерігати в різних ситуаціях (нормальних і стресових, стандартних і конфліктних), що дозволяє побачити його з різних боків;

4. необхідно чітко розрізняти й реєструвати зміст, форми прояву подій, які спостерігаються, та їх кількісні характеристики (інтенсивність, регулярність, періодичність, частоту);

5. винятково важливо стежити за тим, щоб опис подій не змішувався з їхньою інтерпретацією. Тому в записах слід передбачити окремі графи для цих характеристик;

6. корисно вдатися до незалежної перевірки обґрунтованості спостереження. Дані спостережень «зі сторони» можна перевірити за допомогою інтерв'ю з учасниками подій.

Переваги включених спостережень очевидні: вони дають найбільш яскраві, безпосередні враження про середовище, допомагають краще зрозуміти вчинки людей та дії соціальних спільнот. Однак з цим же пов'язані й основні недоліки такого способу. Дослідник може втратити здатність об'єктивно оцінювати ситуацію, внутрішньо переходячи на позиції тих, кого він вивчає, надто «вживається» у свою роль співучасника подій. Часто має місце «поблажливість» спостерігача до спостережених, схильність оцінювати ситуації більш позитивно. Можливий і зворотній ефект: надмірне зниження оцінок дій, а також «помилка усереднення», тобто побоювання крайніх суджень, і помилка «контрасту». Остання полягає в тому, що той, хто оцінює інших, судить про них за своїми власними особливостями характеру таким чином, що надає їм крайнього значення порівняно із власними рисами (надто темпераментному здається, що інші люди, навпаки, надто в'ялі, розважливі й малоекспресивні). Отже, особливості спостерігача відбиваються на його враженнях, і цього не слід забувати.

Процес спостереження явищ суспільного життя має кілька особливостей. Одна з них - зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Аналітик спостерігає політичну дійсність, процеси і ситуації, будучи одночасно часткою цієї дійсності, нерозривно з нею пов'язаною, піддаючись усім впливам і змінам, яким піддається суспільство в цілому. І цей нерозривний зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження накладає відбиток і на його сприйняття політичної дійсності, і на розуміння політичних процесів, ситуацій, дій окремих індивідів, і на його інтерпретацію явищ, які він спостерігає.

Сприйняття спостерігачем політичної дійсності (політичне світосприйняття) обов'язково піддане впливові світогляду аналітика, тобто найвищої і найбільш узагальненої системи поглядів на світ. Світогляд - це не безпристрасне дзеркальне відображення світу, а система поглядів, яка виражає інтереси певних класів. Пізнання політичної дійсності завжди пов'язане із ставленням суб'єкта пізнання до пізнаванного об'єкта (проблеми), воно має ціннісний характер.

Друга особливість пов'язана з першою і обумовлюється нею. Вона пов'язана з тим, що спостерігач не може бути позбавлений чисто людської риси - емоційності сприйняття. Емоційна забарвленість результатів спостереження є тим вищою, чим тісніше спостерігач пов'язаний з об'єктом спостереження.

Так, проглядаючи кадри, зроблені «безпристрасним» спостерігачем - відеокамерою, не слід забувати, що камеру в певному ракурсі спрямовувала людина. Ця особливість має бути врахована як джерело можливого викривлення даних спостереження.

Об'єктивність політичного аналізу полягає не в тому, щоб виключити ці суб'єктивні моменти, а в тому, щоб не підміняти емоційними, моральними та іншими ціннісними критеріями критерії наукового дослідження.

Минулий досвід спостерігача багато в чому визначає вибір об'єкта спостереження, його точку зору, систему класифікації явищ, в яку одні факти легко вкладаються (і здаються значущими), а інші не знаходять в ній місця (здаються незначущими), і ними нехтують.

Інакше кажучи, спостерігач, який до моменту початку спостереження володіє певним досвідом (знаннями), у процесі сприйняття безперервно порівнює, зіставляє те, що він відчуває, з тим, що він уже знає, і висновки, які він робить, узгоджуються з його досвідом. Сприйняття включає усвідомлення об'єктів, що спостерігаються, і засноване на включенні кожного разу нового враження до системи вже наявних знань.

Спостерігаючи політичний процес або ситуацію, необхідно весь час брати до уваги можливі викривлення результатів спостереження, викликані як самим фактом спостереження, так і фактом присутності спостерігача. Одна лише така присутність може істотно змінити хід процесу (ситуації), особливо якщо мова йде про дослідження невеликих за своїм складом груп. Серйозний вплив на поведінку об'єктів спостереження можуть здійснити особистісні якості спостерігача, прояв ним ставлення до подій.

При розробці програми спостереження слід дотримуватись таких умов, які чинять визначальний вплив на якість отримуваної інформації:

• розподіл об'єкта спостереження на складові елементи повинен бути логічним, відповідати органічній природі об'єкта і дозволяти відтворення цілого з частин;

• розподіл повинен вестися у термінах, адекватних тим, якими аналітик має намір оперувати при аналізі отриманої інформації;

• виділені елементи об'єкта спостереження (одиниці спостереження) повинні однозначно інтерпретуватися, не допускаючи двозначного тлумачення.

Спостереження об'єкта в різних умовах дозволяє побачити його різні сторони, дає можливість більш точно визначити деякі його постійні характеристики, тобто в кінцевому рахунку більш повно описати цей об'єкт.

Так, при спостереженні, наприклад, зборів можна спостерігати їх загальний хід, кількість виступів, емоційну атмосферу (спокій, збудженість), міру організованості (упорядкованість, безпорядок). Це буде характеризувати групу як ціле.

З іншого боку, можна спостерігати за тими, хто виявляє в ході цих зборів найбільшу активність: виступають вони з трибуни або подають репліки з місць, звертаються із запитаннями і зауваженнями до виступаючих, або діляться враженнями із сусідами, мають їх зауваження конструктивний або критичний характер і т. п. Тут мова йде вже про спостереження на рівні індивідів, тобто елементів, які складають аналізовану групу. Цікаві результати можуть бути отримані, якщо спостереження ведеться одночасно на обох рівнях.

Важливо фіксувати загальний емоційний стан, в якому відбувається діяльність групи, яка спостерігається, наприклад дружелюбність або конфліктність. Суттєвою характеристикою діяльності є її інтенсивність, яка чинить вплив на стан людей і на характер їх взаємовідносин. Тому важливо фіксувати, наскільки спокійно або напружено працює група, яка вивчається.

Відомості, отримані при спостереженні групи як у звичайній, так і в проблемній ситуації, взаємно доповнюються і дозволяють більше пізнати об'єкт, який вивчається.

Отже, вивчення умов, у яких протікає аналізована діяльність, пов'язане з фіксуванням таких аспектів:

1. ситуації, яка визначає вид аналізованої діяльності (наприклад, службові або неслужбові умови);

2. оточення та емоційного стану, в яких протікає діяльність об'єкта аналізу;

1. характеру ситуації (звичайний або проблемний).

При розробці програми спостереження групи слід брати до уваги, що цілі і завдання, на розв'язання яких спрямована діяльність групи, можуть розглядатися принаймні в двох аспектах.

З одного боку, як досягнення цілей - власних або поставлених перед групою системою, частиною якої вона є. Досягнення цілей передбачає розподіл функцій між членами групи та координацію їх діяльності.

З іншого боку, існує проблема підтримання в групі міжособистісних відносин, тобто взаємовідносин між її членами. Тут виникають свої питання, пов'язані з тим, що люди по-різному ставляться одне до одного, що хтось хоче домогтися від когось доброго ставлення або визнання з боку групи в цілому і т. п. Таким чином, при спостереженні необхідно враховувати, що, крім суто функціональних (наприклад службових) проблем, групі доводиться вирішувати проблеми, пов'язані з підтримкою міжособистісних відносин.

Залежно від цілей спостереження аналітик звичайно обирає в якості предмета спостереження якусь одну із сторін об'єкта.

Наприклад, при аналізі процесу прийняття групового рішення можна зосередити увагу на структурі комунікацій (тобто на обміні інформацією між членами групи) і на виявленні лідерів (найбільш активних учасників обговорення проблеми, що стоїть перед групою).

Не все піддається безпосередньому прямому спостереженню. Неможливо безпосередньо спостерігати структуру групи, індивідуальні і спільні цілі, норми і цінності, установки і мотиви поведінки. Однак саме ці явища, як правило, являють для аналітика найбільший інтерес, оскільки знання про них дає можливість наблизитися до розуміння механізмів групової діяльності і взаємодії між людьми.

У процесі спостереження розуміння ситуації, яка спостерігається, часто змінюється, і це приводить до зміни напряму спостереження, часом радикальної.

Поряд із зміною напряму спостереження може відбуватися звуження його поля, коли увага спостерігача, спрямована спочатку на цілий ряд елементів досліджуваної ситуації, поступово, у міру зміни розуміння аналітиком об'єкта вивчення, зосереджується на одному або кількох елементах, які він визначає як найбільш значущі з точки зору завдань аналізу, тобто відбувається процес структуралізації спостереження.

Ці зміни можуть бути пов'язані, наприклад, з відповідями на питання про склад і структуру групи, про умови, обстановку, в яких ця група функціонує, із з'ясуванням її цілей та особливостей поведінки учасників.

Виділяють приблизний перелік таких питань.

Об'єкти спостереження. Скільки осіб бере участь у ситуації? Хто вони? Які їх взаємовідносини? їх роль у даній ситуації? Чи знайомі вони? Який зв'язок між ними (формальний або неформальний)? Яка структура виникнення угруповань (ядра, лідери, ізольовані індивіди)?

Обстановка. Де відбувається ситуація, що спостерігається? Якого роду соціально-політичну поведінку дана обстановка заохочує, якій перешкоджає? Якого роду поведінки слід очікувати, яка буде неочікуваною?

Мета. Чи є якісь формальні цілі, заради яких зібралися учасники, чи вони виявилися разом випадково? Чи наявні неформальні цілі? Сумісні або протилежні цілі різних учасників ситуації?

Соцгалъно-полгтична поведінка. Що і як роблять учасники ситуації? Якими є стимули, які викликають ту чи іншу форму поведінки? Що є об'єктом даної форми поведінки, на кого або на що вона спрямована? Як діє об'єкт спостереження (говорить, жестикулює, висловлює емоції й т. п.)? Якими є напруженість, постійність, емоційність, тривалість даної форми поведінки? Яким є ефект даної форми поведінки?

Частота і тривалість. Коли виникла ситуація і як довго вона тривала? Ця ситуація є унікальною чи повторюється? Як часто вона виникає? Що викликає її? Наскільки вона типова?

Спостереження дає аналітику ряд переваг, реалізація яких допомагає пізнати об'єкт, що вивчається. Найважливіша з них - безпосередність спостереження. Основна перевага безпосереднього спостереження полягає в тому, що воно дозволяє фіксувати різні зміни об'єкта, що вивчається, у момент їх прояву. Аналітик отримує можливість бачити розвиток подій в аналізованій групі і вивчати поведінку її членів у природних умовах, виявляти характерні для даних індивідів і ситуацій зразки поведінки і більш точно, ніж у випадку застосування інших методів, передбачити появу їх у майбутній ситуації.

Слід підкреслити, що моральний обов'язок аналітика-спос-терігача - «не нашкодити» своїми діями, але, навпаки, активно допомагати суспільству розв'язувати проблеми, які виникають.

Опитування

Аналітикові часто необхідна інформація про такі явища та процеси, які недоступні прямому спостереженню і не отримують достатньо повного відображення у документах. Наприклад, інформація про мотиви, інтереси, переваги людей, що лежать в основі їхньої поведінки, життєві плани, структуру взаємовідносин у групах, про установки, логіку та наміри при прийнятті політичних рішень тощо. Джерелом такої інформації для аналізу політичних процесів є безпосередні учасники цих процесів -люди, їх висловлювання власних думок, про навколишню реальність, настрої, вчинки. Отримати таку інформацію можна за допомогою опитування.

Звертаючись до методу опитування, необхідно враховувати, що інформація, отримана аналітиком від опитуваних (респондентів), відображає аналізовану реальність у тому вигляді, як вона «переломилася» у свідомості опитуваних. Тому не завжди можна ставити знак рівності між об'єктивною реальністю, яка виступає предметом дослідження, і даними, що відображають думки людей про факти їх поведінки і свідомості, про події, явища. Слід завжди враховувати можливі зміщення, які пов'язані з особливостями відображення політичної практики у свідомості людей, а також напрями і розміри цих зміщень.

В основі опитування лежить сукупність питань, пропонованих опитуваному, відповіді якого і утворюють необхідну аналітикові інформацію. Зв'язок між аналітиком і респондентом забезпечується через різні «проміжні ланки», які впливають на якість отримуваних даних. По-перше, це анкета або план інтерв'ю, тобто перелік питань, у яких описується аналізована проблема, «перекладена» на мову буденної свідомості опитуваних. По-друге, це анкетер (інтерв’юер), який здійснює опитування. По-третє, це умови опитування, які складаються з житейських ситуацій респондентів на момент опитування, їхніх емоційних станів, норм, звичаїв і традицій, уявлень і ставлення до дослідження.

Якість даних, що будуть отримані в результаті опитування, значною мірою залежить від якості методики опитування, що застосовувалася. Допущені при проведенні опитування помилки, як правило, не піддаються виправленню на подальших етапах дослідження, тобто дані, зібрані ненадійним інструментарієм, не стануть більш доброякісними від застосування витончених методів математичного аналізу, а їх інтерпретація буде позбавлена смислу.

Опитувальник, як інструмент збору первинних даних, вважається надійним у тому випадку, якщо він:

1) обґрунтований відносно цілей його використання, тобто забезпечує отримання потрібної інформації;

2) дає достовірну, адекватну аспектам соціально-політичної реальності, інформацію;

3) дає стійкі дані, тобто дані, які відтворюються при повторному аналізі в аналогічних умовах.

Достовірність інформації - це властивість метода давати інформацію, яка адекватно відображає реальність, що вивчається, за вимірюваними характеристиками. Перед будь-яким аналітиком, який проводить опитування, стоїть завдання такої організації умов збору інформації, щоб отримані дані мали достатньо високу достовірність.

Для отримання достовірних даних необхідно, щоб опитуваний:

1) сприйняв потрібну інформацію;

2) правильно зрозумів її;

3) зміг згадати, якщо це потрібно, про якісь події минулого;

4) обрав або сформулював відповідь, яка відповідає його думці чи фактичному стану справ;

5) зміг адекватно виразити у словах обрану ним відповідь. Зрозуміло, що цього недостатньо для отримання достовірних даних. Необхідно, щоб опитуваний не тільки міг, але й хотів щиро відповісти на питання.

Таким чином, аналітик повинен так організувати опитування, щоб у процесі його здійснювалась актуалізація можливостей респондентів і формувалася мотивація до участі в опитуванні.

Під стійкістю вимірювального інструменту (опитувальника, бланка інтерв'ю або анкети) розуміють міру відтворюваності результатів виміру при повторному використанні цього інструменту на тих же респондентах і за тих же умов.

Під обґрунтованістю вимірювального інструменту розуміють ступені відповідності між реєстрованими у процесі вимірювання характеристиками і тими, які планувалося виміряти.

Умовами обґрунтованості вимірювального інструмента є: докази того, що конструкція питань, які увійшли до інструменту, адекватно відображає вимірювані характеристики, дає саме ту інформацію, яку планував отримати дослідник; докази того, наскільки результати, отримані при застосуванні даного інструменту, узгоджуються з інформацією про вимірювані характеристики, яка була отримана іншими способами.

Будь-яке опитування починається з фази адаптації, у процесі якої реалізуються дві важливі цілі: створення у респондента мотивації відповісти на питання і підготовка його до дослідження. Фаза адаптації складається із звернення і кількох перших питань. Звернення - це зав'язка, початок опитування. Почати опитування - це справжнє мистецтво, і від того, як це зробить аналітик, багато в чому залежить достовірність усієї інформації.

Створення у респондентів мотивації до участі в опитуванні -складне завдання. У кожної людини свої інтереси, цінності, потреби. Необхідно зацікавити респондентів у дослідженні, торкнутися їх життєвих потреб, щоб відповіді на питання набули для них особистісного смислу.

У зверненні до опитуваних доцільно розказати про мету дослідження, дати ясне і зрозуміле пояснення стосовно використання результатів на благо опитуваних або суспільства в цілому, підкресливши можливості закладу, який проводить опитування, використати його результати саме таким чином. Розуміння цього сприятиме тому, що участь в опитуванні для респондента набуде великого особистісного змісту. Однак мета опитування не завжди пов'язана безпосередньо з потребами опитуваних. Наприклад, при опитуванні експертів доцільно розробляти звернення іншого типу. Воно повинно відповідати певній системі мотивів опитуваного. Найчастіше такими мотивами виступають прагнення принести користь, престижні міркування (до опитуваного звертаються як до компетентного спеціаліста у своїй справі) і т. д.

Питання поділяються на відкриті і закриті залежно від того, чи пропонуються після їх формулювання можливі відповіді. Є кілька видів закритих питань: «так - ні», альтернативні і «питання-меню».

Відкриті питання дозволяють виявити домінанту думок, оцінок, настроїв: люди говорять про те, що хвилює їх більше всього, про те, що домінує в їх свідомості. Але найголовніше полягає у тому, що, реагуючи на питання без підказки варіантів відповіді, люди краще виявляють особливості своєї повсякденності, буденної свідомості, свій образ думок.

Основним критерієм застосування у дослідженні того чи іншого питання є достовірність. Пропонований у випадку закритих питань набір відповідей являє собою сукупність категорій, які, хочемо ми цього чи ні, структурують свідомість респондента при сприйнятті ним питання і спрямовують його асоціації у певне русло. При аналізі цього процесу необхідно виділяти два його основних елементи: систему категорій респондента і систему категорій, які йому пропонуються. Якщо у респондента з проблеми, яка цікавить аналітика, відсутня стійка, чітка та усвідомлена система категорій, необхідно структурувати його свідомість.

Очевидно, що при опитуванні експертів (тобто осіб із стійкою, чіткою та усвідомленою системою уявлень про предмет) застосування закритих питань не обов'язкове. Закриті питання можуть у цьому випадку викликати роздратування опитуваного. Експерту може здатися невдалим запропонований перелік відповідей.

У тому випадку, якщо опитувана група людей має стійку систему категорій, вживання тієї чи іншої форми питання залежить від того, знає чи не знає про неї аналітик. Якщо у аналітика немає ніяких даних про систему категорій опитуваних, слід застосовувати відкрите запитання. Якщо немає твердої впевненості в тому, що для вираження своєї думки опитуваному достатньо наведеного списку можливих відповідей, доцільним є застосування напівзакритого питання (з варіантом ухилення або власної відповіді).

Розробка опитувальника вимагає особливої уваги, оскільки від неї багато в чому залежить достовірність отримуваної інформації. Неправильне формулювання може привести до сильного зміщення результатів.

Питання і відповіді на них повинні бути сформульовані таким чином, щоб опитуваний: 1) правильно зрозумів їх; 2) обрав адекватну відповідь; 3) зміг правильно виразити обрану відповідь у словах. Щоб опитуваний зрозумів запитання, його слід сформулювати з урахуванням мови і системи категорій респондента. Не можна вживати важкі і неясні формулювання, всі слова повинні бути зрозумілими навіть для найменш освіченого опитуваного. Не можна вживати спеціальні терміни, а якщо вони вживаються, то їх значення слід якимось чином пояснити.

Питання може бути погано зрозуміле із-за системи категорій респондента, з якою він співвідносить поставлене запитання. Одне й те ж слово може означати цілком різне поняття для різних людей. З цієї причини, по-перше, не слід вживати неви-значених слів, таких, як «деякі», «достатньо», «часто», «рідко», «багато», «мало». По-друге, необхідно перевірити у пробному дослідженні відповідність формулювання системі категорій респондентів.

Після того, як опитуваний зрозумів питання, згадав необхідні для відповіді події, він обирає відповідь на питання. Основними факторами, що визначають цей вибір, є соціально-психологічні характеристики опитуваного: норми поведінки, установки, цінності. При формулюванні питань слід прагнути того, щоб ці характеристики не привели до вибору неадекватної відповіді.

У кожній мові існують емоційно забарвлені слова, слова, пов'язані із загальноприйнятими нормами, цінностями, установками. Вживання їх визначає відповідь, у деяких випадках відмінну від достовірної. Тому при формулюванні питань необхідно звертати увагу на таке: чи не несе питання в собі надмірного емоційного навантаження? Чи не оперує воно стереотипами? Чи не включає воно імен, які користуються престижем? Чи не використовує воно похвальних відгуків, що спрямовують відповідь у той або інший бік?

У питанні не повинні виявлятися думки, цінності та установки аналітика. Вони можуть викликати сильне зміщення відповідей на користь його точки зору.

Питання опитувальника не обов'язково мають розташовуватися у певній логічній послідовності. У деяких випадках логічно послідовне розташування питань формує у того, хто відповідає, певну установку, яка викривляє його справжню думку. У зв'язку з цим, якщо виникне припущення, що логічно правильно поєднані між собою питання з однієї теми можуть впливати одне на одне, більш раціонально ставити їх у різних місцях опитувальника.

Відповідь опитуваного на кожне подальше питання перебуває під впливом змісту попереднього питання і відповіді респондента на нього.

У літературі запропонована техніка постадійного розгортання конкретного питання з конкретної проблеми, яка складається з п'яти запитань¹⁹⁰.

Перше - це фільтр, призначений для того, щоб з'ясувати, чи обізнаний опитуваний про проблему взагалі і чи думав він про неї.

Друге спрямоване на з'ясування того, як опитуваний взагалі ставиться до даної проблеми (відкрите запитання): «Що ви думаєте з приводу...?» або «Яка ваша думка про достоїнства або недоліки (такої-то політичної дії, висловлювання...)?».

Третє призначене для отримання відповідей з конкретних моментів проблеми (закрите запитання): «Якщо брати в цілому, ви схвалюєте чи засуджуєте, згодні чи не згодні; вам подобається чи не подобається...?».

Четверте допомагає виявити причини поглядів опитуваного і вживається у напівзакритій формі: «Якщо в основному ви не згодні з тим, що..., чи не могли б ви пояснити свою думку?», або «Якщо ви схвалюєте..., чим це можна було б пояснити?».

П'яте запитання спрямоване на виявлення сили цих поглядів, їх інтенсивності і застосовується у закритій формі: «В якій мірі ви впевнені у своєму судженні?» або «Наскільки ви впевнені у своїй оцінці?». І далі йде шкала інтенсивності думки.

Якщо опитування людей певного роду занять відбувається у звичних для них умовах праці або навчання, то всі обставини, пов'язані з предметом опитування, більш актуалізовані в їх свідомості.

Як показує досвід досліджень, у звичній домашній обстановці людина більш вільно використовує свій час, з більшою охотою відповідає на «гострі» питання, які вимагають видачі критичної інформації про негативні факти та явища, вся бесіда набуває менш офіційного характеру, ніж у службовому приміщенні.

Разом з тим, ведучи бесіду за місцем проживання респондента, буває важко, а іноді й неможливо усунути вплив третіх осіб, а присутність членів сім'ї під час бесіди з респондентом інколи виявляється досить сковуючим фактором.

Такий вид опитування, як вільне інтерв'ю, проводиться без заздалегідь підготовленого опитувальника або розробленого плану бесіди. На відміну від масових опитувань інформація, отримана в даному випадку, не потребує уніфікації для статистичної обробки. Вона цінна саме своєю детальністю, унікальністю отриманих відповідей, широтою асоціацій, повнотою опису взаємозв'язків у структурі предмета дослідження. Особливу цінність являє аналіз специфіки досліджуваної проблеми у зв'язку з конкретними умовами, про які експерт інформований найбільш глибоко у зв'язку із своєю повсякденною професійною діяльністю. Відповіді респондентів, отримані у вільному інтерв'ю, записуються з максимальною детальністю і точністю. Для узагальнення отриманих текстів мало підходять статистичні методи аналізу; більше підійдуть традиційні методи змістовного аналізу текстів або контент-аналіз.

Ефективним способом виявлення загальної спрямованості інтересів, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій є проективні запитання. Респонденту пропонують набір ситуацій, які могли б зустрітися в політичній діяльності і пропонують вказати варіант поведінки або судження в заданих умовах, якому він віддає перевагу.

Важливим об'єктом аналізу є подія як якась політична дія. Запитання про подію повинні передбачати:

• компетентність респондента: чи був він прямим (активним або пасивним) учасником, чи знає про те, що відбувалося, від інших осіб, з інших джерел;

• уточнення місця і часу події, її зміст, ставлення до неї в рамках даної соціальної системи, організації під кутом зору встановлених правил і норм (підтримується, засуджується, допускається);

• склад учасників, груп, організацій, лідерів, «активістів», проголошувані цілі дії, особливості ціннісних позицій учасників, яких саме;

• сприятливі і несприятливі для політичної дії обставини, «контр-суб'єкти» та їхні дії (які організації та групи перешкоджали даній дії);

• динаміка розвитку події, фази, перехідні стани (початок дії, розгортання події, чим вона завершилася, чи мала продовження);

• очікувані результати, «продукти» дії: досягнуте рішення у випадку політичного конфлікту, здобутки і втрати в результаті політичної дії (з точки зору проголошених цілей), позиції учасників відносно цього;

• особисте ставлення респондента до події, його оцінки, судження.

Чим більше деталізовані питання про подію, тим більш надійною є інформація

У будь-якому інтерв'ю на якість результатів опитування впливає особа інтерв'юера. Цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Розбіжності у поглядах на предмет опитування, незбіг смаків, мови, манер, віку, статі, освітнього рівня інтерв'юера і респондента можуть стати джерелом помилок, що знижують достовірність опитування, якщо інтерв'юер не володіє способами подолання цих негативних впливів в інтересах справи.

Інтерв'юер повинен бути комунікабельною, соціальне активною людиною, мати певний життєвий досвід та почуття громадянської відповідальності. Успіх інтерв'ю як процесу спілкування залежить від таких якостей інтерв'юера, як:

• уважність протягом усього інтерв'ю;

• спостережливість (зокрема, для правильної оцінки психологічної атмосфери інтерв'ю);

• терпіння (вміння вислухати респондента не перебиваючи, правильно зрозуміти його);

• вміння говорити зрозуміло, не поспішаючи, доносячи до опитуваного повний і ясний зміст питання;

• вміння слухати (одна з основних характеристик);

• вміння мовчати (іноді слід дати респонденту подумати);

• неприпустимість таких якостей, як жорсткість, вимогливість, владність (ці риси здатні відштовхну таї, змусити замовкнути найбалакучішого респондента або спричини ти невірні відповіді).

Слід пам'ятати, що думка інтерв'юера непомітно для нього самого виявляється в інтонації, у жестах, манерах і таким чином здійснює вплив на респондента.

Інтерв'юер повинен ретельно підготуватися до аналізу і бути поінформованим у тій області, про яку піде мова.

Слід приділити належну увагу з'ясуванню передісторії, процесу становлення якогось явища.

Перед тим, як проводити опитування, слід здійснити логічний аналіз підготовленого інструменту виміру - анкети, опиту-вальника - з метою перевірки їх якості, відповідності методиці дослідження.

Передусім перевіряється логічна обґрунтованість (релевантность) формулювання кожного питання відносно до змісту потрібної інформації, яка повинна бути отримана за допомогою цього питання.

Крім того, існує спеціальна схема аналізу, за якою встановлюється відповідність формулювань питань системі категорій опитуваних. Якість кожного питання підготовленої анкети має бути оцінена автором за такими критеріями;

1. Чи дотримані вимоги до мови опитуваного, чи не вийшло так, що для частини респондентів мова надто важка, а для іншої, навпаки, примітивна?

2. Чи всі питання і варіанти відповідей зрозумілі? Чи немає у формулюванні питань важких термінів?

3. Чи не надто абстрактні питання і чи не надто вони конкретні?

4. Чи зрозумілі респонденту одиниці виміру, наявні в анкеті?

5. Чи є опитувані компетентними для відповідей на питання, чи не слід увести питання-фільтри на компетентність?

6. Чи немає небезпеки втомити опитуваного, як знизити монотонність опитувань?

7. Чи не висувають питання непосильних вимог до пам'яті респондента?

8. Чи немає небезпеки отримання стереотипних відповідей?

9. Чи не надто численні варіанти відповідей на питання, чи немає необхідності розчленувати їх на тематичні блоки?

10. Чи не викличе питання негативних емоцій у опитуваного?

11. Чи не зачіпає питання самоповагу респондента або інтимні сторони його життя, самосвідомості?

Дані про те, як респонденти розуміють смисл окремих завдань, що містяться у опитуванні, про те, як вони інтерпретують значення окремих слів, термінів, виразів, можуть бути отримані за допомогою додаткових питань, поставлених респондентові одразу після отримання відповіді на питання анкети.

Відразу після закінчення інтерв'ю необхідно скласти короткий неформальний коментар, куди заносяться:

• детальні описи місця проведення та обстановки інтерв'ю;

• особливості поведінки (манери, жести) та зовнішнього вигляду респондента, його реакції на інтерв'ю (із задоволенням, відкрито, вороже, замкнено, зневажливо);

• відмітні характеристики мови, а також первинні припущення та гіпотези;

• позначення інформації, якої не вистачає, чи суперечностей у розповіді.