4.2. Перекручування інформації і дезінформація

Варто враховувати, що фактографічні дані, котрі надходять до вас, можуть бути:

1) підкинуті джерелу як дезінформація;

2) перекручена джерелом навмисно чи з причини особистих якостей сприйняття і способу подання отриманої інформації;

3) змінена в ході довільної передачі фактографічних даних по „ланцюжку” (кожна особа в ланцюжку щось додала від себе (домислила), що не збігається з реальністю).

Усні повідомлення, що циркулюють по горизонтальних і неформальних каналах, менш піддані перекручуванням, а от інформація, котра поставляється наверх, частіше „приглажується” (через явне бажання догодити, одержати винагороду, уникнути покарання, підняти своє значення), чим навпаки.

При навмисній дезінформації застосовують як відому неправду, так і витончену напівправду, що поволі підштовхує сприймаючих до помилкових суджень.

Найбільш розповсюдженими прийомами тут є:

1) пряме приховання фактів;

2) тенденційний (упереджений) підбір даних;

3) порушення логічних і тимчасових зв’язків між подіями;

4) подача правди в такому контексті (з доданням помилкового факту чи з натяжкою тощо), щоб вона сприймалася як неправда;

5) виклад найважливіших даних на яскравому тлі відволікаючих увагу зведень;

6) змішування різнорідних думок і фактів;

7) повідомлення інформації такими словами, які можна витлумачувати по-різному (двозначними);

8) 174е згадування ключових деталей факту.

Перекручування, котрі виникають у процесі ретрансляції вихідних даних, найчастіше відбуваються через:

1) передачі тільки частини повідомлення;

2) переказу почутого своїми словами („зіпсований телефон”);

3) пропуску фактичних даних через призму суб’єктивно-особистісних відносин або ставлення до події, дії чи бездіяльності.

Для успішної боротьби з ймовірною дезінформацією важливо:

1) розрізняти факти і думки;

2) розуміти, чи здатний інформатор за своїм положенням мати доступ до фактів, що повідомляються;

3) враховувати суб’єктивні (зарозумілість, фантазійність, інфантильність, нещирість) характеристики джерела та його передбачуване ставлення до зазначеного повідомлення;

4) застосовувати дублюючі канали інформації;

5) виключати всі зайві проміжні ланки;

6) пам’ятати, що особливо легко сприймається та дезінформація, котру ви припускаєте чи бажаєте почути.

4.3. Техніка інтерпретації даних

Користь від наявних матеріалів різко зростає, якщо прояснено їхнє значення; істина звичайно розкривається не у вихідних даних, а в їхньому точному тлумаченні, тому що конкретний факт можна усвідомити лише в сполученні з іншими фактами.

Процедура опрацювання інформації після попереднього збирання фактографічних даних і конкретної постановки проблеми має на увазі:

1) систематизацію фактів, котрі сортуються по ступеню їх відносності до проблеми, того чи іншого питання;

2) виявлення, ґрунтуючись на інтуїції, ключових моментів;

3) побудова припущень, котрі пояснюють основні факти;

4) одержання, при необхідності, додаткових даних;

5) оформлення висновків та перевірка на відповідність знань про наявні факти додатковій інформації з інших джерел.

На окремі питання часто вдається одержати пряму і цілком конкретну відповідь, а щодо інших поставлених питань вимушені обмежуватися одними припущеннями.

Треба інтуїтивно розуміти, якій з моментів є найважливішими, а не концентрувати увага відразу на багатьох, що здатна заблокувати роботу людського мозку.

Інколи корисно прокрутити отриману інформацію серед осіб, які мають до неї деяке відношення, розраховуючи, що вони допоможуть виявити які-небудь зв’язки з іншою побічною інформацією.

Висловивши певне припущення, його ретельно перевіряють на предмет узгодженості з усіма даними, і коли тут виявиться значна непогодженість, а факти явно правдиві — буде потрібно змінити судження.

Помилкова інтерпретація фактографічних даних ймовірна, якщо:

1) надані не всі матеріали;

2) деякі з наявних під рукою фактів сумнівні;

3) вся увага зосереджується лише на тих повідомленнях, що підтверджують очікування і припущення аналітика.

Щоб виявити можливі шляхи розвитку вихідної ситуації, треба дуже чітко представляти:

1) ключових персон супротивника;

2) до чого він, по суті, прагне (як по максимуму, так і по мінімуму);

3) чи є деяка система в його діях;

4) чого в них більше: логіки, емоцій, традицій чи випадків;

5) чи існує такий союзник, з яким супротивник не розірве контакти та навпаки;

6) явні межі допустимості в діях супротивника;

7) уразливі місця супротивника;

8) характер манери сприйняття інформації, як він оцінює ситуацію;

9) ймовірні реакції на дії з кожної сторони.

У деяких випадках перспективно йти не від фактів до побудови гіпотези, а від висунутої гіпотези до наявних фактів.

Так, відмінно знаючи ключові особливі риси обличчя супротивника, по-розмірковуйте, поставивши себе на його місце і прикинувши, що за „хитру” гру він міг би проводити. Виходячи з цього, виведіть низку припущень про можливі його наміри і визначите дії, котрі можуть відбутися при кожному з них. Наклавши уявні ситуації та реалії, виберіть гіпотезу (версію), котра найбільш відповідає більшості наявних фактів.

Інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади зовнішньополітичною інформацією

„Хто володіє інформацією – той володіє світом” – вираз, який став беззаперечною істиною в наш час, і напевно є однією з перших рушійних сил у пошуку необхідної інформації.

Зовнішня розвідка – один із державних органів, котрий займається забезпеченням безпеки та життєво важливих інтересів суспільства і держави. Вона покликана своїми специфічними засобами та методами сприяти вищим органам влади та управління держави у здійсненні зовнішньої і внутрішньої політики своєї країни.

У виконанні розвідкою її інформаційної функції беруть участь всі підрозділи центрального та оперативного (добуваючого інформацію) апаратів.

Інформаційна функція розвідки полягає в забезпеченні вищих органів законодавчої та виконавчої влади держави розвідувальною інформацією, необхідною їм для прийняття рішень в політичній, економічній, військовій та ін галузях.

Розвідувальна інформація – один з видів соціальної інформації, яка функціонує в усіх системах людського суспільства та відображає існуючі сторони розвитку соціальних об’єктів. Розвідувальна інформація формується шляхом перетворення отриманої первинної інформації, яка може бути несекретною, конфіденційною (не для широкого доступу), секретною і цілком таємною (тобто державною таємницею). Розвідувальна інформація завжди конфіденційна, секретно або цілком таємна (відноситься до державної таємниці) тому, що в результаті її перетворення у довідці до неї оперативних співробітник спецслужби та його керівники розкривають сутність своєї зацікавленості, у зв’язку з чим отримана, рівень надійності джерела, як її планується реалізовувати та інші службові коментарі щодо перетвореної первинної інформації.

Разом з цим, розвідувальна інформація має і свої специфічні особливості. Головна з них – закритість та таємність (за змістом, а не за формою). Самі відомості, особливо ті, що не містять інформаційних даних закритого характеру, не вважаються розвідувальною інформацією, і, відповідно, не можуть бути віднесені до категорії матеріалів, що розкривають різноманітні аспекти проблеми. Якщо такі, за змістом, нетаємні відомості містять цікаві висновки та пропозиції, вказують на нові перспективні тенденції розвитку, їх відносять до числа проблемно-значимої інформації.

Завдання розвідки – добувати саме тих відомостей, які ретельно приховуються і охороняються власником, зокрема іноземними громадянами, організаціями чи державами. Її можна отримати лише за допомогою специфічних заходів з подоланням бар’єрів систем захисту.

Первинна розвідувальна інформація – це отримувані за допомогою специфічних (оперативних, таємних) засобами розвідки закриті (таємні) відомості щодо планів та намірів іноземних громадян, організацій і держав та практичні дії по їх реалізації, що стосуються корпоративних інтересів фізичних і юридичних осіб, національних (особливо державних) інтересів держави, до якої належить розвідка, а також щодо міжнародних проблем, процесів, дій окремих відомих політиків і громадських діячів, представників військово-політичної еліти, спецслужб, правоохоронних органів, ділового, банківського і фінансового світу та подій.

Можна виділити наступні види розвідувальної інформації:

1) документальні (цілком таємні, таємні, конфіденційні) матеріали, для яких не потрібна додаткова інтелектуальна обробка;

2) аналітико-синтетичні інформаційні матеріали, підготовлені в результаті інтелектуальної обробки закритих документальних матеріалів та інших першоджерел (аналітичні довідки, повідомлення, огляди, висновки , що підготовлені з пріоритетних проблем);

3) тематичні підбірки (у сфері політики, економіки, науки та техніки, діяльності спецслужб, адміністративно-правового режиму) та окремі документальні матеріали, котрі містять інформацію з пріоритетних проблем розвідки, для реалізації яких необхідна додаткова інтелектуальна обробка (звіти, доповіді, дисертації, матеріали конференцій, копії законодавчих і нормативних актів та інструкцій, що регламентують питання отримання громадянства, виду на проживання, режиму проживання і переміщення територією іноземців – осіб без громадянства та іноземних громадян);

4) організаційно-розпорядчі, фінансово-економічні документи та країнознавчі матеріали (статистичні звіти, відомості про країну, інофірми, установи та конкретні особи, контракти та комерційні пропозиції, інформація з різних аспектів адміністративно-правового режиму).

Оскільки розвідку цікавить переважно закрита інформація, здійснюється комплексний її аналіз за низкою характеристик. Це дає змогу не лише забезпечувати державні органи необхідною інформацією, а й надавати при цьому загальну характеристику проблеми та рекомендації, що надзвичайно важливо при прийнятті відповідних рішень державними органами, які інформуються. Така інформація аналізується за наступними критеріями:

1) за відповідністю завданню, заявці замовника;

2) за актуальністю;

3) за ступенем обмеження поширення;

4 ) за достовірністю;

5) за повнотою, комплексністю та новизною;

6) за рівнем аналітичної оцінки та вивчення.

За відповідністю завданню, заявці розвідувальну інформацію поділяють на таку, що:

1) відповідає терміновому завданню, заявці вищих державних інстанцій, підприємств, організацій;

2) відповідає довгостроковому завданню інстанції, заявці міністерства, відомства, державної організації, підприємства, структурі оборонної та військово-прикладної сфери діяльності;

3) відповідає завданню, заявці міністерства, відомства, державної організації та підприємства цивільної сфери діяльності;

4) відповідає завданню недержавної організації чи підприємства, що беруть участь у реалізації державних програм;

5) без заявки (ініціативне), але відповідає завданню.

За актуальністю розвідувальна інформація визначається як:

1) особливо актуальна (прогнозного характеру чи отримана заздалегідь про плани та наміри, програми і перспективні розробки тощо);

2) актуальна (отримана своєчасно і містить поточні відомості по проблемі);

3) обмеженої актуальності ( висвітлює другорядні проблеми чи містить відомості про минулі події, що представляють інтерес для замовника чи розвідки).

За достовірністю розвідувальну інформацію поділяють на:

1) достовірну (перевірену та таку, що підтверджується іншими джерелами);

2) правдоподібну (не розходиться з відомими у розвідці даними, чи розходиться, але джерело не викликає сумнівів);

3) сумнівну (розходиться з відомими розвідці даними та потребує подальшої перевірки чи викликає сумніви джерело отримання інформації);

4) схожу на дезінформацію.

За ступенем обмеження поширення розвідувальну інформацію поділяють на:

1) особливо (цілком) таємні інформаційні дані (державна та інша таємниця про плани та наміри керівних кіл держави розвідуваних спрямувань у політичній, військовій галузях, в сфері економіки, науки, техніки, розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, котрі здатні завдати серйозну шкоду безпеці України, її економічному та оборонному потенціалам, територіальній цілісності і значно впливати на політичну та економічну ситуацію в нашій країні);

2) інформаційні дані таємного характеру (що допомагають керівництву держави у розробці політичного курсу, направлені на укріплення позицій України на міжнародній арені, що сприяють прискоренню вирішення пріоритетних проблем в економіці, науці та техніці, виявленню та припиненню підривної діяльності та протиправних дій розвідувальних та контррозвідувальних органів іноземних держав);

3) інформаційні дані внутрішньовідомчого, внутрішньофірмового характеру, відомості обмеженого доступу і поширення, в тому числі й матеріали інформаційних повідомлень (що стосуються обстановки в тому чи іншому регіоні світу, її оцінка відповідними політичними, військовими, діловими та іншими колами, інформаційні дані про неофіційні зустрічі та закриті переговори, котрі представляють інтерес для керівництва України, матеріали для службового користування).